З приводу вищенаведеного можемо зазначити, що міжнародні акти з прав людини, проголошуючи свободу релігійних та інших переконань, вкладають у їхній зміст (у широкому розумінні) свободу віри, перш за все релігійної, але не тільки.
2.2. Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання
Структура (лат. зпяісйіга - "будова") - це будова і внутрішня форма організації системи, яка виступає як єдність стійких взаємозв'язків між її елементами [356] 1 13. Відповідно, структура свободи віровизнання та свободи віросповідання - це система тих можливостей, які відображають змістовну конкретизацію зазначених прав людини, а також зв'язки між ними. Слід зауважити, що структурні елементи (можливості) свободи віровизнання, а також зв'язки між ними стосуються лише внутрішньої, психічної сфери життєдіяльності людини. Зовнішній же їх прояв становить структуру свободи віросповідання. Елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини як загальносоціаль-них (природних) явищ можна виділити, проаналізувавши насамперед міжнародні (як універсальні, так і регіональні) акти з прав людини. До міжнародних документів всесвітнього значення (а ними, як відомо, є акти ООН), де розкривається структура свободи віровизнання та свободи віросповідання людини і закріплюються окремі їх елементи (можливості), належать: Міжнародна хартія прав людини (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права); Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань; Декларація про права осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних чи мовних меншин (ООН, 1992); Конвенція про права дитини (ООН, 1989) та інші.
До регіональних (зокрема європейських) міжнародних актів з прав людини, в котрих також розкривається структура свободи віровизнання
112 [163] Лернер Н. Релігійні права людини на основі документів ООН // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т. - Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 135
113 [356] Философский словарь / Под ред. М.М. Розенталя. - М.: Политиздат, 1975. - С. 395.
28
та свободи віросповідання й проголошуються окремі їх можливості, належать: Конвенція про захист прав людини і основних свобод; Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ); Підсумковий документ Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ; Паризька хартія для нової Європи; Документи конференцій з людського виміру загальноєвропейського процесу держав-учасниць НБСЄ - Паризької (1989) і Копенгагенської (1990); Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1202 "Щодо релігійної терпимості в демократичному суспільстві" (1993) [279]114; Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1396 "З релігії та демократії" (1999) [280]115; Хартія Європейського Союзу про основні права (2000) [364]116 та інші.
Слід зауважити, що структура свободи віровизнання та свободи віросповідання людини розкривається не у всіх вищевказаних міжнародних актах, а тільки в наступних: Загальній декларації прав людини (ст. 18), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 18), Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань (ст. 1, 6), Конвенції про захист прав людини і основних свобод (ст. 9), Хартії Європейського Союзу про основні права, Документі Копенгагенської зустрічі 5-29 липня 1990 р. "Конференція з людського виміру НБСЄ" (п. 9.4) [48]117. В інших же із вказаних міжнародних актів з прав людини закріплюються і розкриваються лише окремі можливості (елементи) свободи віровизнання та свободи віросповідання людини, які входять до їх структури.
У Загальній декларації прав людини закріплено, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком, в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів" (ст. 18).
Конвенція про захист прав людини і основних свобод та Документ Копенгагенської зустрічі "Конференція з людського виміру НБСЄ", проголошуючи свободу думки, совісті і релігії (а Хартія Європейського Союзу про основні права - свободу думки, совісті і віросповідання), де включають
114 [279] Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. - К.-Харків, 1996. - С. 68.
115 [280] Людина і світ. - 1999. - № 8. - С. 24.
116 [365] Хартия Европейского Союза об основних правах: Комментарии / Под ред. С.Ю. Каш-кина. - М.: Юриспруденция, 2001. - С. 60 - 153.
117 [48] Документ Копенгагенської Наради з людських вимірів НБСЄ (1990.) (Витяг) // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 110-111.
29
у структуру цього права такі самі можливості (елементи), що й Загальна декларація прав людини.
Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання людини конкретизується в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, де зазначається, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних обрядів та вчень" (ч. 1. ст. 18). Передбачено також, що "держави, які беруть участь у цьому пакті, зобов'язуються поважати свободу батьків чи, у певних випадках, законних опікунів забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань" (ч. 4 ст. 18).
У Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань (далі - Декларація) зазначено, що свобода думки, совісті та релігії включає "свободу мати релігію чи переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та виражати переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень" (ст. 1). Однак у ст. 6 Декларації окремо наголошується, що "право на свободу думки, совісті, релігії або переконань включає, в тому числі, такі свободи: а) відправляти культи чи збиратися у зв'язку з релігією або переконаннями і створювати та утримувати місця для цієї мети; б) створювати і утримувати благодійні або гуманітарні установи; в) виробляти, набувати та використовувати у відповідному обсязі необхідні предмети і матеріали, пов'язані з релігійними обрядами або звичаями чи переконаннями; г) писати, видавати та розповсюджувати відповідні публікації з цих галузей; д) вести викладання з питань релігії або переконань у місцях, що підходять для цієї мети; е) клопотатися про отримання і отримувати від окремих осіб та організацій добровільні фінансові та інші пожертви; є) готувати, призначати, обирати чи призначати за правом успадкування керівників відповідно до потреб та норм тієї чи іншої релігії або переконань; ж) дотримуватися днів відпочинку та відзначати свята і відправляти обряди відповідно до приписів релігії та переконань; з) встановлювати і підтримувати зв'язки з окремими особами в галузі релігії та переконань на національному і міжнаціональному рівнях.
У Декларації також закріплене, положення, за яким "кожна дитина має право на освіту у сфері релігії або переконань відповідно до бажань її батьків чи, у певних випадках, законних опікунів і не примушується до навчання в сфері релігії чи переконань всупереч бажанням її батьків чи законних опікунів; при цьому керівним принципом є інтереси дитини" (ч. 2 ст. 5).
30
Проаналізувавши вищевказані міжнародні акти з питань прав людини, можемо зробити висновок, що свобода віровизнання та свобода віросповідання людини включають наступні елементи (можливості):
- мати релігію або переконання;
- приймати релігію чи переконання на свій вибір;
- змінювати свою релігію чи переконання;
- сповідувати релігію або переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень; забезпечувати релігійне і моральне виховання своїх дітей батьками чи законними опікунами відповідно до власних переконань.
Слід зазначити, що право людини мати релігію або переконання стосується лише внутрішньої сфери особистості й тому воно виступає складником (елементом) тільки свободи віровизнання. Інші вищезазначені права є елементами і свободи віровизнання, і свободи віросповідання.
Як уже зазначалося, в цілій низці інших міжнародних актів з питань прав людини також закріплюються і розкриваються окремі можливості, що входять до структури свободи віровизнання та свободи віросповідання людини.
Так, у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права закріплено, що "держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються поважати свободу батьків чи, у певних випадках, законних опікунів обирати для своїх дітей не тільки запроваджені державними властями школи, а й інші заклади, що відповідають тому мінімуму вимог щодо освіти, який може бути встановлений чи затверджений державою, і забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань" (ч.3 ст.13). Крім того, в ч. 1 ст. 13 даного Міжнародного пакту закріплюється право кожної людини на освіту (в тому числі й на релігійну), яке, на нашу думку, також є елементом свободи віровизнання та свободи віросповідання людини. Правильно передбачено в ньому, що "освіта повинна дати можливість усім бути корисними учасниками вільного суспільства, сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма національними та расовими, етнічними та релігійними групами і роботі ООН у підтриманні миру". Адже освіта, чи релігійна, чи світська, повинна виступати основою формування свободи віровизнання людини.