1.2 Структура криміналістичної характеристики
У науці криміналістики недостатньо досліджена структура криміналістичної характеристики нерозкритих злочинів минулих років.. Представляється, що для загальної криміналістичної характеристики злочинів минулих років не можна використати структури криміналістичних характеристик окремих видів злочинів. Дана криміналістична характеристика основується на власній структурі, до елементів якоїслід віднести наявність:
· нерозкритого злочину;
· результатів проведеного первинного розслідування;
· дії фактору часу, що пройшов з моменту вчинення злочину до його нового розслідування. [17, c.27]
Розглядаючи такий елемент криміналістичної характеристики як наявність нерозкритого злочину, можна зазначити, що з 1988 р. процесуальним критерієм нерозкритого злочину вважався той, справу за яким зупинено за пп. 1 і 3 ст. 206 КПК, тобто зупинення попереднього слідства в кримінальній справі, коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме і коли не встановлено особу, яка вчинила злочин. Показник кількості нерозкритих злочинів залежав від винесення слідчим у справі постанови про зупинення попереднього слідства за пп. 1, 3 ст. 206 КПК і виставлення у цих справах статистичних карток форми № 1.1. Але прокурорські перевірки свідчили, що у багатьох справах своєчасно не виносились постанови про зупинення розслідування у зв'язку з нерозкриттям злочину, хоча були для цього підстави, у деяких справах не було виконано всіх необхідних і можливих слідчих дій для встановлення особи, яка вчинила злочин, і багато неперспективних справ щодо розкриття злочинів знаходились без руху і у них також не провадились слідчі дії. У зв'язку з такими обставинами, з метою досягнення об'єктивності при обліку нерозкритих злочинів Генеральною прокуратурою України до п. 19 Інструкції внесено положення: «Крім того, в число нерозкритих злочинів включаються також злочини, у справах яких з моменту порушення пройшло більше двох місяців, але не представлено документів первинного обліку про зупинення слідства за нерозшуком обвинуваченого чи невстановленням осіб, які вчинили злочини, або про пред'явлення обвинувачення». У Інструкції термін розслідування злочину визначено згідно з ч. 1 ст. 120 КПК — два місяці. Якщо протягом цього часу з моменту порушення справи попереднє слідство не закінчено і нікому не пред'явлено обвинувачення, то згідно з п. 19 Інструкції злочин вважається нерозкритим, хоча, безумовно, у справі можуть виконуватись слідчі дії, у зв'язку з чим попереднє слідство не зупинено. Якщо у кримінальній справі зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, і у зв'язку з цим слідчим винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого, то такий злочин згідно з п. 19 Інструкції не включається у число нерозкритих.
Елементом криміналістичної характеристики є наявність результатів первинного розслідування, які можуть бути досить різноманітними. Хоч на даному етапі розслідування злочинець залишається невідомим, але достовірно встановлюється факт злочину, спосіб його вчинення та приховування, матеріальні наслідки, причини й умови, що сприяли його вчиненню. Ця основна інформація служить початковою базою для подальшої роботи слідчого й органу дізнання по зупиненій справі про нерозкритий злочин.
На результати розкриття та розслідування злочинів минулих років негативно впливає час, що пройшов з моменту його вчинення до моменту повторного розслідування (знищуються повністю чи частково матеріальні сліди й людські спогади тощо), який також важається одним з головних елементів криміналістичної характеристики. Чим більше часу проходить з моменту вчинення злочину, тим складніше отримати інформацію про обставини цієї події й осіб, що брали у ньому участь. Люди можуть забути окремі факти або їх деталі, переїхати на нове місце проживання, в інше місто, селище, де їх важко знайти, можуть померти; речові докази та сліди під дією часу втрачають деякі свої важливі ознаки або взагалі знищуються. Росте ризик випадкової загибелі слідів і речових доказів, які в свій час були виявлені та вилучені слідчим при огляді місця події. Цим пояснюються труднощі, які виникають при розслідуванні злочинів минулих років [ 9, ст.67].
Однак, характеризувати дію фактору часу на розслідування нерозкритих злочинів минулих років тільки з негативної сторони було б неправильно. Слідча практика показує, що такий вплив може бути й позитивним. Зокрема, внаслідок особливостей людської психології злочинець з плином часу втрачає обережність, у нього знижується почуття самоконтролю, притупляється пильність. У результаті з'являється зневага до необхідності приховання слідів злочину. Спостерігаються випадки, коли він обмовляється або навіть хвалиться «в своєму колі» вчиненими в минулому злочинами, що створює додаткові умови для розкриття злочинів минулих років.У деяких випадках розкриттю злочинів минулих років сприяє зміна позиції потерпілих або свідків, які раніше на допитах з особистих мотивів давали неправдиві свідчення. Під впливом життєвої ситуації, що виникла, вони можуть заявити до органів слідства про істинні події та винуватців злочину. Згодом може змінитися відношення самого винного до вчиненого злочину. Наприклад, до явки з повинною його спонукають переживання, викликані вчиненим злочином. Іноді злочинець, будучи викритим у вчиненні чергового злочину, дає показання про скоєні ним раніше злочинні діяння, що залишились нерозкритими.
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕРОЗКРИТИХ ЗЛОЧИНІВ МИНУЛИХ РОКІВ.
2.1 Особливості організації розслідування нерозкритих злочинів минулих років.
Проблеми організації розслідування злочинів минулих років полягають, насамперед, у розв'язанні питання про те, кому потрібно доручити нове розслідування нерозкритого злочину: слідчому, що раніше проводив по ньому розслідування та вимушений був зупинити провадження в справі, чи іншому слідчому. Обидва рішення мають свої позитивні та негативні сторони й вимагають також врахування психологічних чинників[9, с.20].
Діяльність слідчого по зупиненій справі про нерозкритий злочин неминуче пов'язана з ревізією якості первинного розслідування. Вона направлена на аналіз обгрунтованості версій, що висувалися у справі, повноту їх перевірки. Цю роботу більш детально й об'єктивно може зробити новий слідчий, який не пов'язаний з колишнім розслідуванням і усвідомлює, що виявлені при ревізії недоліки та помилки первинного розслідування не можуть бути поставлені йому в провину.
Виявлення промахів і помилок (особливо тактичного плану, що стосуються визначення напрямку розслідування) вимагає «погляду зі сторони». Саме тому рекомендується аналіз матеріалів зупиненої кримінальної справи і подальшу роботу по ній доручати новому слідчому, але при цьому потрібно мати на увазі, що новий слідчий не має в повному обсязі тих безпосередніх даних, які накопичуються в процесі розслідування і не завжди відображаються в матеріалах справи. Новий слідчий, ознайомившись з матеріалами справи, повинен частково заповнити відмічені прогалини шляхом бесід з особою, що раніше проводила розслідування, понятими, іншими учасниками слідчих дій для уточнення порядку та результатів їх проведення, ознайомитись (при можливості) з обстановкою місць проведення слідчих дій тощо.
Практика свідчить, що в кримінальних справах про вбивства, які зупинялись через невстановлення винних осіб, внаслідок додаткового розслідування в кожному четвертому випадку вдалося остаточно викрити осіб, на яких раніше вже падала підозра, але слідчим не вистачило наполегливості довести до кінця перевірку правильно висунутих версій. Таким чином, при розв'язанні питання про те, кому доручати роботу по справі про нерозкритий злочин, у більшості випадків перевагу винен мати новий слідчий. Однак, якщо слідчий, що проводив первинне розслідування, після зупинення нерозкритої справи має чіткий план роботи, обгрунтовано сподівається розкрити злочин, вірить в успіх і виявляє наполегливість в його досягненні, не треба вилучати у нього справу та передавати іншому слідчому тільки з мотивів невдалого первинного розслідування [14, с.393].
Передача зупиненої справи новому слідчому має і негативні сторони. Щоб оцінити повноту і глибину перевірки версій, що висувалися у справі тощо, новому слідчому доведеться додатково витратити багато часу на вивчення матеріалів справи, доскональне ознайомлення із змістом та результатами проведеної слідчої й оперативної роботи. Тому питання про передачу справи іншому слідчому потрібно вирішувати з урахуванням всіх зазначених обставин.
При організації розслідування злочинів минулих років повинні братися до уваги особливості процесуальної регламентації діяльності слідчого по зупинених справах про нерозкриті злочини, оскільки провадження слідчих дій в цьому випадку КПК України не допускається.
Процесуальна та, в деяких випадках, фактична неможливість провести слідчі дії по даній категорії кримінальних справ породжує у частини слідчих помилкову впевненість, що після зупинення по них провадження здійснювати роботу по розкриттю злочину повинні органи дізнання, а не слідчий.
Така позиція практичних працівників суперечить чинному кримінально-процесуальному законодавству, оскільки ст. 209 КПК України зобов'язує як безпосередньо слідчого, так і органи дізнання вживати заходів до встановлення особи, що вчинила злочин. Ці заходи слідчий повинен здійснювати у взаємодії з оперативними працівниками органів дізнання в наступних формах:
· спільне вивчення та аналіз матеріалів первинного розслідування, подальше планування заходів щодо розкриття та розслідування злочинів;