Вивчення зупинених справ про нерозкриті злочини минулих років свідчить, що слідчі огляди предметів, документів, що вилучаються при оглядах місць події, обшуках і виїмках, як самостійні слідчі дії майже не практикуються. Це призводить до неповноти фіксації у матеріалах справи інформації про вилучений предмет, а у випадках його втрати або псування - до відсутності їх доказового значення.
Незважаючи на наявність у підрозділах внутрішніх справ достатньої кількості засобів фотографічної фіксації об'єктів, що мають значення для розкриття злочинів, у справах про нерозкриті злочини не завжди проводиться фотографування речових доказів (якщо не проводилося їх експертного дослідження).
Характерно, що по багатьох справах про нерозкриті злочини минулих років після поновлення провадження вдається виявити та використати в ході розслідування (у тому числі і під час допиту) речові докази, які через допущені при провадженні первинних слідчих дій помилки та недоліки не були своєчасно вилучені.
Докази, що навіть прямо не викривають злочинця, нерідко мають велике тактичне значення для отримання по відновленій справі правдивих показань раніше допитаних осіб, які дали помилкові або не до кінця відверті свідчення.
Іноді, розкривши злочин минулих років, вдається встановити, що обвинувачений причетний ще до цілого ряду нерозкритих злочинів. Часто такі обвинувачені, незважаючи на час, що пройшов з моменту вчинення цих злочинів, прекрасно пам'ятають всі пов'язані з ними обставини.
Допитуючи підозрюваного (обвинуваченого) про обставини ще нерозкритого злочину, важливо не тільки те, щоб він визнав себе винним. Важливіше в ході допиту забезпечити базу для подальшої перевірки такого визнання. Тому не можна обмежуватися занесенням у протокол допиту заяви про визнання своєї провини, що носить загальний характер.[32, с.32]
На жаль, на практиці, коли особа, яка допитується, розказує відразу про вчинення декількох ще не розкритих злочинів, нерідко саме так і буває - у великому загалом-то протоколі допиту кожному окремому епізоду часто відводяться лише один-два абзаци, ступінь деталізації показань є недостатньою.
Тому, незалежно від того, скільки на це потрібно часу, обов'язковим повинен бути детальний, грунтовний допит з приводу кожного із злочинів,у вчинені яких зізнається обвинувачений (підозрюваний). У необхідних випадках допит може бути продовжений і на наступний день.
Для того, щоб в свідченнях була своя внутрішня логічна структура, послідовність, за основу може бути прийнятий хронологічний порядок викладення в протоколі допиту декількох епізодів. Однак можливі й інші варіанти: наприклад, спочатку йде викладення показань з приводу злочинів, які вчинені допитуваним з одним із співучасників, а потім - з іншим. Якщо злочини скоювались неодноразово в різних населених пунктах, спочатку описуються всі епізоди, що відносяться до одного міста (району), потім - злочини, вчинені в наступному пункті тощо.
Важливо виявити та зафіксувати при допиті як можна більше таких фактичних даних, деталей, подробиць, пов'язаних з подією злочину, які підлягають грунтовній перевірці.
Чим більше пройшло часу з моменту вчинення злочину, тим менше таких фактів, звичайно, повідомляє особа, яка зізналась у його вчиненні. Для пожвавлення пам'яті в цьму випадку можуть бути застосовані тактичні прийоми, які в криміналістиці рекомендуються для допиту добросовісного свідка. До їх числа, насамперед, відносяться: допит про одну й ту ж подію в різній хронологічній послідовності; постановка питань, що активізують асоціативні зв'язки; пред'явлення різних об'єктів, в тому числі фотознімків, планів, схем й інших наочних матеріалів; допит на місці події; ознайомлення з фрагментами показань інших осіб[ 14,138-142].
По нерозкритих злочинах минулих років в ході допиту буває досить складно з необхідною чи достатньою точністю встановити час тієї або іншої події, явища, факту. Тому задачею слідчого буде встановити хронологічні межі розслідуваної події на підставі об'єктивного вираження часових характеристик в матеріалах справи певними особами (потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачені), тобто на підставі «прив'язки» повідомлених фактів до інших фактів, часова характеристика яких точно відома.
Як точку відліку при цьому рекомендується обирати подію, що легко піддається локалізації у часі (день народження допитуємого, день отримання заробітної плати, те або інше свято тощо), подія, з якою у допитуємого пов'язані яскраві уявлення, або яка для даної особи має яскраве емоційне забарвлення, і тому досить добре збереглась у пам’яті особи.
Шляхом витребування архівної особової справи засудженого (або архівної кримінальної справи, по якій він нібито допитувався) можна легко перевірити алібі, встановити дні та години його перебування в місцях позбавлення волі або на допиті. Оригінали таких архівних документів можуть бути в необхідних випадках залучені до справи як докази, що підтверджують або спростовують алібі. Більш того, події, зафіксовані цими документами та точно визначені у часі, можуть стати точками відліку для встановлення тимчасового зв'язку з іншими фактами, які цікавлять слідство.
Характерним для допиту по справах про нерозкриті злочини минулих років є отримання показань з приводу так званих “доказів поведінки”, під якими в криміналістиці та теорії кримінального процесу розуміють вчинки, що свідчать про усвідомлення особою своєї провини, висловлювання, що виявляють винну обізнаність, тобто знання таких обставин, які можуть бути відомі лише при умові вчинення злочину.
Такими “доказами поведінки” можуть бути:
· відмова від дачі показань у випадку використання процесуального права не свідчити проти себе, яка не знаходить іншого пояснення, чим бажання уникнути відповідальності за вчинений злочин;
· явна фальсифікація доказів;
· вчинки та висловлювання, що свідчать про знання допитуємою особою таких обставин розслідуємої події, які могли бути відомі тільки злочинцеві;
· навмисне ухилення від явки до слідчого;
· знищення або приховання предметів, що можуть служити речовими доказами;
· підготовка фальшивого алібі тощо.
Вони можуть мати місце як в процесі первинного розслідування, так і в період коли, справа зупинена або після її поновлення.
Тому рекомендується розрізнювати докази поведінки, що мали місце після затримання підозрюваного або пред'явлення обвинувачення, та докази поведінки, що відносяться до того часу встановлення підозрюваної особи, яка допитана ще не була. Цінність останніх доказів звичайно більша, ніж перших.
Тактика пред'явлення для впізнання. По відновлених справах про нерозкриті злочини минулих років в основному проводиться пред'явлення для впізнання в наступних випадках:
· пред'явлення для впізнання потерпілим і свідкам підозрюваних осіб, які встановлені в процесі розкриття злочину після поновлення провадження в справі;
· після поновлення провадження у справі пред'явлення для впізнання потерпілим і свідкам речей та предметів, які вилучені у підозрюваних ;
· пред'явлення для впізнання предметів, які при первинному розслідуванні раніше не ідентифікувались слідчим шляхом;
· пред'явлення для впізнання запідозрених осіб, які були встановлені після поновлення справи та зізналися у вчиненні злочину;
· пред'явлення для впізнання трупа або його частин ( у тому числі по фотознімках), коли до зупинення справи особу вбитого встановити не вдалося;
· пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають (як правило, підозрюваних, обвинувачених), у випадках необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Для встановлення особи вбитого по справі про нерозкритий злочин свідкам можуть пред'являтися прижиттєві фотознімки особи.
Вимога закону (ст. 174 та 175 КПК України) про необхідність попереднього допиту особи, яка впізнає, про обставини, при яких він спостерігав особу або предмет, їх прикмети та ознаки, повинна дотримуватись при виявленні зазначених об'єктів через тривалий час.
Перед пред'явленням для впізнання необхідно ретельно звірити показання, отримані від особи при первинному розслідуванні та показання, які отримані після поновлення справи. Всі протиріччя повинні бути вияснені слідчим. Якщо ці протиріччя відносяться до прикмет і ознак, які мають істотне значення для вирішення питання про тотожність об'єкта, особа допитується ще раз з пред'явленням йому попередніх показань. Якщо особа наполягає на нових (відмінних попереднім) свідченнях, потрібно провести допити інших свідків, потерпілих та необхідні заходи з метою встановлення достовірності показань особи, що впізнає [17, с.54].
Потрібно врахувати, що інколи можливі випадки впізнання тоді, коли на попередньому допиті особа не могла досить повно описати об'єкт. При дотриманні вимог ст. 174-176 КПК України про порядок пред'явлення для впізнання та порядок складання протоколу цієї слідчої дії результати пред'явлення для пізнання в цьому випадку також можуть мати доказове значення.
При пред'явленні для впізнання в справах про нерозкриті злочини минулих років значно зростає роль реконструкції, під якою розуміється відновлення первинного стану обстановки або окремого об'єкта, його ознак з метою вирішення ідентифікаційних задач при розслідуванні злочинів.
Така реконструкція об'єкта може мати місце у випадках пред'явлення для впізнання трупа чи його частин, втраченого предмета (особи, що переховується) по фотознімках, особливо об’єктів, зовнішні ознаки яких зазнали суттєвих змін. Ці зміни можуть бути природними (старіння, зміна зачіски, поява вусів тощо), і такими, що навмисно створюються злочинцями з метою ускладнити впізнання.
При відсутності предмета, який повинен бути пред’явлений для впізнання (наприклад, замість знищеного або невиявленого предмета), впізнаючій особі можна пред'явити його модель - реконструйований макет або просто аналогічний предмет тієї ж марки, моделі, типу, що і відсутній. Таким способом вдається встановити групову належність об'єкта, який раніше сприймався впізнаючою особою, перевірити її показання, а в необхідних випадках - створити базу для проведення експериментальних дій при відтворенні обстановки й обставин події.