Міністерство освіти України
Донецький Національний Технічний Університет
РЕФЕРАТ
на тему:
“Поняття, зміст, завдання муніципальної реформи”
| Викладач: | Доц. Скрипник А.Н. |
| Слухач: | Вавич О.В. |
| група: | АМ 6-01 |
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Підгрунтя муніципальної реформи в Україні……………………..
1.1 Територіальна організація публічної влади за Конституцією України………………………………………..
1.2 Статут територіальної громади як елемент правового забезпечення адміністративної та муніципальної реформ…………………………………………………………..
2 Муніципальна реформа…………………………………………………
2.1 Муніципальна реформа: поняття, завдання, проблеми, необхідність………………………………………………………………..
2.2 Проблеми удосконалення законодавства про місцеве самоврядування………………………………………………………
ВИСНОВКИ………………………………………………………………...
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….
ВСТУП
Відродження вУкраїні інституту місцевого самоврядування, підписання нею Європейської Хартії про місцеве самоврядування вимагають цілеспрямованих дій на організаційно-правове та економічне забезпечення децентралізації у сфері управління, впровадження оптимальної моделі розподілу функціональних та економічних повноважень між центральними місцевими органами влади, удосконалення організаційної діяльності, правовоїта економічної бази функціонування органів місцевого самоврядування.
Успішне розв”язання цих завданнь має суттєве значення для вирішення проблем державної та міської мобільності, а відтак ефективності управлінської системи й відповідності трансформаційним змінам в національній економіці.
На жаль, доводиться констатувати, що децентралізація управління в Україні розпочалася стихійно, переміщення вектора управлінського впливу в регіони не завжди супроводжується покращенням діяльності в розв”язанні державних і локальних проблем, а становлення системи регіонального і місцевого самоврядування ще не в повній мірі відповідає вимогам Європейської Хартії.
Конституція України та законодавство, розподіливши повноваження між органами влади по вертикалі стосовно даного зафіксованого періоду, не в повній мірі враховують ті динамічні зміни, які відбуваються в процесах ринкотворення, недостатньо зорієнтовані на прогнози структурних перетворень, несуть на собі відбиток запізнення з формуванням єдиної державної політики у сфері державного управління. Це вимагає комплексного системного порівняльного аналізу організаційно-економічних змін в Україні та досвіду розв”язання проблем муніципального, регіонального управління та місцевого самоврядування в зарубіжних країнах, врахування його у визначенні напрямків діяльності з удосконалення управління.
В умовах переходу до ринку посилюється роль регіональних органів управління в системі управління державою. В Україні регіональне управління охоплює два рівні: державне регіональне управління, місцеве самоврядування. Поєднання в різних формах державного територіального управління і місцевого самоуправління властиве і для зарубіжних країн, залишаючись однією з найактуальніших проблем теорії і практики управління. Хоча об”єкт управління один – територія, - функції державних органів управління і органів місцевого самоврядування різні Якщо перші забезпечують реалізацію національних цінностей і гарантії досягнення мінімальних соціальних норм, то другі діють в інтересах населення, що тут проживають.
В Європі розподіл цих повноважень і статус місцевого самоврядування закріплено прийнятим в жовтні 1985 року актом міжнародного рівня “Європейська Хартія про місцеве самоврядування”. Прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, Конституція України закріпила принцип , згідно з яким “в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування” (ст.7). Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” сформував засади взаємодії територіальних громад, держави та особи. Визначено рівень державного управління – область, район, рівень самоврядування – місто, село, селище. Разом з тим очевидно, що закріплення політично-правових основ державного управління та місцевого самоврядування недостатнє для здійснення ефективного управління територіями, вимагає вироблення і реалізації широкого спектру механізмів місцевого управління. Цього можна досягти шляхом індукції, емпірично узагальнюючи усталені аспекти місцевого, в тому числі муніціпального, управління в Сполученних Штатах Америки, Франції, Німеччині, Великій Британії, Польщі та інших країнах. Основними зрізами цього дослідження є : організація місцевого управління в зарубіжних країнах, основні типи систем місцевого самоврядування, фінансова база муніципального управління, функціональні аспекти діяльності органів місцевого управління.
1. Підгрунтя муніципальної реформи в Україні
1.1 Територіальна організація публічної влади за Конституцією України.
Труднощі конституційного процесу, обумовлені як об'єктивними, так суб'єктивними чинниками, не могли не позначитися і на якості викладення окремих норм в прийнятій Конституції. Проте відразу ж слід зазаначити, що порівняно з усіма згаданими проектами автори діючої Конституції найбільш логічно підійшли до викладення відповідних норм територіальної організації влади та територіального устрою.
Насамперед, заслуговує на увагу чіткість норми, зафіксованої в ст.2 Конституції, в якій наголошується, що Україна є унітарною державою. В розділі IX тенденційно викладені принципи територіального устрою, а також регламентована система адміністративно-територіального поділу як структурної частини територіального устрою держави. Зафіксовані принципи територіального устрою, на наш погляд, є базовими. Завдяки їм визначається конституційно-правова суть поняття територіального устрою.
Розкриваючи правову природу єдностітацілісності державної території, слід відмітити, що зазначені процеси зумовлюють фактори єдності держави. В свою чергу єдність та цілісність будь-якої держави залежить, в першу чергу, від єдності державної влади. Справедливо з цього приводу зауважував відомий російський юрист Б.Нольде, що держава єдина не тому, що єдина її територія, а тому, що єдина її державна (публічна) влада[3]. Територія держави є всього лише просторовою основою для ефективного здійснення публічної влади. За відсутності останньої ознаки територія є частиною земної поверхні. Виходячи з наведених міркувань, на наш погляд, важливішим було б закласти в суть вказаного конституційного принципу саме ідею єдності державної влади, а не території, яка б стала запорукою цілісності і території, і держави в цілому.
Другий принцип - поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади оптимально відображає його суть. Саме поєднання вказаних явищ є надто актуальне у той момент, коли держава "переживає" перехідний період. Вкрай важливо у зв'язку з цим налагодити діяльність централізованої виконавчої "вертикалі", без якої просто немислиме проведення будь-яких реформ. Ситуація ускладнюється тим, що республіканський уряд був у роки радянської влади не чим іншим, як "поштовою станцією" між Москвою та українськими регіонами. Тому традиції централізації слід активно напрацьовувати.
В той же час необхідно чітко визначити, в яких формах має проводитися децентралізація державної влади. Однією з найважливіших таких форм має бути належне використання на практиці конституційних засад місцевого самоврядування як реальної протидії бюрократизації державної влади.
Третій принцип має стати конституційним підґрунтям для вироблення єдиної концепції регіональної політики в Україні. Регіоналізм як політичний рух за компромісне поєднання позитивних сторін унітарного та федеративного державного устрою зараз досить поширений в Європі. Характерною формою сучасного регіоналізму є зростання ролі регіонів, економічна регіоналізація. Ці процеси суттєво вплинули на хід європейської інтеграції. З більшим прилученням до європейських процесів Україна не може не враховувати чинників регіоналізму.
Виходячи з аналізу норм Конституції, важливо вказати на те, що правові відносини, пов'язані з регулюванням питань територіального устрою, належать, згідно із ст. 92, до виключного врегулювання законами України. Зазначену норму слід розуміти так, що жоден нормативно-правовий акт, окрім закону, не може заступити врегулювання зазначених проблем.
Укладачі нової Конституції відмовилися від ідеї поєднання в одному розділі (як це було в останніх проектах) нормативних засад територіального устрою та територіальної організації державної влади. Тому питання територіальної організації влади в діючій Конституції висвітлені дещо інакше. На наш погляд, логічним є те, що відповідні норми знайшли своє відображення в розділі VI "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади". Якщо ми говоримо про територіальну організацію державної влади, то маємо передовсім на увазі її виконавчу "гілку". Тому цілком слушно йдеться про організацію виконавчої влади на місцях саме в загальному розрізі її функціонування.
Ст. 118 Конституції, насамперед, визначає, що виконавчу владу в областях і районах здійснюють місцеві державні адміністрації, склад яких формують їх відповідні голови. Останні призначаються та звільняються з посади Президентом за поданням Кабінету Міністрів і при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед ними. Рішення голів, що суперечать законодавству України, можуть бути скасовані Президентом або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, якому вони підзвітні та підконтрольні. Функціонально-предметну сторону діяльності місцевих державних адміністрацій складають положення, зафіксовані в ст.119 Конституції. Вказаний перелік, на наш погляд, не є вичерпний, оскільки п.7 ст.119 допускає реалізацію інших, наданих державою владних повноважень.