В зв’язку з цим екологія розпалася на ряд наукових галузей та дисциплін, котрі є досить далекі від початкового визначення екології як науки про відносини живих організмів з оточуючим їх середовищем. Але основною засадою всіх сучасних напрямків екології лежать фундаментальні ідеї екології.
Екологію за розмірами об’єктів вивчення поділяють на географічну або ландшафтну екологію, об’єктами вивчення котрої є крупні геосистеми, гео-
графічні процеси, та на глобальну екологію – вчення про біосферу Землі.
Стосовно предметів вивчення екологія поділяється на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, прикладну, інженерну та загальну екологію – теоретичну і узагальнюючу дисципліну.
За середовищами та компонентами розрізняють екологію суші, прісних водоймищ, морську, високогірну, хімічну, тощо.
За підходами до предмета вивчення виділяють аналітичну та динамічну екологію.
В часовому аспекті розрізняють історичну та еволюційну екологію.
В системі екології людини існує соціальна екологія, що вивчає взаємовідносини елементарних соціальних груп суспільства та людства за-
галом з життєвим середовищем.
Прикладна екологія – дисципліна, що вивчає механізми руйнування біосфери людиною, способи запобігання цим процесам, та розробляє принципи раціонального використання природних ресурсів без деградації життєвого середовища.
Прикладна екологія базується на системі законів, правил та принципів екології та природокористування.
З прикладної екології за науковими напрямками виникають промислова екологія, екологія енергетики, сільськогосподарська, канцерогенезу, тощо.
В наш час інженерні дисципліни мають на меті лише розробку замкнених, безвідходних та інших екологічно чистих технологій, котрі дозволяють знизити ступінь шкідливого впливу на природне середовище. Однак проблему раціональної взаємодії виробництва з природним середовищем повністю неможливо розв’язати, оскільки в цьому випадку природа виключається з розгляду. Вивчення процесу суспільного виробництва з навколишнім середовищем вимагає не лише інженерних методів, але й екологічних, що призвело до розвитку нового наукового напрямку на стику технічних, природничих та соціальних наук , що називається інженерною екологією.
Інженерна екологія вивчає вплив промисловості на природу і природи на промисловість, вплив умов природного середовища на функціонування підприємств та їх комплексів. Іншими словами, об’єктом дослідження інженерної екології є системи, що утворилися та тривалий час функціонують внаслідок взаємодії конкретного виду суспільного виробництва з навколишнім природним середовищем, що його оточує.
Інженерна екологія, на відміну від всіх інших наукових напрямків, котрі вивчають взаємодію суспільства з природою, базується на повному та глибокому знанні технології виробництва. Вона використовує якісні та кількісні параметри технологічних процесів для оцінки їх впливу на природне середовище. Наслідком інженерно - екологічного аналізу є використання взаємозв’язків між параметрами технологічних процесів та змінами природного середовища. Їх визначальною рисою є те, що вони є прикладними, оскільки їх результати є вихідними даними для розробки конкретних природоохоронних заходів даного виробництва. В даному випадку екологія є теоретичною базою, котра встановлює обмеження на параметри виробництва, а інженерні дисципліни – підгрунтям реалізації технічних рішень в даній виробничій сфері для дотримання екологічних обмежень.
Отже, сучасне тлумачення терміну “екологія” як галузі знань полягає в розгляді та розкритті закономірностей розвитку сукупностей організмів, предметів, компонентів спільнот та спільнот загалом у взаємодіях в системах біогеоценозів, нообіогеоценозів, біосфери з точки зору суб’єкта або об’єкта (живого або за участю живого), котрі є центральними в цій системі.
В деяких випадках до екології відносять суміжні прикладні та напівприкладні галузі знань, головним чином пов’язані з енваронментологією – комплексною дисципліною про оточуюче людину середовище головним чином природне, про його якість та його охорону. Термін “екологія” починають ототожнювати з дисципліною “охорона природи” або “Охорона навколишнього середовища. Однак “Охорона природи” або “Охорона навколишнього середовища” традиційно базуються на введенні заборон та регламентації, а не на загальній раціоналізації природокористування. Різноманітні способи та методи очищення повітря та стічних вод, утилізація відходів та інші технологічні способи охорони та покращення середовища відносяться до сучасної науки про навколишнє середовище, що оточує людину, тому існує думка, що їх не можна приєднувати до екології.
Зараз активно виконуються дослідження щодо встановлення меж допустимих навантажень на природне середовище та з розробки шляхів подолання об’єктивних лімітів природокористування. Ця галузь також не відноситься безпосередньо до екології, а до екології - наукової дисципліни, котра досліджує еконол. Еконол (екологія + економіка) – позначення сукупності явищ, що виключають суспільство як социально-економічне ціле, але перш за все економіку та технологію, і природні ресурси, що знаходяться у взаємозв’язку позитивного зворотнього зв’язку при правильному розвитку при нераціональному природокористуванні.
Наприклад, економіка швидко розвивається в регіоні за наявності великих ресурсів середовища та хороших загальних екологічних умов, і навпаки технічно швидкий розвиток економіки без врахування екологічних обмежень призводить до вимушеного застою в економіці.
В зв’язку з неоднозначністю терміну “екологія” висловлюються побоювання щодо повної девальвації сенсу екології як біологічної науки. Але такі побоювання не мають підстави, оскільки не назва науки визначає її зміст, а предмет дослідження.
При функціонуванні промислових підприємств інженерно-технічним працівникам доводиться мати справу не у екологію, а охороною повноцінного середовища. Охорона навколишнього середовища -–система заходів, скерованих на підтримку взаємодії людини та навколишнього природного середовища, що забезпечують збереження та відновлення природних багатств, раціональне використання природних ресурсів, попередження безпосереднього або опосередкованого впливу результатів діяльності суспільства на природу та здоров’я людини.
Державна політика в галузі охорони природи полягає у розробці необхідних заходів щодо охорони та науково обгрунтованого раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного та тваринного світу, для збереження чистоти повітря та води, забезпечення відтворюваності природних ресурсів та поліпшення оточуючого людин середовища цей підхід до охорони навколишнього середовища підкріплено системою законодавчих актів та нормативного-технічних документів в галузі охорони природи.
Завдання екології.
Предметом дослідження екології є детальне вивчення за допомогою кількісних методів основ структури функціонування природних та створених людиною систем. Оточуюча нас жива природа не є безладним, випадковим поєднанням живих істот. Вона являє собою стійку організовану систему органічного світу, що склалася в процесі еволюції органічного світу. Центральне місце в екології посідає проблема динаміки та чисельності популяцій та механізмів її регуляції. Тут виявляється значимість участі популяційних (конкуренція за їжу)та біоценотичних (хижаків, паразитів, збудників захворювань)механізмів.
Тому серед основних завдань екології можна виділити наступні:
дослідження особливостей організації життя, в тому числі в зв’язку з
антропогенними, що є результатом людської діяльності, впливом на природні системи;
створення наукової основи раціональної експлуатації біологічних ресурсів;
прогнозування змін природи під впливом діяльності людини;
збереження середовища існування людини.
Важливим завданням екології є детальне вивчення за допомогою кількісних методів основ структури та функціонування природних і створених людиною систем. Оточуюча нас жива природа не є безладним випадковим поєднанням живих істот. Це стійка, організована система, що склалася в процесі еволюції органічного світу. Під екологічною системою розуміють сукупність елементів, утворених живими організмами та середовищем їх існування, пов’язаних між собою обміном речовин та енергією. При дослідженні регуляції чисельності ссавців велике значення подається аналізові взаємопов’язаних фізіологічних, гормональних, та залежних від поведінки, механізмів. В динаміці чисельності популяцій найглибше вивчається роль
практично важливих видів шкідників сільського та лісового господарства, носіїв та
переносників збудників захворювань, об’єктів рибного та мисливського промислів.
Взаємовідносини людини з видами, популяціями, спільнотами в наш час є екологічно не збалансованими. Внаслідок цього мають місце значні втрати врожаїв
за рахунок шкідників, значних збитків завдань живі організми сировині, матеріалам, техніці, будівлям та спорудам, пам’ятникам культури, скорочується чисельність та зникають окремі види, виникає екологічний дискомфорт урбанізованого середовища, що поглиблює стресові ситуації, зростає захворюваність людей.
Збалансованість взаємовідносин людини з видами, популяціями та спільнотами може бути досягнута за рахунок комплексних зусиль з боку людини шляхом регламентації господарської діяльності, цілеспрямованого, екологічно виправданого
впливу на види, популяції та екосистеми, шляхом екологічного виховання зростаючих поколінь.
Завдяки цьому може бути багато розв’язань проблем господарської діяльності суспільства:
інтенсифікація виробництва ряду галузей;
збереження та заощадження сировини
охорона історичних та архітектурних пам’яток;
збільшення часу експлуатації промислових та житлових комплексів;
збільшення тривалості життя та зниження захворюваності людей в умовах урбанізованого середовища;
вдосконалення механізмів взаємодії суспільства та природи.