У Підсумковому документі Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ також закріплюються окремі елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини. Зокрема в ній проголошується, що "з метою забезпечення свободи особи сповідувати релігію чи віру держа-ви-учасниці будуть, серед іншого:
31
- надавати на прохання об'єднань віруючих, які сповідують чи готові сповідувати свою віру в конституційних рамках своїх держав, можливість визначення статусу, передбаченого для них у відповідних країнах (п. 16. 3);
- поважати право кожного давати і отримувати релігійну освіту мовою на свій вибір, індивідуально чи разом з іншими (п. 16.6);
- в цьому контексті поважати свободу батьків забезпечувати релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань
(п. 16.7);
- дозволяти підготовку персоналу у відповідних установах (п. 16.8);
- поважати право віруючих і релігійних об'єднань на придбання і використання священних книг, релігійних видань мовою на свій вибір та інших предметів і матеріалів, що належать до сповідування релігії чи віри, та володіння ними" (п. 16.9).
У Заключному акті НБСЄ закріплюється, що "держави-учасниці будуть визнавати і поважати свободу особи сповідувати одноосібно або разом з іншими релігію чи віру, діючи так за велінням власної совісті..." Таке ж положення закріплене і в Підсумковому документі Мадридської зустрічі 1980 р. держав-учасниць НБСЄ.
Паризька хартія для нової Європи проголошує, що ".кожна людина має право на свободу думки, совісті, релігії і переконань."
Парламентська Асамблея Ради Європи Рекомендацією № 1202 "Щодо релігійної терпимості в демократичному суспільстві" (1993) закликала європейську спільноту до вжиття таких заходів:
- гарантувати релігійну свободу, свободу сумління і свободу культу (п. "І" ст. 16);
- бути гнучкими щодо узгоджень різноманітної релігійної практики (наприклад, одягу, їжі і релігійних свят) (п. "і" ст. 16);
- забезпечувати вивчення релігійних та етичних систем як шкільних дисциплін, домагатися окремого і ретельного опису релігій у шкільних підручниках (зокрема з історії) та усного викладання з метою досягнення кращого і повнішого розуміння різноманітних релігій (п. "ііі" ст. 16).
У Рекомендації № 1396 "З Релігії та демократії" (1996) Парламентська Асамблея Ради Європи запропонувала урядам країн-членів:
- гарантувати свободу совісті та релігійних виявів у рамках умов, визначених Європейською конвенцією з прав людини для усіх громадян, а особливо (п. "і" ст. 13):
а) охороняти релігійний плюралізм.;
б) сприяти . дотриманню релігійних обрядів та звичаїв, наприклад, відносно одруження, вбрання, свят (з можливістю відповідного звільнення з роботи) та військової служби;
32
- сприяти розвиткові знань про релігію, особливо (п. "іі" ст. 13):
а) в рамках етичної та громадянсько-демократичної освіти підтримувати навчання про те, що релігії є зібранням цінностей, розрізнення яких повинно бути розвиненим серед молоді;
б) сприяти викладанню у школах порівняльної історії різних релігій, звертаючи увагу на їхнє походження, схожість деяких цінностей та різноманітність звичаїв, традицій, свят і т.д.;
в) заохочувати вивчення історії і філософії релігій та дослідження цих предметів в університетах паралельно з теологічними дослідженнями;
г) співпрацювати з релігійними навчальними установами для введення або підсилення в їхніх курсах аспектів, пов'язаних із правами людини, історією, філософією та наукою;
- сприяти культурним і соціальним виявам релігій, особливо: (п. "іу"
ст. 13):
а) забезпечувати рівні умови для утримання і збереження культових будівель та іншого майна всіх релігій.;
б) зберігати культурні традиції та різноманітні релігійні святкування;
в) заохочувати соціальну та милосердницьку працю, здійснювану релігійними общинами та організаціями.
У низці міжнародно-правових актів закріплене право громадян на альтернативну (невійськову) службу, яке, на нашу думку, також входить у структуру свободи віровизнання та свободи віросповідання людини.
Так, Комісія з прав людини ООН у резолюції 1987/46 від 10 березня 1987 р. визнала, що відмова від військової служби з мотивів совісті випливає із принципів і глибоких переконань, які виникають на основі релігійних, етичних, моральних чи подібних їм цінностей. Комісія звернулась до всіх держав із проханням визнати, що таку відмову від служби в армії слід розглядати як законне здійснення права на свободу думки, совісті і релігії, і вжити заходів, спрямованих на звільнення молодих людей від військової служби з носінням зброї, на основі їх відмови з істинних мотивів совісті [193]118.
Ще одним важливим практичним кроком на шляху до реалізації цього заклику ООН можна вважати Паризьку нараду "Конференція з людського виміру" (1989), на якій було проголошено, що "держави-учасниці, визнаючи право кожної окремої людини в порядку законного здійснення права на свободу думки, совісті, релігії і переконань заперечувати проти проходження військової служби з релігійних чи інших мотивів, домовляються:
118 [193] Новиков В.С., Тимофеев М.А. Альтернативная служба: отечественньїй и зарубежньїй опьіт // Социологические исследования. - 1990. - № 8. - С. 20.
33
- ухвалити законні положення (якщо такі відсутні) і відповідні заходи для звільнення осіб від проходження військової служби в тих випадках, коли з релігійних чи інших переконань наявні заперечення проти проходження служби в бойових частинах; вводити там, де ще їх не запроваджено, різні форми альтернативної служби, яка б мала цивільний характер, була загальнокорисною і не сприймалося як покарання;
- утримуватись від практики покарання тих осіб, котрі відмовилися від проходження військової служби і погоджуються на проходження альтернативної..."
Подібні положення пізніше були закріплені і в п. 18 Документа Копенгагенської наради "Конференції з людського виміру", НБСЄ (1990).
В Кодексі поведінки, який торкається військово-політичних аспектів безпеки (НБСЄ, 1994), зазначено, що "держави-учасниці. розглянуть питання стосовно запровадження практики звільнення від військової служби чи проходження альтернативної служби" (п. 28).
У п. 2 ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права закріплюється право на відмову від військової служби з релігійних мотивів. Проте це право визнається не безумовно, а лише відповідно до національних законів, які регулюють його здійснення.
Слід зауважити, що в деяких міжнародних актах проголошується свобода віровизнання, свобода віросповідання для певних категорій, груп людей.
Так, у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права закріплено, що "в тих країнах, де існують етнічні, релігійні і мовні меншини, особам, які належать до таких меншин, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами тієї ж групи. сповідувати свою релігію і виконувати її обряди." (ст. 27). Зазначена свобода ще раз підтверджується вже у спеціальному документі ООН щодо меншин - у Декларації про права осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних чи мовних меншин (1992), в якій закріплено, що люди, які належать до таких меншин, "мають право користуватися досягненнями своєї культури, сповідувати свою релігію і відправляти релігійні обряди." (ч. 1 ст. 2). У Рамковій конвенції про захист національних меншин (Рада Європи, 1995) також проголошено, що "держави-члени Ради Європи та інші держави, що підписали цю конвенцію, повинні забезпечувати право кожної особи, яка належить до національної меншини, . на свободу думки, совісті і релігії" (ст. 7). У ст. 8 цієї Конвенції закріплено, що такі особи мають право сповідувати свою релігію або переконання і створювати релігійні установи, організації та асоціації [277]119.
[277] Релігійна панорама. - 2001. - № 2. - С. 57.
34
В Європейській хартії прав солдатів строкової служби (ЕССО, 1996) передбачено, що "кожен солдат має право на свободу думки, совісті, релігії, сексуальних уподобань і власну філософію життя. Це право включає віру, а також свободу висловлювати свою релігію або віру самому або в об'єднанні, публічно чи особисто, шляхом навчання, практикування, служіння і спостереження" (ст. 13).
Мінімальними стандартними правилами поводження з засудженими (ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками, 1955) передбачені юридичні засоби реалізації засудженими людьми права сповідувати будь-яку релігію [225]120. Зокрема в них закріплено, що у закладах, де перебуває достатня кількість засуджених, які належать до одного і того ж віросповідання, слід призначати кваліфікованого служителя даного культу і дозволяти йому відправляти там відповідні обряди. Якщо ж кількість таких засуджених достатньо велика і є відповідні можливості, служителя слід призначати на постійно. Кваліфікований служитель культу повинен мати можливість регулярно відправляти релігійні обряди і у відведений для цього час періодично відвідувати наодинці засуджених, які належать до його віросповідання, для розмов на релігійні теми. Наголошується, що засуджені повинні мати доступ до кваліфікованого представника будь-якого віросповідання; з іншого ж боку, якщо засуджений протестує проти його відвідування служителем культу, то до його побажань слід ставитися з повагою (п. 41). Також указаними Мінімальними правилами передбачено, що, в межах здійсненого, кожен засуджений повинен мати можливість задовольняти свої релігійні потреби, беручи участь у релігійних обрядах у стінах його закладу і маючи в своєму розпорядженні релігійні писання, притаманні його віросповіданню (п. 42).