- здійснювати дії з метою контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.
Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених Верховною Радою України, і у своїй діяльності підзвітний їй і підпорядкований Кабінету Міністрів України[20].
Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ V Закону «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, а також деякі окремі статті як зазначеного Закону, так і Закону “Про Антимонопольний комітет України”.
Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити такі види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності:
- майнова відповідальність як санкція за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі — за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачена статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” у формі штрафу, що накладається на підприємців — юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення. Крім того ст. 21 зазначеного Закону встановлена майнова відповідальність у вигляді стягнення до державного бюджету прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства (зловживання монопольним становищем, неправомірних угод між підприємцями та недобросовісної конкуренції), а за статтею 22 цього Закону — у вигляді відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією;
- оперативно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом (примусовий поділ монопольних утворень), так і відповідними органами влади і управління (скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності).
У випадках, коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку. Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ монопольних утворень. Зазначена санкція не застосовується у випадках неможливості організаційного або територіального виокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, а також наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової, продукції підприємства (об'єднання тощо) складає менше ЗО відсотків.
Скасування ліцензій здійснюється органами, зазначеними в Положенні про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на окремі види діяльності, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 17 травня 1994[21], за поданням, внесеним Антимонопольним комітетом.
Статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” передбачено, що Антимонопольний комітет може накладати штрафи на підприємців за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновлення початкового стану або зміну угод, що суперечать зазначеному Закону, а також за неподання, несвоєчасне подання інформації або подання завідомо недостовірних даних Антимонопольному комітету.
України у межах компетенції розглядаються органами чи посадовими особами:
- Антимонопольним Комітетом;
- постійно діючою адміністративною колегією;
- тимчасовою адміністративною колегією;
- державним уповноваженим;
- головою відділення територіального відділення Антимонопольного Комітету.
Справи про порушення антимонопольного законодавства України розглядаються на підставі заяв підприємців, органів влади і управління, громадських об’єднань, громадян, а також у разі виявлення безпосередньо службовцем Комітету чи відділення ознак порушення.
Рішення у справах про порушення антимонопольного законодавства можуть бути оскаржені до суду або арбітражного суду [22].
Як бачимо, антимонопольне законодавство посідає значне місце в економіці та господарському праві як один із способів державного регулювання економіки, а саме обмеження утворення монополій, використання ними монопольної влади, а також недопущення незаконних дій у конкурентній боротьбі.
З фактів та досліджень, наведених у першому розділі, можна зробити висновок, що монополії можуть негативно впливати на ціноутворення, створювати перешкоди конкуренції. Як видно з першого розділу, після свого створення (причиною чого можуть бути патенти на виключне право, володіння рідкісними ресурсами чи державна воля) монополії прагнуть якнайшвидше використати цю можливість, регулюючи обсяг випуску, встановлюючи цінову дискримінацію, або штучно знижуючи ціни. Це все негативно впливає на конкуренцію і збільшує суспільні видатки. Такі тендденції в економіці призвели до виникнення антимонопольного законодавства. Проте, з іншої сторони, монополії сприяють НТП, так як здатні виділяти значно більші кошти на асигнування у цій галузі. Крім того мають місце і природні монополії, які зменшують витрати суспільства. Антимонопольне законодавство повинно враховувати ці обставини.
Порівнюючи норми антимонопольного законодавства різних країн, рано чи пізно стикаєшся з фактом, що вони характеризуються значною схожістю. Це говорить про те, що в світі спостерігається загальна тенденція щодо врегулювання монополій, а також, що багато норм антимонопольного законодавства одних країн запозичені у інших. Для прикладу, багато краін світу запозичили основні положення антимонопольного законодавства у США. Проте кожна країна має свої особливості, що й відбилося на їх антимонопольному законодавстві. Зокрема значно різняться органи забезпечення його дотримання, частка ринку, яку повинна охоплювати компанія, щоб вона стала монополією.
В Україні, на відміну від інших країн, виникли “соціалістичні” монополії ще за часів СРСР. Тому антимонопольне законодавство України має свої особливості. Свій розвиток воно почало із прийняттям Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” 18 лютого 1992р, в якому викладено суть і основні принципи антимонопольного регулювання. Цей закон, а також Закон України “Про Антимонопольний комітет України” визначають правовий статус Антимонопольного комітету України як спеціального органу, який забезпечує контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Слід відзначити, що антимонопольне законодавство Украіни є подібним то світового і відстоює основні принципи світового антимонопольного врегулювання.
1. Закон України “Про Антимонопольний комітет України” // Відомості Верховної Ради України 1993, №50, ст.472
2. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992р. // Відомості Верховної Ради України – № 21 – ст. 296
3. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”
4. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: Ділова Україна, 1996. – 352 с.
5. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів – К.: Вентурі, 1996 – 228 с.
6. Кузьмин [T11] Р.И. Хозяйственное право Японии: проблемы, теории и практики: Препринт доклада Института экономико-правовых исследований АН Украины. – Донецк, 1993. – 32 с.
7. Гражданское [T12] и торговое право капиталистических государств: учебник – М., 1993 – с.178-186.
8. Сухотин О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольная политика - М., 1994. - с. 175-178
9. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 – 864 с.
10. Barnes, James A. Law For Business / T. M. Dworkin Ed 4th – Homewood; Boston IRWIN, 1991, 908 m.p.
[1] Див Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 с.208
[2] Див Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 с.249
[3] Трести – це організації, що реально існували, функціонували подібно до холдингових компаній, тобто компаній, що володіють частиною акціонерного капіталу або мають долі у власності інших. У якості суб’єкта, що має законний характер трести перестали існувати в кінці минулого століття, але збереглись в терміні “антитрестівський”
[4] Див. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 с.252-256
[5] Див. Barnes, James A. Law For Business / T. M. Dworkin Ed 4th – Homewood; Boston IRWIN, 1991 908 m.p. p. 835
[6] Див. Barnes, James A. Law For Business / T. M. Dworkin Ed 4th – Homewood; Boston IRWIN, 1991 908 m.p. p. 843
[7] Barnes, James A. Law For Business / T. M. Dworkin Ed 4th – Homewood; Boston IRWIN, 1991, 908 m.p. p.851
[8] Див. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р., Экономика, М., “Дело ЛТД”, 1993 – с257