Смекни!
smekni.com

Державне управління економікою (стр. 5 из 10)

· прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону кому­нального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права ко­мунальної власності; вирішення питань про придбання у встановленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого у встановленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

· прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повнова­жень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

· створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проек­тів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб);

· вирішення відповідно до законодавства питань про створення під­ приємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

· вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

· затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад;

· вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а та­кож про скасування такого дозволу та ін.

До власних (самоврядних) повноважень виконавчих комітетів рад у сфері управління економікою належать:

· підготовка програм соціально-економічного та культурного роз­витку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм;

· забезпечення збалансованого економічного та соціального розвит­ку відповідної території, ефективного використання природних, трудо­вих і фінансових ресурсів;

· забезпечення складання балансів фінансових, трудових ресурсів,
грошових доходів і видатків, необхідних для управління соціально-еко­номічним і культурним розвитком відповідної території, а також визна­чення потреби у місцевих будівельних матеріалах, паливі;

· розгляд проектів планів підприємств і організацій, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, внесення до них зауважень і пропозицій, здійснення контролю за їх виконанням;

· попередній розгляд планів використання природних ресурсів міс­цевого значення на відповідній території, пропозицій щодо розміщення, спеціалізації та розвитку підприємств і організацій незалежно від форм власності, внесення у разі потреби до відповідних органів виконавчої влади пропозицій з цих питань;

· подання до районних, обласних рад необхідних показників та вне­сення пропозицій до програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей, а також до планів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, з питань, пов'язаних із соціально-економічним та культурним розвитком території, задоволенням потреб населення;

· залучення на договірних засадах підприємств, установ та організа­цій незалежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, координація цієї роботи на від­повідній території;

· розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво про­дукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах та організаціях тощо.

До повноважень у сфері економіки, які делеговані органам місцевого самоврядування виконавчою владою, належать:

· розгляд і узгодження планів підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснення яких може викликати негативні соціальні, демогра­фічні, екологічні та інші наслідки, підготовка висновків і внесення про­ позицій до відповідних органів;

· погодження у встановленому порядку кандидатур для призначен­ня на посаду керівників підприємств, установ та організацій, розташова­них на відповідній території, які перебувають у державній власності;

· здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі під­приємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку;

· здійснення у встановленому порядку державного контролю за до­ держанням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій;

— зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації та проектів окре­мих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу тощо.

Правові засади організації управління економікою

Розроблення теорії розвитку законодавства в економічній cфepi та формування самого законодавства пов'язуються з визнанням закону як головного акта в правовому регулюванні, зміною економічних функцій держави, системи і функцій органів виконавчої влади всіх рівнів. Кризові явища в економіці та інших сферах, недооцінка управління на всіх рівнях призвели до того, що правотворчість і розвиток законодавства відбуваються повільно, в окремих випадках не узгоджено. Недостатньою є і реалізація прийнятих законів. У багатьох керівників центрального і місцевого рівнів склалася ілюзія, що вирішення всіх проблем можливе лише шляхом прийняття відповідних законів. Явними є недооцінка організаційних заходів, спрямованих на виконання чинного законодавства, послаблення вимогливості, дисципліни.

Непродуманою є податкова політика, безупинне зростання службовців як в економіці, так і в інших сферах, адміністрації та управлінського персоналу державних підприємств (при тому, що вони не працюють або ж працюють не у повну силу, а кількість працівників, безпосередньо зайнятих виробництвом, значно скоротилась). В економічній сфері створюється все більше і більше контролюючих та наглядаючих структур. Все це, звичайно, негативно позначається на економіці, управлінні нею та законодавчому процесі.

В цілому регулювання забезпечення ринкової економіки здійснюються у декількох напрямках. З одного боку, воно включає розроблення та реалізацію системи заходів програмного керівництва, прогнозування, структурної перебудови народного господарства, державну підтримку економічного і науково-технічного потенціалу, а з іншого – створення правової та економічної основи соціально-орієнтованого функціонування підприємств, господарських об'єднань, інших організаційно-господарських структур, ефективного управління державним майном.

Конституція України створила базу для подальшого розвитку еко­номічних відносин у ринковому напрямі, зрівнявши всіх суб'єктів права власності перед законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Основною правовою формою реалізації державної політики в різних сферах є затверджені Верховною Радою України загальнодер­жавні програми економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Головною тенденцією роз­витку законодавства про економіку стає комплексний характер регу­лювання суспільних відносин.

Програми мають за мету створення господарсько-управлінського механізму, який відповідає ринковій економіці: гнучких організа­ційних структур управління і господарювання, підприємництва, де­монополізації, акціонування, функціонування комерційних банків, фінансового оздоровлення економіки, зміцнення фінансово-кредит­ної системи. Починаючи з Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки, в нашій державі прийнята низка програм — Програма надзвичайних заходів по стабілізації економіки України від 3 липня 1991 р.; Про основи національної економічної політики України від 24 березня 1992 p.; Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції від 21 грудня 1993 р. та ін. До та­кого виду актів можна віднести також програми розвитку регіонів, галузей народного-господарства.

Закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в Ук­раїні», «Про загальні засади створення і функціонування спеціаль­них (вільних) економічних зон» та інші містять в собі приписи адмі­ністративно-правового змісту, передбачають збереження регулятивної ролі держави в галузях суспільного виробництва, розвиток і посилення контрольно-наглядових функцій держави. Разом з тим звер­тає на себе увагу той факт, що законів суто управлінського характе­ру на сьогоднішній день (у сфері економіки) немає, в той час як у плані правового забезпечення економічної реформи розробка нормативних рішень з усього комплексу управлінських проблем є надзви­чайно актуальною. Це стосується таких напрямів розвитку законо­давства, які б регулювали співвідношення централізованих і децент­ралізованих форм управління економікою при збереженні регулятив­ної ролі держави в ключових галузях суспільного виробництва шляхом розроблення чітких пріоритетів. Важливим є становлення публічно-правових норм для надійного захисту прав громадян, господарюю­чих суб'єктів.