Наступна конференція
Міністри приймають рішення провести наступну конференцію в травні 2005 р. у м. Берґен (Норвегія).
Два дні представники Ради Європи ознайомлювали керівників українських інститутів, університетів та академій із шляхами реалізації в європейських країнах ідей та мети Болонського процесу. Водночас ректори вітчизняних ВНЗ показали закордонним учасникам на прикладах роботи провідних університетів України, що оновлення української вищої школи корелюється з ідеями Болоньї. Однак для входження в Болонськийпроцес цього замало. Українській вищій школі потрібно ще багато зробити в цьому напрямі і водночас зберегти традиції, які складались у наших кращих університетах протягом багатьох років і навіть кількох століть їхньої діяльності.
«Освіта України відповідно до руху країни в Європу беззаперечно і однозначно визначила як основний напрям інтеграцію в європейський освітній простір, – зазначив на відкритті семінару міністр освіти і науки Василь Кремень. – Болонський процес, як відомо, спрямований на перетворення Європи на найбільш конкурентоспроможний і розвинутий освітній простір у світі. Болонською декларацією, яку підписали європейські міністри освіти 1999 року, передбачено реалізацію багатьох ідей і перетворень. Передусім, це формування єдиного, відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців у межах європейського регіону, прийняття системи освітньо-кваліфікаційних рівнів, яка складається з двох циклів, спрощення процедури визнання кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці, розвитку європейської співпраці в сфері контролю за якістю вищої освіти та підсилення європейського виміру освіти. Болонський процес завдяки істотним досягненням стає дедалі відчутнішою реалією для всієї Європи та її громадян. Перспектива приєднання України до цього процесу, – підкреслив Василь Кремень, – надає нашій країні можливість поглибити відносини з європейськими державами в подальшій інтеграції до ЄС».
Україна має намір приєднатись до Болонського процесу через два роки, під час зустрічі міністрів освіти європейських країн у Норвегії. Щоб це стало реальністю, українські вищі навчальні заклади мають провести внутрішню ревізію своєї діяльності щодо її відповідності вимогам Болоньї. Хоча зміни, які нині відбуваються в наших університетах та інститутах, корелюються з вимогами, які постають перед країнами-претендентами на приєднання до Болонської угоди. Цьому сприяє законодавче поле української вищої школи, яке формувалось майже одночасно із принципами Болонського процесу.
Верховна Рада, за словами голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Станіслава Ніколаєнка, на рівні законодавства працювала над створенням сприятливих умов з огляду на приєднання до Болонської угоди. Передусім, це кроки, спрямовані на демократизацію й автономність українських ВНЗ: виборність ректора і керівників структурних підрозділів, самоуправління університетів та вплив на процеси управління студентства і громадськості, створення пільгових умов щодо фінансової діяльності ВНЗ. Водночас нині, як розповів Станіслав Миколайович, ідеться про зміни до Закону «Про вищу освіту», які торкнуться і документів, що отримують студенти після закінчення навчання у ВНЗ, підвищення статусу наглядових рад і прозорість процесів управління в університетах та інститутах.
Стратегічно українська політика щодо вищої освіти зорієнтована на потреби особистості в подальшому працевлаштуванні, – зазначив під час семінару, представляючи систему вітчизняної вищої школи, заступник міністра освіти і науки Михайло Степко. – Це відбувається завдяки розширенню доступу до якісної освіти, що є одним із завдань Болонського процесу та міститься в документах Ради Європи.
Нині в Україні налічується 1003 вищих навчальних заклади, з яких понад триста здійснюють освітню діяльність на університетському рівні. Розвинутою є система ВНЗ недержавної форми власності. Щорічно до вищої школи на навчання вступають 408 тисяч осіб, що вдвічі більше ніж п’ять років тому. За кошти держави навчається 50 відсотків українських студентів, інші – за рахунок власних коштів, кредитів тощо. Український професорсько-викладацький загал – це 78 тисяч викладачів, із яких 12 відсотків – професори.
Вища освіта України забезпечує весь спектр спеціальностей, які є в усьому світі. Найбільші сектори за напрямами підготовки, як розказав Михайло Филимонович, – гуманітарні і педагогічні, економічні й управлінські науки, інженерно-технічна освіта і природнича. Останнім напрямом Україна по праву пишається. Ці фахівці знані не лише на батьківщині, а й у Європі та світі.
Щодо перетворень, то нині постійно змінюється динаміка переліку напрямів і спеціальностей. Сьогодні налічується 76 напрямів підготовки – це бакалаврські програми. Із середини 90-х років в українській вищій школі введено систему освітніх рівнів – неповна вища освіта (молодший спеціаліст), базова (бакалавр) і повна вища освіта. Фактично, за словами Михайла Степка, це відповідає вимогам Болонської конвенції і тому, що в Європі називається «двоцикловою підготовкою».
Сьогодні в Україні затверджено стандарти для 80 спеціальностей. Якщо говорити про аудиторне навантаження з точки зору системи кредитів на зразок прийнятої в країнах-учасницях системи ECTS, то за 3,5 року бакалавр в українських ВНЗ може набрати 225 кредитів, за чотири роки – 258, магістр – 93 кредити за півтора року, що становить 351 кредит ЕСТS. Європейська система кредитів (трансферів), за словами експерта Ради Європи С.Берган, передбачає, що бакалаврський ступінь включає 180 кредитів, а магістерський – 240.
Найважливішим серед вимог Болоньї є контроль якості. В Україні – два типи контролю. Внутрішній, пов’язаний із семестровим складанням іспитів, з ректорськими контрольними, поточним тестуванням тощо. Зовнішній контроль – це державна інспекція навчальних закладів та ДАК.
Можна сказати, що українська вища школа має елементи, які відповідають ідеям і принципам Болонського процесу. Ці ідеї в своїй роботі і процесі оновлення використовують українські класичні, автентичні і водночас по-сучасному потужні університети, які добре відомі в Європі. Такі, як Львівський національний університет, Львівська політехніка, Національний технічний університет «КПІ», Харківський університет імені В.Каразіна та ще багато інших вищих навчальних закладів. Під- твердженням цього може бути й те, що під час підготовки до всеукраїнського експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу бажання взяти в ньому участь виявило понад чотири десятки українських університетів. А це означає, що кожен із них має свої напрацювання.
Водночас українська вища школа має безліч проблем, які треба розв’язувати незалежно від Болонського процесу і які, якщо подивитися з точки зору входження в «Європу знань», погіршують розпізнавання нашої вищої освіти у зовнішньому світі. Головними з них, на думку ректора Національного технічного університету «Київська політехніка» Михайла Згуровського, є надлишкова кількість навчальних напрямів та спеціальностей, збільшення розриву між освітянами та роботодавцями, складна для розпізнавання в Європі система наукових ступенів, а також неучасть наших університетів у суспільних перетвореннях і недостатня автономія українських ВНЗ. На думку Михайла Захаровича, важливим для української вищої школи є застосування європейських стандартів якості у вітчизняній системі ліцензування і акредитації та наша участь в європейській мережі з оцінки якості у вищій освіті (ENQA). Акредитуватись мають не лише навчальні заклади і спеціальності, а й окремі освітні програми, а контроль якості має торкатись і кадрового складу університету, і матеріальної бази, а передусім знань студентів, випускників щодо їхньої компетенції та спроможності відповідати вимогам ринку праці. Щодо кредитних одиниць, аналогічних ЕCTS, то альтернативи їх упровадження в Україні немає.