Конституційний статус в усіх громадян однаковий: основні права і сподоби однаковою мірою належать усім громадянам.
А спеціальний статус пов’язаний з різними природними і правовими чинниками, які обумовлюють певні особливості громадян.
Так, спеціальний статус мають особи, які обіймають певну посаду або займаються певним видом діяльності. Наприклад, статус державного службовця, статус особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Різниця в правовому статусі осіб полягає у:
1) розбіжностях, пов’язаних з природними чинниками (статус дитини, статус жінки);
2) розбіжностях, пов’язаних з юридичними чинниками (статус депутата, статус посадової особи).
Спеціальним індивідуальним суб’єктом є посадова особа (Президент, суддя). Певні особливості правового статусу притаманні особам з подвійним громадянством, які є одночасно і громадянами, і іноземцями.
Правосуб’єктність визначає становище людини в суспільстві, є умовою і гарантією стабільності його правового статуту.
а) Суб’єктивне право завжди належить уповноваженій особі, яка має певний інтерес: матеріальний, духовний, політичний, сімейний. Для задоволення цього інтересу і полягає соціальна цінність надання особі певних правових можливостей. Можлива поведінка по реалізації певного інтересу становить зміст суб’єктивного права і заснована на бажанні уповноваженої особи. Межі бажаної поведінки чітко окреслені нормами позитивного права (наприклад, особа може перебувати тільки в одному зареєстрованому шлюбі). Суб’єктивне право безпосередньо пов’язане із свободою особистості. Тому і виступає ще й мірою цієї свободи.
Суб’єктивне право – це гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки особи, яка належить суб’єкту незалежно від, того перебуває він у правових відносинах з іншими суб’єктами чи ні. Саме тому до суб’єктивних прав належать фундаментальні демократичні права і свободи особи. У конкретних правовідносинах суб’єктивні права реалізуються через правомочність уповноважених осіб.
Правомочність і юридичні обов’язки становлять юридичний зміст конкретних правовідносин, аналіз яких формує уявлення про характер і мету правовідносин.
Правомочність складається з таких елементів:
а) право на особисті дії уповноваженої особи;
б) можливість вимагати певну поведінку від зобов’язаної особи, тобто право на сторонні дії;
в) можливість звертатися до компетентних державних органів про застосування державного примусу в разі невиконання контрагентом своїх обов’язків;
г) можливості користуватися соціальним благами на основі певного суб’єктивного права.
Таким чином, правомочність може виступати як: право на поведінку, право на вимагання, право на домагання, право на користування соціальними благами. Наприклад, при реалізації суб’єктивного права власності існує три правомочності: володіння, користуванні відчуження.
У разі відчуження майна виникають правовідносини між покупцем і продавцем. Покупець має право: оплатити і одержати товар (право на власні дії); вимагати від продавця прийняти оплату і передати товар (право на вимагання); звернутися в компетентні органи про відшкодування збитків або усунення недоліків продавцем в разі одержання неякісного товару (право на домагання); користування товаром на власних розсуд (право на користування соціальними благами). У такому разі реалізація суб’єктивного права покупця складається з чотирьох правомочностей.
Правові відносини мають матеріальний і юридичний зміст.
Матеріальний зміст – це фактичний склад суспільних відносин, який опосередковується нормами права; юридичний зміст – це суб’єктивні права і юридичні обов’язки сторін. Правове регулювання здійснюється переважно через механізм реалізації правомочностей і юридичних обов’язків, саме цим воно відрізняється від будь-якого іншого нормативного регулювання. Права і обов’язки суб’єктів в межах окремо взятих правовідносин, кореспондуючи одне одному, становлять їх юридичний зміст.
Юридичний обов’язок – це вид і міра необхідної поведінки, яка встановлена законом. В основу суб’єктивного права покладено юридичне забезпечення можливості, а в основу юридичного обов’язку – закріплення необхідності. Носієм можливої поведінки виступає уповноважена особа, а носієм обов’язку – зобов’язана особа. Уповноважена особа має право здійснювати певні дії, а зобов’язана – повинна виконувати і забезпечувати їх.
Юридичний обов’язок складається з таких елементів, як:
а) необхідність здійснення певних дій або утримання від них;
б) необхідність для зобов’язаної особи відреагувати на законні вимоги, які були звернені до нього уповноваженою особою;
в) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог;
г) необхідність не перешкоджати контрагенту користуватися тим благом, на яке він має право. Юридичний обов’язок, як і суб’єктивне право, окреслений певними правовими нормами, тобто представляє собою міру належної, необхідної поведінки. Вимагати виконання обов’язків поза встановленою мірою є порушенням закону.
Наприклад, громадяни зобов’язані поважати і виконувати закони. За порушенням юридичних обов’язків настає юридична відповідальність. Юридичний обов’язок є гарантом виконання суб’єктивних прав, він встановлюється в інтересах уповноваженої особи.
д) в юриспруденції під об’єктом правовідносин розуміють матеріальні або нематеріальні блага, заради одержання, передачі або використання яких виникають права і обов’язки учасників правовідносин.
Об’єкти правовідносин пов’язані з правами і обов’язками суб’єктів правовідносин, з можливістю користуватися і розпоряджатися будь-чим. Вони обумовлені певним способом поведінки, дають змогу претендувати на певні за характером дії інших осіб.
Залежно від характеру і видів правовідносин їх об’єктами є:
1) предмети матеріального світу: частини матеріальної природи, природні ресурси, земля, ліс;
2) речі і цінності: засоби виробництва і споживання, будівлі, цінні папери, гроші. Вони є об’єктами майнових правовідносин, таких як купівля-продаж, дарування, обмін, зберігання;
3) особисті немайнові блага: життя, безпека, честь, гідність. Відпочинок, освіта, право на ім’я, недоторканість житла. Вони є об’єктами правовідносин різних галузей права і врегульовані нормами кримінального, адміністративного, цивільного, Конституційного, сімейного права;
4) послуги, як результат певної поведінки, внаслідок якої виникають права і обов’язки суб’єктів правовідносин. Вони мають місце у сфері управління, побутового обслуговування, освітянської та інших сфер діяльності людини. Уповноважену особу цікавить переважно результат дій зобов’язаної особи – доставка перевізником вантажу в пункт призначення у визначений термін, а не його поведінка;
5) продукти духовної творчості. Це результати інтелектуальної діяльності: твори мистецтва, музики, “ноу-хау”, комп’ютерні програми. З приводу таких об’єктів виникають правовідносини духовного характеру (наприклад, правовідносини між автором і видавництвом; театральної вистави, оперу).
Юридичні факти
4.У словнику під фактом взагалі розуміється дійсна, цілком реальна подія, явище, те, що дійсно відбувалося.
У реальному життя, що оточує людину, існує ціла безліч факторі. Одні факти стають людині відомими ва процесі пізнання, інші відомі людині вже давно.
У процесі пізнання можливі випадки, коли наші відчуття, представлення, сприйняття не можуть дати повну характеристику визначеному фактові, або він може бути сприйнятий перекручено. З цього випливає необхідність критичного підходу до знову установлюваних фактів. Вивчаючи суспільні відносини і явища, особливу увагу варто звертати на неприпустимість пізнання окремих фактів, а не їхньої системи, сукупності. І перебування змісту факту в суспільних відносинах значно складніше, ніж інтерпретація фактів і явищ у природі.
Юридичні факти оточують нас у повсякденному житті (народження дитини, закінчення інституту, вступ у шлюб). Але і деякі явище при роди також можуть виступати як юридичні факти. Поняття факт” широко застосовується в науці. Між науковим і юридичним фактом немає повної аналогії, але їхня подібність у тім, що науковий факт є посередньою ланкою між науковою теорією й об’єктивним світом, а юридичний факт – посередньою ланкою між правом і суспільними відносинами.
Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норма право пов’язує виникнення визначених юридичних наслідків. Передумовами правовідносин є юридичні факти, їхня модель фіксується в гіпотезі юридичних норм.
Юридичні факти різноманітні, тому з метою виявлення їхніх особливостей і більш глибокого пізнання вони досить докладно кваліфікуються по різних підставах.
По вольовій ознаці юридичні факти поділяються на події і дії.
Події – це такі обставини, що об’єктивно не залежать від волі і свідомості людей. Наприклад, стихійні лиха, самі по собі ці явища ні чого юридичного в собі не несуть і автоматично ніяких зобов’язань не породжують, але служать приводами, причинами для виникнення правовідносин.
Дії – це такі факти, що залежать від волі людей. Дії підрозділяються на правомірні і неправомірні.
По характеру наступаючих наслідків розрізняють факти:
а) правостворюючі;
б) правозмінюючі;
в) правоприпиняючі.
До правомірних дій, що викликають відповідні правовідносини, відносяться численні акти – документи різних державних органів передбачених правовою нормою юридичних наслідків необхідний не один юридичний факт, а їхня сукупність, що називають юридичним складом або складні, комплексні факти.