Смекни!
smekni.com

Державне управління економікою (стр. 8 из 10)

Орган господарського розвитку й управління та суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони є самостійними у здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління Ук­раїни, за винятками, передбаченими законодавчими актами України.

Промислово-фінансові групи (ПФГ). Під промислово-фінансовою групою слід розуміти об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові та проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку. ПФГ не має статусу юридичної особи.

Таке об'єднання створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних га­лузей виробництва і структурної перебудови економіки України, вклю­чаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також вироб­ництва кінцевої продукції.

Забороняється створення ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчу­вання, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного по­стачання, транспортних послуг.

Основним нормативним документом, що регламентує діяльність ПФГ є Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 р.

У складі промислово-фінансових груп виділяють два типи підпри­ємств: а) головне підприємство і б) підприємство — учасник ПФГ.

Головне підприємство ПФГ — підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, тобто продукцію, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється ПФГ, здійснює ПФГ збут, сплачує податки в Україні та офіційно представ­ляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство, яке має право діяти від імені ПФГ. Керівник головного підприємства є президентом ПФГ.

Головним підприємством ПФГ не можуть бути торговельне підпри­ємство, транспортне підприємство, підприємство у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного поста­чання, банк, фінансово-кредитна установа.

Рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу ПФГ приймається Кабінетом Міністрів України з метою реаліза­ції державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки України, затверджених законами або постановами Верховної Ради України, та оформляється постановою.

Створення ПФГ здійснюється відповідно до Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні» і Положення про створення (ре­єстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп.

Інвестування економіки. Під інвестиціями розуміють довготермінові вкладення у підприємства, підприємницькі проекти, економічні програ­ми тощо як у власній країні, так і за кордоном.

Розрізняють інвестиції внутрішні та зовнішні. В першому випадку кошти вкладаються українськими інвесторами, в тому числі й безпосе­редньо державою з державних фінансових джерел; у другому — коштивкладаються зарубіжними інвесторами (державами, банками, компанія­ми, підприємцями, приватними особами).

Залежно від обсягу коштів, які інвестуються, виділяють інвестиції контролюючі та не контролюючі. Контролюючі — це прямі інвестиції, що забезпечують володіння більш як 50 відсотками голосуючих акцій іншої компанії; не контролюючі — забезпечують володіння менш як 50 відсот­ками голосуючих акцій іншої компанії.

Основним нормативним документом, який регламентує діяльність іноземних інвесторів на території України, є Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р., що визначає особливості режиму іноземного інвестування виходячи з цілей, принципів і положень законодавства України.

Згідно з ним іноземні інвестиції в економіку України можуть здій­снюватися у вигляді: іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; валюти України — при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибу­ток (доходи); будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також кор­поративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або за­конодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті; грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гаранто­вані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або між­народними торговельними звичаями; будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з за­конами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельни­ми звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, вклю­чаючи легалізовані на території України авторські права, права на вина­ходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями; інших цінностей відповідно до чинного законодавства України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах: часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридич­ними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, фі­лій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; придбання, не забо­ронене законами України, нерухомого чи рухомого майна, включаючибудинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових ком­плексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; придбан­ня самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на те­риторії України; придбання інших майнових прав; в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридич­ної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється на­ціональний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за ви­нятками, передбаченими законодавством України та міжнародними дого­ворами України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, і територій може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежу­ється або забороняється відповідно до вимог забезпечення національної безпеки.

Реалізацію економічної політики щодо розвитку національного ви­робничого та експортного потенціалу шляхом впровадження інвестицій­но-клірингових відносин — без­готівкові розрахунки взаємозарахувань, виходячи з умов балансу плате­жів, і залучення на цій основі зовнішніх валютних ресурсів та приватного капіталу з метою фінансування обігових коштів і капітальних вкладень українських товаровиробників) забезпечує Державний інвестиційно-клі­ринговий комітет при Міністерстві промислової політики України. Він є центральним органом виконавчої влади.

Комітет відповідно до покладених на нього завдань:

1) формує разом з відповідними органами виконавчої влади напрями розвитку інвестиційно-клірингових відносин з метою залучення в еконо­міку України зовнішніх валютних ресурсів і приватних капіталів для фі­нансування обігових коштів і капітальних вкладень українських товаро­виробників;

2) розглядає пропозиції органів виконавчої влади і суб'єктів підпри­ємницької діяльності щодо розвитку співробітництва на основі інвести­ційно-клірингових відносин і визначає проекти для фінансування обіго­вих коштів і капітальних вкладень, організує підготовку техніко-економічних обґрунтувань з цих питань і приймає рішення про доцільність їх реалізації;

3) організує залучення валютно-інвестиційних ресурсів і приватних капіталів, у тому числі на міжнародних ринках позикового капіталу, з метою фінансування обігових коштів і капітальних вкладень, проводить переговори і в межах своєї компетенції укладає відповідні договори;

4) виконує міжвідомчі функції щодо координації роботи та взаємодії з органами виконавчої влади, а також із суб'єктами підприємницької ді­яльності у справі реалізації державної політики з інвестиційно-кліринго­вих відносин;

5) організує розробку та реалізацію міжнародних проектів регіональ­ного співробітництва за рахунок поєднання фінансово-матеріальних ре­сурсів окремих регіонів України та залучених зовнішніх валютних кош­тів і приватних капіталів;

6) забезпечує оперативне управління боргами і акціями підприємств-експортерів, які передаються Комітету для реалізації проектів фінансу­вання;

7) бере участь у реалізації державних експортно-імпортних програм, що потребують передекспортного фінансування обігових коштів і капі­тальних вкладень;