Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес суспільного виробництва і висока концентрація останнього модифікували традиційний механізм саморегулювання економіки, різко обмежили дію стихійних ринкових сил. Держава прийняла на себе цілу низку регулюючих функцій, особливо щодо розвитку державного сектору економіки, а також ринкової кон'юнктури.
Довголітня практика державного втручання в економіку дала змогу виробити відповідні методи і важелі, в результаті чого економічна система стала високоефективною. Політика державного регулювання дає можливість нейтралізувати численні руйнівні процеси і небажані відхилення, які періодично переривають і деформують рух економічного циклу.
Місце політики державного регулювання в господарській системі є сталим, та його масштаби і форми не залишаються незмінними. Дії державної адміністрації обов'язково втілюються у певних заходах щодо управління національною економікою. Регулювання відбувається і тоді, коли держава відмовляється від реалізації заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності.
Незважаючи на те що централізоване і ринкове регулювання за своєю суттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприяє забезпеченню економічної та політичної стабільності всієї суспільної системи. Політика державного регулювання підпорядкована закону самозростання капіталу, вона враховує розстановку всіх соціальних сил, що не завжди адекватне прагненню великих приватних власників або монополій чи олігополій. Головна мета державного втручання в економічний розвиток — забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.
Література:
1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2008. – 64с.
2. Закон України від 18 лютого 1992р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».
3. Закон України від 13 жовтня 1992р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».
4. Закон України від 26 листопада 1993р. «Про Антимонопольний комітет України».
5. Закон України від 21 листопада 1995р. «Про промислово-фінансові групи в Україні».
6. Закон України від 19 березня 1996р. «Про режим іноземного інвестування».
7. Закон України від 16 жовтня 1997р. «Про електроенергетику».
8. Адміністративне право України. Битяк Ю.П., Харків, 2003. – 568с.
9. Административное право Украины: Учебник /Под общей ред. СВ. Кивалова.— X.: "Одиссей", 2004.— 867 с.
10. Административное право Украины. — 2-е изд./Под ред. проф. Ю.П. Битяка. — Харьков: Право, 2003. — 351 с.
11. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544с.
12. Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичнийпосібник. — Вид. друге, перероб. і доп. — Одеса: Юридичналітература, 2002. — 250 с.
13. Крегун Ю.І. Правові основи державного управління України: Навч. посібник – К.: КНЕУ, 2003. – 431с.