Боротьба з правопорушеннями включає два основні напрями – попередження здійснення правопорушень і послідовну реалізацію юридичної відповідальності за вже скоєні правопорушення. Для того, щоб попереджати правопорушення, необхідно впливати на їх причини. Оскільки останні кореняться в самому суспільстві, для їх усунення необхідний комплекс не тільки спеціально-юридичних (правотворчість, правозастосовча діяльність правоохоронних органів), але і соціальних заходів. Для успішної роботи з правопорушеннями необхідно представляти їх полягання і тенденції розвитку. Необхідно також визначити і об'єм зусиль як матеріального, так і нематеріального характеру, які повинне витрачати суспільство, держава на боротьбу з правопорушеннями.[2, c.205]
Одним з методів такої боротьби є юридична відповідальність за здійснення правопорушень. Заходи відповідальності встановлюються або конкретно за кожне певне правопорушення або у формі переліку санкцій, одна з яких застосовується за конкретне правопорушення, з урахуванням обставини справи.
Юридична відповідальність – реакція на правопорушення. Правопорушення - підстава відповідальності; де є правопорушення, там є (повинна бути) відповідальність; без правопорушення немає відповідальності.
Відповідальності властиві наступні функції:
-превентивна (попереджувально-виховна): покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але і має на своїй меті виправлення і перевиховання осуджених, а так само попередження нових злочинів, як осудженими, так і іншими особами;
-репресивна (каральна);
-компенсаційна (відновна): стягнення з правопорушника заподіяної шкоди, компенсує втрати потерпілої сторони, відновлюючи її майнову сферу;
-сигналізація.
Всі ці функції взаємозв'язані, виявляються в тому або іншому ступені у всіх видах відповідальності, прояв однієї з них неможливий без прояву інших.
Рівень ефективності юридичної відповідальності залежить від дотримання ряду умов: високої загальної, політичної і правової культури працівників державних органів і населення; високої якості законодавства; наявність етичних, правових, політичних противаг свавіллю влади; наявність матеріальних, організаційних, кадрових можливостей для виконання законів; довір'я народу до держави, його законодавчих і судових структур.[3, c.254]
Юридична відповідальність направлена на попередження правопорушень, виховання пошани до закону, суспільним і особистим інтересам і є певними позбавленнями для правопорушника, тим самим виступаючи своєрідним могутнім охоронним правовим механізмом, а не просто охоронним правовідношенням.
Висновок
Головне в неправомірній поведінці – те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює або здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і суспільства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Правопорушення розрізняють по своїй спрямованості, по вірогідності настання шкідливих наслідків і їх тяжкості, по характеру мотивів, що викликали їх, по цілях правопорушень і т.д. Не дивлячись на всі ці відмінності, правопорушення складають одну групу явищ в соціальному і правовому відносинах, оскільки володіють єдиною сутністю і схожими юридичними ознаками.
На відміну від правомірних дій, які можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і витікати в загальній формі з "духу закону", протиправні дії повинні бути чітко сформульовані діючими правовими нормами. З огляду на цей факт правопорушення поділяють на злочини та проступки (провини).
Загальне поняття складу провини має вельми важливе теоретичне і практичне значення в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ. Воно є необхідним ступенем в процесі пізнання конкретних складів провини, теоретичною основою для розкриття їх змісту і правильного вживання на практиці законодавства про правопорушення.
Для протидії суспільно небезпечним наслідкам та відновлення порушених прав (відшкодування збитків) існує юридична відповідальність.
Список літератури:
1.Кудрявцев В.Н. Закон, вчинок, відповідальність. М., 1986.
2.Малеин Н.С. Правопорушення: поняття, причини, відповідальність. М., 1985.
3.Теорія держави і права: Підручник / Під ред. В.К. Бабаєва. М., 2001.
4.Печеницин В.А. Склад адміністративної провини і його значення в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ. Хабаровськ, 1988.
5.Кудрявцев В.Н. Причини правопорушень. М., 1986.
6.Оксамитний В.В. Правомірна поведінка особи. Київ, 1985.
7.Тархов В.А. Цивільні права і відповідальність. Уфа, 1996.
Юридична відповідальність: проблеми теорії і практики. М., 1995.
8.Ведєрніков Ю.А. „Теорія держави і права” К.,-2005р.
9.Скакун О.Ф. „Теорія держави і права” Харків,-2001р.
10.Копєйчиков В.В. „Загальна теорія держави і права” К.,-2000р.
11.Кравчук В.М. „Теорія держави і права” (опорні конспекти) К.,-2003р.
12.Хропанюк В.Н. „Теорія держави і права” М.,-2000р.
13.Лазарєв В.В. „Теорія держави і права” М.,-1999р.
14.Малько А.В., Матузов „Теорія держави і права”(курс лекції) М.,-2000р.
15.Котюк В.О. „Теорія держави і права” К.,-1996р.
16. Мокичев К.А. „Теория государства и права”. М.,1970г.
17.Енгибарян Р.В., Козлов Ю.К. Теория государства и права М.,-1997г.
18. Протасов В.Н. Теория права и государства. М., 2001
19. Комаров С.А. Общая теория государства и права. М., 1995.