Реалізація волі правопорушника за допомогою здійснення ним конкретних дій приводить до певних змін в реальній дійсності. Тому необхідним елементом правопорушення є об'єкт, тобто соціальна сфера, яка випробовує негативну дію протиправних діянь. Такою сферою в теорії права признаються суспільні відносини. Об'єкт правопорушення, таким чином, означає сферу суспільних відносин, врегульованих нормами права.
При здійсненні правопорушень суспільні відносини, які передбачаються нормами права, не виникають. Навпаки, в суспільстві виникають відносини, які суперечать волі законодавця, інтересам особи, суспільства і держави і створюють в суспільстві атмосферу недовіри до права, утрудняють реалізацію прав і свобод громадян, дестабілізують правопорядок.[1, c.171]
Як об'єкт правопорушення не можуть виступати тварини, речі або інші блага. Вони є об'єктом іншого правового явища – правовідносин. Їх учасники вступають в правові зв'язки для задоволення своїх інтересів в певних моральних і духовних благах.
Правопорушення також може скоюватися в цілях задоволення потреб правопорушника в матеріальному або духовному благу. Проте такі дії, здійснювані всупереч діючому праву, не породжують тих результатів, яких прагне правопорушник. Незаконними діями не можна придбати право власності на річ або тварину. Правопорушник володіє ними неправомірно, оскільки порушив право власника і засновані на цьому праві абсолютні правовідносини. Тому об'єктом протиправних дій признаються суспільні відносини, що охороняються правом, а не самі речі, тваринні і інші блага, з приводу яких люди вступають у конкретні відносини.
Шкідливу дію на об'єкт правовідношення надають дії правопорушника, які складають четвертий елемент правопорушення – його об'єктивну сторону.
Протиправна дія як акт вольової поведінки деліктоздатної особи може виражатися у формі активної дії (грабіж, вихід на роботу в нетверезому стані, порушення правил дорожнього руху) або ж бездіяльності (халатність, невихід на роботу, втрата паспорта). Бездіяльність вважається протиправною у випадках, коли обов'язок активної дії витікає з договору, з попередніх дій особи, з професійного або службового обов'язку.[3, c.251]
Протиправне діяння в абсолютній більшості випадків є актом самого правопорушника. Проте в украй окремих випадках воно може бути вчинено діями інших осіб. Злочини, вчинені під фізичним примушенням, розглядаються як дії самого злочинця. Особа, що діяла під примусом, виступає як знаряддя злочину, а не його суб'єкта.
Протиправні діяння завжди розуміються як виражені в зовні які-небудь акти поведінки людини. Внутрішній світ, його думки, відчуття, переживання, що не виявилися в конкретній поведінці, для держави не існують. Об'єктивна сторона правопорушень може складатися тільки з протиправних дій.[3, c.253]
Проте для визнання ряду правопорушень крім протиправності діяння потрібна наявність матеріальної або моральної шкоди, або спричинення шкоди здоров'ю людини, навколишній природі, тваринному або рослинному світу.
У кожному правопорушенні, де потрібне настання шкоди, необхідна також наявність причинного зв'язку між протиправним діянням і шкодою, що наступила. Такий зв'язок означає, що шкідливі наслідки з об'єктивною необхідністю породжені саме даним діянням, а не якимись його віддаленими наслідками.
Санкція, як і норма права в цілому, є результатом правотворчої діяльності державного органу, тоді як правопорушення – акт діяльності громадянина і інших осіб. Безперечно, без відповідної норми права і її санкцій, правопорушення не може існувати, але ця обставина не означає того, що в конкретне діяння людини або організації потрібно включати щось чуже, не властиве йому, що стоїть над ним. Інакше порушується один з основних принципів наукового пізнання, вимагаючий розглядати предмети і явища такими, якими вони існують реально, без приписування не властивих їм якостей і елементів.[2, c.105]
3.Причини правопорушень
Правопорушення – явища для суспільства украй небажані. Тому суспільство прагне їх ліквідації. Для успішної боротьби з правопорушеннями необхідно знати їх причини – ті обставини, наявність яких обумовлює існування правопорушень.
Над причинами правопорушень і шляхами їх усунення філософи і юристи замислювалися давно, проте і в даний час ця проблема далеко від свого дозволу. Спробую, проте, позначити найзагальніші підходи до даного питання.
Правопорушення надзвичайно різноманітні як по видах, так і по тяжкості наслідків, мотивах здійснення і т.д. Разом з тим вони мають загальні ознаки, що дає можливість досліджувати не тільки окремі види правопорушень, але і всю їх сукупність, вивчати причини їх здійснення і боротися з ними. Проте існує тільки одна наука, що вивчає самий суспільно-небезпечний вид правопорушень, злочину: кримінологія. Що ж до аналізу всієї сукупності правопорушень в суспільстві, то немає не тільки спеціальної науки (хоча є окремі роботи), але і терміну, що позначає цю сукупність, подібного поняттю «злочинність», позначаючого сукупність скоювшихся в даному суспільстві злочинів. Пропонуються терміни «деліктність», «правопорушність», «сукупність правопорушень», але жоден з них в літературі поки не затвердився. Тому слід мати у вигляді, що коли ми говоримо про причини правопорушень і способи боротьби з ними, ми користуємося переважно даними кримінології.
У даний час в кримінології існує величезна кількість шкіл, різним чином пояснюючих причини злочинності. Проте немає єдиною, визнається за більшість учених точки зору на багато ключових питань (у тому числі і на такий початковий: який предмет кримінології). Умовно всі вчення кримінологій про причини злочинної поведінки можна розділити на дві великі групи. Це соціологічні і біосоціальні теорії причин злочинності.[3, c.137]
Соціологічні теорії причин злочинності пояснюють злочинну поведінку як результат дії різних соціальних, тобто що знаходяться в суспільстві, чинників. Так, наприклад, прихильники теорії «диференціальної асоціації» (або різноманіття зв'язків) затверджують, що злочин – процес і результат «навчання» особи в мікрогрупах: в сім'ї, на вулиці, в трудовому колективі і т.д., якщо в контактах з урахуванням їх частоти і тривалості переважають антигромадські погляди або види поведінки.
Біосоціальні теорії причин злочинності як чинники, що породжують злочинну поведінку, указують перш за все на особливості психіки людини. Послідовники відомого психоаналітика З. Фрейда говорять про те, що людина з народження біологічно приречена на боротьбу глибинних антисоціальних інстинктів (агресивних, статевих, страху) з моральними установками особи. Особи, що не зуміли утримати підсвідомі антисоціальні прагнення, і скоюють злочини. Теорії спадковості пояснюють існування злочинності закладеною в хромосомах програмою нахилу до антисоціальної поведінки, передаваною по спадку. Прихильники теорії конституціонального нахилу затверджують, що антисоціальна поведінка людини обумовлена фізіологічною конституцією людини, оскільки є зв'язок між фізіологічними особливостями і психологічними рисами особи. Це сучасної варіант антропологічної школи в кримінології, засновником якої був Ч. Ломброзо.[5, c.59-60]
Таким чином, зрозуміла складність і дискусійність питання про причини правопорушень. Актуальність і важливість його обумовлена тим, що знання чинників, що викликають протиправну поведінку, визначають і засоби їх усунення. Один з варіантів осмислення в теоретичній юридичній науці проблеми причин правопорушень міститься в підручнику В.К. Бабаєва. В ньому мовиться про те, що слід розмежовувати причину, умови і мотиви правопорушення. Причина правопорушень – це негативне явище, їх що викликає. Умови правопорушень – це негативні обставини, що формують причину, впливаючі на неї. Мотиви – це негативні обставини ситуативного характеру, що є поштовхом, стимулом для дії причини (образа, ревнощі, сприятлива ситуація, неуважність або що викликає поведінку потерпілого і т.д.). Мотиви провокують здійснення правопорушення. Причина правопорушень – це прагнення особи задовольнити або виявити протиправним способом свою цікавість, прагнення, емоції. Ця причина супроводить всім правопорушенням у будь-який час, в будь-якому суспільстві. Вона існує об'єктивно, оскільки об'єктивні суперечності суспільного розвитку. Умови правопорушень, що формують причину, усилюючі або ослабляючі її дію, украй різноманітні, залежать від конкретної соціальної дійсності того або іншого суспільства. Можна говорити про наступні умови правопорушень сучасного українського суспільства: низький рівень матеріального життя населення, криза моралі, низький рівень правової культури громадян, різні види поведінки (йдеться перш за все про алкоголізм і наркоманію), що відхиляється, недосконалість законодавства, недостатньо ефективна робота правоохоронних органів і ін.[3, c.450-455]
Таким чином, наявність правопорушень в сучасному українському суспільстві, їх характер і рівень обумовлюються цілим комплексом негативних явищ (причиною і умовами). Подолання такого роду явищ – це і є шляхи запобігання правопорушень і боротьби з ними. Зусилля і засоби на цьому терені належить затрачувати самі колосальні, але зволікання тут обійдеться кожній людині і суспільству ще дорожче.