Смекни!
smekni.com

Державне управління економікою (стр. 7 из 10)

Для підготовки рекомендацій з питань організації та діяльності Ан­тимонопольного комітету України, методології та методики здійснення контролю за додержанням антимонопольного законодавства, розробки пропозицій щодо його застосування та вдосконалення, а також з інших питань Антимонопольний комітет України створює дорадчі органи, про­водить техніко-економічні та наукові дослідження, залучає експертів та консультантів, готує кадри за спеціальними програмами.

Важливою складовою антимонопольної політики держави є управ­ління у сфері природних монополій, що регламентовано Законом Украї­ни «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р.

Він містить визначення основних понять у сфері природних монопо­лій, зокрема в ньому вказується, що:

— природна монополія — це стан товарного ринку, при якому задо­волення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутно­сті конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари(послуги), що виробля­ються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у спо­живанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому

товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари(послуги);

· споживач товарів, що виробляються суб'єктами природних моно­полій, — фізична або юридична особа, яка придбаває товар, що виробля­ється (реалізується) суб'єктами природних монополій;

· суб'єкт природної монополії — суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії;

· суміжний ринок — товарний ринок, що не перебуває у стані при­родної монополії, для суб'єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб'єктів господарювання неможлива без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.

Цим Законом регулюються відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на су­міжних ринках за участю суб'єктів природних монополій.

Основні умови суб'єктів управління природними монополіями регла­ментовані відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій» від 19 серп­ня 1997 р. і мають спрямовуватися на:

— вдосконалення системи державного регулювання, включаючи регу­лювання цін та тарифів, у сфері природних монополій,

· формування його нормативних та організаційних засад, у тому числі на регіональному рівні;

· розмежування компетенції та налагодження взаємодії між органа­ми, які відповідно до законодавства здійснюють управління майном, роз­робку та реалізацію державної політики у відповідних галузях, та органа­ми, на які покладаються функції регулювання діяльності суб'єктів при­родних монополій;

· формування конкурентних відносин на суміжних ринках, створен­ня ефективних механізмів запобігання дискримінації господарюючих суб'єктів, що діють на цих ринках, з боку суб'єктів природних монополій;

· виділення із суб'єктів природних монополій непрофільних вироб­ництв та підприємств, діяльність яких не належить до основної;

· організацію належного контролю за фінансовою діяльністю суб'єк­тів природних монополій, ведення окремих балансів та окремої бухгал­терської звітності щодо діяльності, яка здійснюється на ринках, що пере­бувають у стані природних монополій;

· поступове припинення практики перехресного субсидування різ­них груп споживачів або одних видів послуг за рахунок інших;

· поглиблення правового регулювання взаємовідносин між учасни­ками ринків у сфері природних монополій та вдосконалення норматив­ної бази у цій сфері, забезпечення формування цін (тарифів) і правил їх визначення, введення єдиних правил на недискримінаційній основі;

визначення особливостей реформування відносин власності та приватизації у сфері природних монополій, у тому числі галузевих;

— підвищення ефективності управління належними державі майном, акціями (частками, паями) підприємств, господарських товариств, що є суб'єктами природних монополій, відповідальності представників, які здійснюють управління об'єктами державної власності, за додержання вимог щодо ефективнішої діяльності суб'єктів природних монополій, за­безпечення їх доступності для споживачів, інвесторів і акціонерів;

— запровадження громадського контролю за діяльністю суб'єктів
природних монополій, зокрема шляхом створення при них рад спожива­
чів або включення до складу спостережних рад відповідних акціонерних
товариств, рад підприємств представників органів місцевого самовряду­
вання, об'єднань громадян, у тому числі природоохоронних організацій,
організацій споживачів тощо.

Спеціальні (вільні) економічні зони. Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються та діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України.

На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджують­ся пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економіч­ної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є:

· залучення іноземних інвестицій та сприяння їм;

· активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької ді­яльності для нарощування експорту товарів і послуг, а також поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

· залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів гос­подарювання, розвитку інфраструктури ринку;

· поліпшення використання природних і трудових ресурсів, приско­рення соціально-економічного розвитку України.

Основними нормативними документами, що регламентують створен­ня і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні є Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеці­альних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р. та Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р.

Вони визнають спеціальні (вільні) економічні зони як один з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові та стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій.

Згідно з Законом України «Про загальні засади створення і функці­онування спеціальних (вільних) економічних зон» і залежно від госпо­дарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності в Україні можуть створюватися:

зовнішньоторговельні зони;

комплексні виробничі зони;

науково-технічні зони;

туристсько-рекреаційні зони;

банківсько-страхові (офшорні) зони;

зони прикордонної торгівлі.

Крім вищезазначених, можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони інших типів, а та­кож комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевої державної адміністрації.

У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціати­вою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рі­шення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди від­повідної місцевої ради та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону.

Якщо ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим радам та місцевим державним адміністраціям, вони вносять відповідну пропозицію до Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України має розглянути пропозицію про створен­ня спеціальної (вільної) економічної зони у шістдесятиденний строк від дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України.

Органами управління спеціальних (вільних) економічних зон неза­лежно від їх типу є:

· місцеві ради та місцеві державні адміністрації у межах своїх пов­новажень;

· орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) економічної зони, що створюється за участю суб'єктів економічної діяль­ності України та іноземних суб'єктів такої діяльності.

Функції цього органу можуть бути покладені на одного із суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони.

Функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та органів їх господарського розвитку й управління регламентується відповідними положеннями та статутами.

Державне регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компе­тенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства Ук­раїни на території, де створено спеціальну (вільну) економічну зону.

Судові, господарські та інші правоохоронні органи, а також органи контролю за додержанням екологічних, санітарних та інших норм при здійсненні своїх функцій керуються чинним законодавством України, за винятками, передбаченими законодавчим актом щодо конкретної спеці­альної (вільної) економічної зони.