Інформація в заявах і повідомленнях — це лише приводи, а підстави, тобто достатні ознаки хабарництва і корупції, слід встановлювати перевіркою. С.І. Журавльов (1995) поділяє ознаки хабарництва і корупції на шість груп.
До першої групи належать особистісні ознаки (рівень добробуту; специфіка зв'язків державного службовця з представниками комерційних підприємств; характер проведення часу; складний характер потраплення на прийом; надмірна «зайнятість»).
Другу групу складають ознаки, що характеризують ситуацію, яка складається, на об'єкті (відкриття вакансії для певної особи; підвищення по службі; потраплення «під скорочення»; протекціонізм; звільнення з посади).
Третя група включає ознаки, одержані із показань зацікавлених осіб про відомі їм випадки хабарництва (факт перебування державного службовця у певному місці; відвідування баз, магазинів, підсобних приміщень; зустрічі з певними особами).
До четвертої групи входять відомості, почерпнуті із різних документів (ощадкнижки, особисті рахунки; поштові перекази, квитанції комісійних магазинів, ломбардів; посвідчення про відрядження, документи про одержання кредиту; управлінські документи; реєстраційні документи на квартиру, транспорт; бухгалтерські документи; особисті записи).
П'ята група включає ознаки предметів хабара і корупції (гроші, цінності, ярлики; сліди речовин хабара на одязі і тілі; сліди пальців рук хабародавця і хабароодержувача; сліди посередника на предметах хабара, обстановці; сліди взуття, транспортних засобів).
У шосту групу входять факти і виявлені ознаки корисливих злочинів, що стали джерелом походження засобів хабара, підкупу (порушення правил торгівлі, відмивання «брудних» грошей).
Загальна схема перевірочних дій включає оперативно-розшу-кові, організаційні і слідчі дії з метою: а) перевірки вірогідності первинних відомостей; б) пошуку, фіксації і документування нових джерел інформації; в) формування систем джерел інформації за їх доказовою значущостю.
Для вирішення цих завдань проводиться дослідча перевірка, яку треба відрізняти від оперативної, проведеної органом дізнання, який внаслідок своїх функціональних обов'язків виявляє ознаки злочину (ст. 103 КПК).
Дослідчу перевірку призначає слідчий і здійснює її своїми силами та силами органу дізнання, якому доручає її проведення. У цьому разі слідчий разом з органом дізнання складає єдиний план, спрямований на встановлення таких фактів: 1) чи мала місце дача хабара при обставинах, що повідомляються; 2) можливо, хабара не було, а виконувалася законна дія з передачею якоїсь речі, грошей; 3) хабар не передавався, а в повідомленні є обмова.
Якщо справа порушується за матеріалами оперативної розробки органів дізнання, то дізнавач, зібравши відповідні матеріали, передає їх слідчому. Останній разом з дізнавачем оцінює їх достатність і приймає одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в її порушенні або призначити додаткову перевірку. При рішенні порушити кримінальну справу слідчий з дізнавачем розробляють план реалізації оперативних матеріалів. Наприклад, розпочати розслідування з затримання з доказами при передачі хабара або з затримання і виявлення хабара при особистому обшуку чи огляді робочого місця. Ці перевірочні дії фіксуються технічними засобами (відео-, звукозапис, фотозйомка), відображуються в протоколі огляду, затримання і в такий спосіб набувають статусу речових доказів.
Ці матеріали необхідно відрізняти від таких же фотокіно-відеоматериалів, одержаних внаслідок документування оперативної діяльності по виявленню ознак злочину і перевірці їх оперативними засобами. Вони, як правило, є лише документами, і тільки у випадках документування в ході огляду, проведеного до порушення кримінальної справи, фотознімки і відеозапис разом з протоколом створюють процесуальне джерело доказів.
3. Типові ситуації і тактичні особливості їх розв'язання на початковому етапі розслідування
На початковому етапі розслідування хабарництва і корупції звичайно виникають три типові ситуації.
Перша ситуація — сприятлива. Є заява хабародавця, і він готовий сприяти у викритті хабароодержувача, якому про це невідомо. Така ситуація виникає при явці з повинною, коли хабародавець на допиті розповідає про механізм дачі хабара і пояснює каяття і явку з повинною. Він повідомляє усе відоме йому про хабароодержувача, його спосіб життя, як і коли він вимагав хабара, в який спосіб здійснювалася дача хабара до цього випадку і т. под. В цій ситуащї відразу виникає кримінальна справа, проводити дослідну перевірку немає необхідності, запевняє І.Г. Корухов (1998) і рекомендує здійснити затримання, допит підозрюваного, обшук та інші слідчі дії. Рекомендація не проводити перевірку заяви особи, яка з'явилася з повинною, викликає сумнів, оскільки не виключено, що заявник обмовляє хабароодержувача з яких-небудь особистих мотивів.
Тому попередня перевірка потрібна, але вона проводиться оперативно, доки заявник знаходиться в кабінеті слідчого і здійснюються прийняття заяви і опит заявника. Власне, і сам процес прийняття заяви і розмова з заявником, яка фіксується в протоколі, — це перевірка, треба лише вміло побудувати розмову і одержати від заявника максимум інформації, що підтверджує зміст заяви.
Друга ситуація — несприятлива. Хабародавець і хабаро-одержувач вступають у змову і діють узгоджено, додержуючись однієї версії. Інформація про одержання хабара отримана оперативним шляхом, органом дізнання, але про її зміст хабародавцю і ха-бароодержувачу невідомо.
У такій ситуації звичайно затримують обох підозрюваних. Затримання готують так, щоб провести його в момент передачі хабара або відразу ж після цього. Затриманих обшукують, оглядають їх одяг, супутні предмети, де зберігався предмет хабара, для виявлення слідів-мікрочастинок одягу (кишені) на грошах, а на останніх слідів пальців. Після затримання запрошують понятих і оглядають місце передачі хабара (кабінет, відкрита місцевість, автомашина), де можна виявити сліди перебування хабарників. Після затримання негайно порушується кримінальна справа і проводяться допит, очні ставки, огляд і дослідження предмета хабара, пред'явлення для впізнання, обшуки за місцем проживання і на робочому місці. Оскільки хабароодержувач і хабародавець діють у змові, то слід забезпечити інформацією майбутні допити обвинувачених.
Третя ситуація складається при надходженні інформації про хабар із офіційних джерел, хабарникам відомо, що їх дії контролюються правоохоронними органами. Така ситуація є складною для розслідування. У цих випадках проводять: допити свідків, виїмку і огляд документів, а за наявності підстав — обшук за місцем проживання, після нагромадження достатньої інформації проводять затримання підозрюваного, допит та інші слідчі дії.
Таким чином, для вирішення трьох ситуацій проводяться ті самі слідчі дії: допит, обшук, затримання, огляд предмета хабара і місця його передачі, виїмка документів, накладення арешту на майно.
4. Організаційно-тактичні особливості провадження первинних і наступних слідчих дій
До початкового етапу розслідування слідчий, як правило, має досить інформації для висунення версій і планування слідства. Типовими версіями про хабарництво і корупцію є такі:
— передача хабара посадовій особі дійсно мала місце;
— підкуп посадової особи здійснювався систематично;
— має місце обмова, підкупу не було, хабар не передавався;
— факт передачі грошей мав місце, але це була законна угода;
— вчинено інший злочин, наприклад шахрайство;
— джерело хабара — «брудні» гроші, вчинені інші злочини;
— у хабарництві або корупції є посередники.
Розслідування розпочинається з допиту заявника.
Допит заявника має виняткове значення для розслідування справи, він дає первинну інформацію для висунення версій і планування. Допит заявника не слід плутати з прийняттям заяви і складанням протоколу на підставі розмови і опиту заявника.
Допит заявника спрямований на уточнення первинних даних, викладених у заяві, зокрема, кому передано хабара, коли, де, за яких обставин; які ознаки предмета хабара (сума, в яких купюрах, які ознаки є на грошах — помарки, розриви, складки); якщо хабар давався неодноразово, чому заявник не повідомив про це в правоохоронні органи; в чому виражалося вимагання хабара, хто може це підтвердити; якщо заявник є хабародавцем, то обов'язково треба встановити, чому він тільки зараз звернувся до правоохоронних органів.
Огляд як метод дослідження речової обстановки можна застосовувати для виявлення ознак хабарництва в стадії порушення справи в ході перевірочних дій. Огляд предмета хабара проводиться після затримання з доказами, відразу ж необхідно оглянути місце події, одяг хабародавця і хабароодержувача для виявлення перехідних мікрочастинок контакту при передачі хабара, чи є сліди ніг, запаху, рук, сліди-предмети (недопалки, упаковка). Розташування речей на місці передачі хабара має важливе значення для перевірки показань. Тому в протоколі слід повно фіксувати речову обстановку, навіть якщо не знайдено інших слідів.
Після затримання проводяться особистий обшук і огляд одягу, взуття, фіксуються мікрочастинки грунту, волокон, вміст кишень, гаванця, де зберігалися гроші.
Затримання слідчий проводить після порушення кримінальної справи або на стадії її порушення. Затримання з доказами — це одне з важливих слідчих дій для викриття хабарників. Тому його підготовка має бути добре продумана. Слідчий разом з працівником карного розшуку розробляють тактичну операцію «затримання», обирають місце, час, технічні засоби фіксації. Оскільки відразу після затримання проводиться огляд предмета хабара і місця його передачі, то рекомендується заздалегідь підготувати понятих, фахівця. Наприклад, у ході огляду упаковки і грошей можуть бути застосовані засоби для виявлення слідів рук, різних міток, які хабародавець нерідко наносить на предмети хабара (написи, цифри, знаки).