Наприклад, А. звернулася до суду з позовом до В. про стягнення за заподіяння каліцтва, посилаючись на те, що при переході шосе була збита автомашиною "Москвич", що належить відповідачеві. У результаті цього нещасного випадку вона протягом місяця знаходилась у лікарні, а пізніше у неї встановлено втрату професійної працездатності на ЗО відсотків.
Під час розгляду справи в суді з'ясувалося, що дорожня подія відбулася в результаті необачності і необережності самої А., недотримання нею правил дорожнього руху. Переходячи вулицю, вона не переконалася у безпеці, йшла далеко від пішохідної доріжки і раптово опинилися перед транспортом, що рухався. Своїми необачними діями А. створила аварійну обстановку, за якої водій В. не мав можливості запобігти наїзду, хоча і вжив заходів щоб зупинити машину.
Суд визнав грубу необережність потерпілої А. і відмовив у відшкодуванні заподіяної їй шкоди;
5) майнове становище заподіювача шкоди. За загальним правилом це не є підставою для звільнення від відповідальності перед потерпілим. Однак ч.4 ст.1193 ЦК передбачає, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Це положення застосовується у виключних випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у скрутне становище.
Окремо ЦК регламентує відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоду, у частці відповідно до ступеня їх вини.
Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, в розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.
Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою (службовою) особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення у діях останньої складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.
Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад чи особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою чи неповнолітньою особою або фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.
Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її у натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для поновлення пошкодженої речі.
Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Використана література:
1. Цивільний кодекс України. – К., 2003.
2. Цивільне право України. Підручник. – К., 2003.