Приховування злочинів
Характеристика способу здійснення вбивств, скоюваних на замовлення не може бути залишена без розгляду способів його приховування. В умовах різкого сплеску названих видів вбивств, низької розкриваності, відсутність серйозних наукових досліджень по даній проблемі і методичної бази розслідування розробка питань, пов'язаних із приховуванням злочинів є важливою і актуальною. Дослідження по такій проблемі немислимі без висвітлення її історичного аспекту, існуючих в науковій літературі поглядів і точок зору про зміст цього поняття, його структуру і співвідношення із способом здійснення злочину. Особливість приховування вбивств, скоюваних за замовленням, полягає у тому, що сам характер цих злочинів вже припускає діяльність по його прихованню. Вже в самому намірі організатора доручити реалізацію свого злочинного наміру сторонній особі, містяться елементи приховування злочину. Вони полягають у тому, що, діючи чужимі руками, організатор відводить підозру від своєї персони, перешкоджає висуненню версій про мотиви злочину.
В юридичній літературі немає єдності поглядів по даній проблемі. Кажучи по суті про одне і те ж явище разом з терміном "приховання", деякі автори вживають також далеко не однозначні по-своєму значенню такі слова, як "маскировка", "вуалювання", і так далі, які відображають лише індивідуальні особливості приховування в цілому. Етимологічне і семантичне значення цих термінів дає підставу зробити висновок про те, що в російській мові слово "заховання" має ширше тлумачення і позначає дії не тільки приховуючого, але і приховуючогося.
Приховання злочину як форма протидії розслідуванню у встановленні істини полягає в тому, що перешкоджає отриманню слідчим (органом дізнання) доказової інформації.
"Перешкодити" — означає створювати перешкоди, служити перешкодою, не допускати чого-небудь. При цьому недопущення доказової інформації в сферу її використовування призводить до утруднення розкриття, розслідування і запобігання злочину.
Свій науковий статус спосіб приховування злочину як самостійна криміналістська категорія отримав після виходу у світ в 1979 році роботи Р. С. Белкина "Курс радянської криміналістики", в якій дається короткий аналіз основних положень проблеми.1
У криміналістичному значенні приховування виявляється в двох основних формах — як один з елементів способу здійснення і як система прийомів, що не входять в структуру способу здійснення злочину і тому самостійних актів поведінки, що мають значення. Необхідною умовою включення дій по приховуванню в систему способу здійснення злочину як елемент служить їх взаємопов'язане і узгоджене здійснення суб'єктом у зв'язку з реалізацією ним єдиного наміру підготувати, виконати і приховати досконалий злочин відповідно до загального задуму.
У криміналістиці під прихованням злочину розуміється діяльність, спрямована на те, що перешкодить встановленню розслідуванням не тільки самого злочину, але і окремих обставин діяння.
У вбивствах, скоєних на замовлення, приховання керівної ролі організатора вже від початку закладене в способі "замовленого" вбивства, який передбачає здійснення злочину на користь третьої особи. Саме для цього організатор знаходить особу для здійснення вбивства, щоб відвести підозри від себе і тим самим направити майбутнє розслідування по помилковому шляху. З цією ж метою вдаються до послуг посередників, не розкриваючи своєї особи перед виконавцем.
У цілому ряді випадків дії по приховуванню можуть бути не пов'язані
із загальним задумом злочинця і здійснюються різними особами і в різний
час.
Умови, за яких можливо говорити власне про спосіб приховання злочину як діяльність, в окремих випадках не створюючи змісту способу злочину, полягають в здійсненні злочинцем таких дій, які раніше не планувалися ним при підготовці або виконанні злочину через ряд об'єктивних і суб'єктивних причин або в здійсненні дій іншими особами поза його волею.
Отже, дії по прихованню, утруднюючи встановлення істини, можуть здійснюватися як самим злочинцем в період реалізації ним способу здійснення злочину, так і іншими особами після завершення злочинцем всього циклу дій по підготовці, виконанню і прихованню. Але дії по прихованню можуть проводитися злочинцем і після здійснення злочину. У свою чергу, інші суб'єкти можуть приховувати злочини в період реалізації способу здійснення. Резюмуючи вищевикладене, представляється, що для методики розслідування важливе криміналістичне значення мають дії всіх осіб, що приховують злочин. Особливо важливим це представляється при розкритті і розслідуванні вбивств за замовленням, в прихованні яких беруть участь практично всі члени злочинного ланцюга. Причому кожний з них може брати участь не тільки в захованні матеріальних слідів злочину і забезпеченні власного алібі, але і в забезпеченні його іншим злочинцям, а також перешкодить розслідуванню шляхом заховання знарядь злочину, вивозі виконавців за межі міста, району, області де вчинений злочин, ухиленні від дачі або надання явно помилкових свідчень. Може показатися парадоксальним твердження, що в прихованні "замовлених" вбивств в окремих випадках беруть участь і особи, на яких було зроблено замах. Так, в ході дослідження були відмічені факти (у 2% випадків) коли потерпілі, які отримали поранення, після надання їм першої медичної допомоги, залишали медичну установу, повідомляли під час вступу туди помилкові дані про себе, ухилялися від явки до правоохоронних органів, не заявляли про те, що мали місце погрози і невдалі замахи. Такого роду дії чинилися потерпілими, які належать до злочинних угрупувань і були представниками сфери бізнесу, які в своїй діяльності допускали різного роду порушення (приховування від податкових служб реальних доходів, торгівля товарами, що не мають сертифікатів якості або з простроченими термінами зберігання, іншим недоброякісним товаром і продукцією, наприклад, фальсифікованими спиртними напоями).
З цього питання представляється дуже переконливою і позиція А. Р. Гельманова, який вважає, що як підготовка і виконання, так і його приховування можуть бути спрямовані на головну мету — досягнення злочинного результату. Здійснення злочину іноді стає неможливим (взагалі або для даної особи) без вживання відповідних заходів по його приховуванню. У свою чергу, здійснення злочину певним способом може стати засобом його приховання, оскількидозволяє злочинцю залишити мінімальну кількість слідів в навколишньому оточенні.
У 1981 році в Ленінському районі м. Одеси з підозрілою причиною — параліч верхніх дихальних шляхів, — розслідувалася кримінальна справа за фактом смерті громадянина В., завідувача хімічною лабораторією заводу "Бакпрепарат". Раптові напади задушення і втрата свідомості симптоматично спостерігались і у деяких співробітників лабораторії. Як показав аналіз, в крові загиблого була смертельна доза речовин, що містять фосфор. Затримана співробітниця заводу 3. показала, що умисно розкрила ємність з активним фосфором з метою отруєння гр. У. по проханню його дружини, що викрила його, нібито в невірності. У залі судового засідання виконавець і замовник від раніше даних свідчень відмовилися. Справа про вбивство припинена по не доведеності.
Прагнення злочинця вчинити злочин способом, що дозволяє залишити мінімальну кількість слідів в навколишньому середовищі, примушує його обирати такі знаряддя і засоби, умови місця і часу і інші обставини, використовування яких співпадало б із спрямованістю дій по підготовці і виконанню злочину з діями по його прихованню, характеризувалося б синхронністю їх здійснення. Різна цільова спрямованість дій призводить до утворення нових слідів і збільшує вірогідність їх виявлення.
Необхідно пам'ятати, що спосіб приховання служить одним з важливих чинників в процесі виникнення доказів, оскільки ознаки способу приховання дозволяють судити про спосіб здійснення злочину і особи злочинця. Так наприклад, застосування якого-небудь конкретного способу приховування злочину може свідчити про наявність у злочинця яких-небудь професійних навиків, доступності йому яких-небудь засобів, наявності автомототранспорту або характеризувати рівень загального розвитку, письменності. Окрім цього, спосіб приховання може дати інформацію про психічне здоров'я і стан злочинця.
Способи приховування вбивств на замовлення.
Перша група включає способи приховання, пов'язані з трупом потерпілого.
Це:
переміщення трупа з місця злочину без укриття, знищення, розчленовування, спотворення;
переміщення трупа з подальшим його укриттям, знищенням, розчленовуванням, спотворенням;
часткове або повне знищення, спотворення, расчленування трупа на місці злочину.
Переміщення трупа без його укриття, знищення, розчленовування мали місце в 7% випадків. Труп вивозився за межі населеного пункту і залишається в труднодоступних, мало прохідних місцях (у лісі, віддалено від доріг). Ініціаторами таких дій були організатори, які, як правило, знаходилися з жертвою в родинних або інших близьких стосунках, або самі виконавці. Вбивство скоювалося, за рідкісним виключенням, за місцем проживання жертви.
Переміщення трупа з подальшим його захованням, знищенням, спотворенням мало місце в 10% випадків. Спосіб приховування трупа, пов'язаний із закопуванням в землю мав місце в 3% вивчених випадків.
У ряді випадків (5%) труп топився у водоймищах, в 2% засипався сипкими матеріалами, сміттям. Причому місце здійснення вбивства і заховання трупа, як правило, не співпадало.
Розчленовування трупа здійснювалося шляхом відрізування голови, рук, ніг і мало місце в 4% випадків. Згодом частини тіла ховалися в різних місцях. Підтвердженням цьому можуть служити матеріали наступної кримінальної справи: У котловані спортивного комплексу медичного університету м. Одеси, що будується, в 2000 році був знайдений спотворений труп чоловіка без голови. Затримані за скоєння вбивства в іншому районі Одеси батько і син Л. дали свідчення про те, що мав місце факт вбивства з відчлененням голови, при цьому місця вбивства, розчленовування і поховання знаходилися в різних районах міста. Останки тіла ідентифіковані.