41. Офіційне і неофіційне тлумачення правових норм.
Тлумачення права – це переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків. За суб’єктами тлумачення поділяється на офіційне і неофіційне. Офіційне тлумачення – роз’яснення змісту і мети правових норм, сформульоване у спеціальному акті, яке здійснюється уповноваженим органом і має загальнообов’язкове значення. Офіційне тлумачення поділяється на: нормативне і казуальне. Нормативне – характеризується загальнообов’язковістю, поширенням на широке коло суспільних відносин і можливістю неодноразового використання в юридичній практиці. Існує два види нормативного тлумачення: аутентичне (зміст норми права роз’яснює той орган, який її установив), легальне (тлумачення норми дає орган, який її не встановлював, але уповноважений її тлумачити). Казуальне тлумачення – стосується певних осіб, до уваги беруться конкретні обставини і є обов’язковим лише для осіб, щодо яких воно провадиться. Казуальне тлумачення буває судове (здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ), та адміністративне (здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією). Неофіційне тлумачення – не має загальнообов’язкової сили і поділяється на доктринальне, компетентне і повсякденне. Доктринальне – тлумачення науковцями і науковими закладами у статтях, монографіях, коментарях, не має обов’язкової сили, базується на авторитеті вчених. Компетентне – здійснюють особи, пов’язані з правом (посадові особи державного апарату, адвокати і т.д.). Повсякденне – здійснюють всі суб’єкти права, його значення пов’язано з виявленням правової свідомості широкого кола суб’єктів правовідносин.
42. Форми здійснення функцій держави: поняття, види.
Функції держави – це основні напрями діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі. Основними формами здійснення функцій держави є правотворчість, у цілому правове регулювання і безпосередня організаторська діяльність щодо здійснення правових настанов. Правотворчість – це форма владної діяльності держави, спрямованої на утворення нормативно-правових актів за допомогою яких запроваджуються, змінюються чи скасовуються правові норми. Процес правотворчості включає в себе три стадії: 1) волевиявлення народу і формування юридичного мотиву; 2) нормативне формулювання державою цієї волі у вигляді визначеного масштабу поведінки; 3) надання сформульованому правилу юридичних властивостей. Правове регулювання – це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права. Правове регулювання здійснюється за допомогою таких способів: дозвіл (надання суб’єкту права на здійснення певних дій), зобов’язування (юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах), заборона (юридична необхідність утримуватись від певної поведінки). Безпосередня організаторська діяльність – діяльність держави при проведенні конкретних заходів (наприклад: здійснення нагляду за виконанням положень нормативних актів).
43. Система законодавства: поняття і структура.
Система законодавства – це система нормативно-правових актів, насамперед, законів, що є зовнішньою формою існування правових норм, засобом надання їм об’єктивності, визначеності, загальності. Структуру законодавства складають – галузі, комплексні галузі та нормативно-правові акти. Галузі законодавства складають горизонтальну структуру (кримінальне, цивільне право тощо, підгалузі – авторське, водне право, та міжгалузеві комплекси – законодавство про охорону природи, морське тощо), вертикальна будується відповідно до юридичної чинності нормативно-правових актів. Вертикальна структура: Конституція та конституційні закони; поточні, органічні, надзвичайні закони; постанови Кабміну; розпорядження представників Президента тощо.
44. Тлумачення норм за обсягом.
Тлумачення права – це переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків. Для виявлення співвідношення між такстом правової норми та її змістом застосовується тламачення права з точки зору обсягу їх змісту. Воно поділяється на буквальне (адекватне), розширене і обмежуване. Буквальне – тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється у повній відповідності до її текстуального виразу. Розширене – тлумачення, при якому зміст правової норми слід розуміти ширше за його буквальний текстуальний вираз (наприклад – норма, яка вказує, що судді незалежні і підпорядковуються лише закону поширюється на тільки на суддів, а й на народних засідателів, як на членів суду). Обмежувальне – тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми розуміється вужче за його текстуальний вираз (наприклад Кодекс про шлюб та сім’ю встановлює, що повнолітні діти зобов’язані утримувати непрацездатних батьків, але такий обов’язок не може бути накладений на непрацездатних дітей).
94. Систематиз законодавства:пон, мета, осн види.-це упорядкув і вдосконал діючих нор-пр акт шляхом їх обробки, викладення за певною схемою збірн чи кодексів. Мета:*вдосконал проц застос і реаліз права, *розвит зкнд, *зміцн правопор і зак-ті. 2 осн форми: 1)Інкорпорац-повне чи част об’єдн актів в збірн або зібрання у певн порядку(хронол, алфавіт, предметн,сист-предмет) Розрізн: офіц(зд-ся орг, які видали норм-пр акти), офіціозна (зд-ся спец уповнов держ орг),неофіц (зд-ся фірмами, приват орг, які не мають на те спец уповнов)Одна з форм інкорпорац-консолідація- об’єдн різних нормат акт з одного пит шляхом систем-ції і звед в єдинодіючого нормат матеріалу.2)Кодифікація-це перегл змісту норм права, їх критична переоц, усунення суперечн, заповн прогалин а праві і зкнд-ві та заміна застарілих норм. Рез-т код-ції- новий звідний нор акт, який замінює раніше діючі норм акти певної галузі права.К-ція завжди має офіц х-р. 3 види К-ції: заг(створ кодиф актів по всіх осн галузях права), галузева(охопл норми певн галузі права), спец(охоп норми прав інстит різних галуз права)
46. Норма права: поняття і структура.
Норма права – це загальновизнане, формально визначене правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов’язковий характер, набуває якостей нормативності і загальнообов’язковості у чітко встановленому порядку і здійснення якого забезпечується державою. У нормі права закріплюються право і обов’язки учасників суспільних відносин і санкції у випадку їх порушення. Правило поведінки, що міститься у нормі права поширюється на всіх, хто стає учасниками відносин, що регулюються даною нормою. Норма права складається з: диспозиції, гіпотези та санкції. Диспозиція – частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те або інше правило поведінки. Диспозиції бувають: визначені (закріплюють однозначне правило поведінки – можна поводити себе лише так, як вказано у нормі); не повністю визначені (вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках якої суб’єкти уточнюють свої права та обов’язки самостійно); відносно визначені (вказують на права та обов’язки але надають можливість для їх уточнення залежно від обставин). Гіпотеза – частина норми, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність правил, встановлених в диспозиції. Гіпотези бувають: визначені (вичерпно визначають умови); не повністю визначені (наявність чи відсутність необхідності визначається відповідними суб’єктами); відносно визначені (обмежують умови застосування певним колом вимог). Санкція – частина норми, що вказує на наслідки порушення правил, встановлених нормою. Санкції норм державного права зводяться здебільшого до визнання недійсними певних діянь, що здіюснбвалися з порушенням. Визначена санкція – вказує на конкретний засіб впливу. Відносно визначена – вказує на декілька можливих засобів впливу.
47. Способи тлумачення норм права.
Тлумачення права – це переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків. Розрізняють такі способи тлумачення норм права: 1) За суб’єктами – офіційне, та неофіційне. Офіційне (здійснюється уповноваженим органом, має загальнообов’язкове значення і сформульоване у спеціальному акті), офіційне тлумачення поділяється на нормативне (характеризується загальнообов’язковістю і поширюється на широке коло суспільних відносин), та казуальне (є обов’язковим лише для осіб, щодо яких воно провадиться). Нормативне поділяється на: аутентичне (зміст норми роз’яснює той орган, який її установив) та легальне (зміст дає орган, який норму не встановлював, але уповноважений на це). Неофіційне – не має загальнообов’язкової сили, поділяється на: доктринальне (тлумачення науковцями, науковими закладами), компетентне (тлумачать особи, обізнані з правом, наприклад адвокат), повсякденне (тлумачать всі суб’єкти права). 2) З точки зору обсягу і змісту – буквальне (зміст правової норми розуміється у повній відповідності до її текстуального виразу), розширене (зміст норми розуміється ширше за її текстуальний вираз) і обмежене (зміст норми розуміється вужче).