2.8. Продукція, плоди та доходи - це приріст майна, отриманий від його використання. У статті 189 ЦК записано, що продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.
Плоди – це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, урожай). Доходи – це те, що приносить річ, перебуває в експлуатації, цивільному обороті (орендна плата, плата за комунальні послуги).
Відповідно до положень частини 2 статті 189 ЦК продукція, плоди й доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наприклад закон установлює виключення із загального правила приналежності доходів власнику речі у випадку віндикації цієї речі у сумлінного володільця.
3. Захист майнових прав на речі та специфіка цих засобів стосовно нерухомого майна.
Особливості речево-правового захисту полягають перш за все в тому, що вони забезпечуються за допомогою речових позовів.
Речево-правовий захист ще називають абсолютним, підкреслюючи при цьому, що власник речі може отримати захист від будь-якої особи, яка порушує його право.
Нового змісту набуло регулювання речових правовідносин у ЦК, який набирає чинності з 01.01.2004 року. Мова йде не лише про зміну системи та структурну побудову підгалузі речового права, про введення нових інститутів, присвячених окремим видам прав на чужі речі тошо, а в першу чергу, про зміну концепції речових прав у новому законодавстві.
Як уже зазначалося вище, речово-правові засоби захисту характеризуються тим, що вони направлені безпосередньо на захист права власності як абсолютного суб’єктивного права, забезпечення реалізації правомочностей власника – володіння, користування і розпорядження – по відношенню до належної йому речі.
Відповідно до положень статті 396 ЦК особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, в тому числі і від власника майна.
Відповідно до зазначеного слід сказати, що до найбільш поширених способів захисту права на речі відносяться: позов власника про витребування майна (речі) із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), позов власника про усунення перешкод у реалізації свого права власності (негаторний позов), позов про визнання права власності.
Основним позовом речово-правового захисту права власності є віндикаційний позов.
Суттєвими ознаками такого позову є
· він може бути поданий власником або уповноваженою власником особою;
· вимогою є повернення речі;
· належна позивачеві річ перебуває в чужому незаконному володіння.
Під незаконним володінням розуміється усяке фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави.
Витребувати із чужого незаконного володіння можна лише індивідуально-визначене майно (річ), що випливає із сутності даного позову, спрямованого на повернення власником саме того самого майна, що вибуло із його володіння.
Якщо майно придбане за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право на віндикаційний позов тільки якщо майно:
· було загублене власником або особою, якій він передав майно (річ) у володіння;
· було викрадене у власника або особи, якій він передав майно (річ) у володіння;
· вибуло з володіння власника або особи,якій він передав майно (річ) у володіння, не з їхньої волі іншим шляхо.;
Майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому законодавством., але якщо майно було безвідплатно набуте в особи, яка не мала права його відчужувати – таке майно може бути витребуване власником в усіх випадках.
Негаторний позов – спосіб захисту права власника, який не пов’язаний із із позбавленням права володіння. Це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю (і не переставав володіти нею) до третьої особи про усунення перешкод в здійснення власником правомочностей володіння, користування й розпорядження майном (річчю).
Право на негаторний позов має власник, а також титульний власник, які володіють річчю, але позбавлені можливості користуватися або розпоряджуватися нею. Підставою такого позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування й розпорядження річчю, а також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди у реалізації зазначених правомочностей.
З негаторним позовом власник має право звернутися в момент, коли таке порушення (перешкода у здійсненні своїх правомочностей) ще триває. Тому на такий позов строк позовної давності не поширюється.
Поряд із цим відповідно до положень статті 392 ЦК власник майна (речі) може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Такий позов є позадоговірною вимогою власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачеві права власності на спірне майно, не з’єднане з конкретними вимогами про повернення майна або усунення перешкод і користуванні таким майном (річчю).
Зазначений позов може бути заявлений власником індивідуально-визначеної речі, що як володіє, так і не володіє нею.
Новелою для сучасного українського цивільного права є такі права на чужу річ як сервітут, емфітевзис та суперфіций. Вперше зазначені права на чужу річ дістали детальне визначення в основному нормативному акті цивільного права нашої держави – Цивільному кодексі України.
Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне абобезоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними й строковими.
Установлення земельного сервітуту не веде до позбавленнявласника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельнийсервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменшобтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої вінустановлений.
Власники або землекористувачі земельних ділянок можутьвимагати встановлення таких земельних сервітутів:
· право проходу та проїзду на велосипеді;
· право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
· право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
· право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
· право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусіднюабо через сусідню земельну ділянку;
· право забору води з природної водойми, розташованої насусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
· право поїти свою худобу із природної водойми, розташованоїна сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби доприродної водойми;
· право прогону худоби по наявному шляху;
· право встановлення будівельних риштувань та складуваннябудівельних матеріалів із метою ремонту будівель та споруд;
· інші земельні сервітути.
Власник або землекористувач земельної ділянки має правовимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговуваннясвоєї земельної ділянки.Земельний сервітут установлюється за домовленістю міжвласниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або зарішенням суду.
Право земельного сервітуту виникає після його державноїреєстрації у порядку, встановленому для державної реєстрації правна земельну ділянку.Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу правна земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, доіншої особи.
Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу,застави та не може передаватися будь-яким способом особою, вінтересах якої цей сервітут установлено, іншим фізичним таюридичним особам.
Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якоївстановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, вінтересах яких установлено земельний сервітут, плату за йоговстановлення, якщо інше не передбачено законом.
Власник земельної ділянки, щодо якої встановленийземельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданихустановленням земельного сервітуту.
Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:
а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельногосервітуту, в інтересах якого він установлений, та власниказемельної ділянки;
б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельнийсервітут;
в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;
г) закінчення терміну, на який було встановлено земельнийсервітут;
ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
д) порушення власником сервітуту умов користуваннясервітутом.
На вимогу власника земельної ділянки, щодо якоївстановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бутиприпинена в судовому порядку у випадках:
а) припинення підстав його встановлення;
б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлюєвикористання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельнийсервітут, за її цільовим призначенням.
Положеннями глави 23 Земельного кодексу України[14] визначено наступні способи захисту прав на земельні ділянки:
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;