Вина як ознака субєктивної сторони злочину (стр. 1 из 10)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Одеська національна юридична академія

Навчально – консультаційний центр в м. Чернівці

Курсова робота

з предмету: Кримінальне право

на тему: Вина як ознака суб’єктивної сторони злочину

Чернівці

2008

План:

Вступ

1. Поняття, значення та форми вини

2. Зміст умислу, його види

3. Вина у формі необережності

4. Злочини з двома формами вини

Заключення

Перелік використаних джерел

Вступ

Суб’єктивна сторона злочину – чи не найскладніший для дослідження та кримінального – правового аналізу елемент складу злочину. При цьому її значення важко переоцінити[1]. Конституція України в ст. 62 встановила, що «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено ва законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

Щоб здійснити це, слід поринути у внутрішній світ особи – визначити систему її життєвих цінностей, мотивацію вчинків, емоційний стан, тощо. Це переслідує мету здійснення глибокого аналізу суб’єктивної сторони злочину, встановлення наявності вини, її форми, виду. Концепція вітчизняного законодавства передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності лише за винне вчинене суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність).Лише на підставі аналізу взаємозв’язку внутрішнього ставлення особи до вчиненого нею діяння із зовнішнім його проявом можна зробити висновок про наявність вини особи.

Кримінальне право приділяє проблемі вини особливу увагу, оскільки найменше відхилення від принципу винної відповідальності призводить до порушення законності, притягнення до кримінальної відповідальності невинного. Г.С. Фільдштейн[2], висловлюючи думки з цього приводу, наголошував, що «учение о виновности и его большая или меньшая глубина есть как бы барометр уголовного права».

Недостатня увага до аналізу суб’єктивної сторони складу злочину автоматично призводить до помилкового визначення виду та форми вини, що становить від 20 до 50 % (!) всіх суддівських помилок.

Питанню вини в теорії вітчизняного кримінального права завжди приділялась велика увага.Перші, звичайно досить обмежені спроби диференціації злочинів залежно від форми вини зустрічаються ще в «Руській правді», яка розрізняла вбивство умисно «убийство при разбое», яке до речі вважалось чи не найтяжчим злочином від убивства випадкового, «в ссоре или на пиру».[3]

«Соборное уложение»[4] царя Олексія Михайловича 1649 р. вже детально розрізняє вину умисну і вину необережну, і пов’язувала з наявністю тої чи іншої форми у діях винного кримінальну відповідальність.

«Артикул воинский»[5] Петра І визначав такі форми вини - умисну «в сердцах, в намерении»(арт. 24, арт. 144 та ін.) і необережну «без упрямства злости, умыслу»(арт. 28 та ін.).

Кримінальне законодавство СРСР і союзних республік продовжувало започатковане ще в царській Росії здійснення диференційованого підходу до оцінки суспільної небезпечності залежно від форми вини, яка характеризувала суб’єктивну сторону складу вчиненого злочину. Вже «Руководящие начала» 1919 р. вже містили в ст. 12 вимогу врахування форми вини при постановленні вироку по кримінальній справі.

Кримінальний Кодекс РСФРР 1922 р. уперше нормативно визначив поняття умислу та необережності, зазначивши в ст.11, що«Наказанию подлежат лишь те, которые а)действовали умышленно, т.е. предвидя последствия своего деяния и их желали или сознательно допускали их наступление, или б)действовали неосторожно, т.е. легкомысленно надеялись предотвратить последствия своих поступков или же не предвидели их, хотя и должны были из предвидеть»

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та КК 1960 р. фактично підвели підсумок під багаторічними дискусіями і спорами щодо визначення змісту форм вини Одночасно протягом ХХ ст. не припинялась дискусія щодо поняття змісту суб’єктивної сторони складу злочину. Дискусія зводилась до обстоювання двох точок зору, з яких остання є справедливо домінуючою в науковій літературі:

1 Поняття суб’єктивної сторони складу злочину й поняття вини у кримінальному законодавстві збігаються, і вина по суті є суб’єктивною стороною складу злочину.

2 Суб’єктивна сторона складу злочину є більш змістовним поняттям, яке в тому числі включає в себе і вину.

Отже,суб’єктивна сторона складу злочину – внутрішня сторона складу злочину, що характеризує психічне ставлення особи по відношенню вчиненого діяння та наслідків, які воно викликає, а також характеристики мотиву та мети, які обумовили вчинення злочину, та емоційного стану, в якому перебувала особа на момент вчинення злочину.

До ознак суб’єктивної сторони відносять: вину, мотив, мету, емоційний стан. Але три останні ознаки є факультативними, а вина – ознака основна.

1.Поняття, значення та форми вини

Суб’єктивна сторона злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї чи іншої потреби людини в неї виникає і фактор поведінки – мотив; характер і зміст мотиву породжують мету; мета веде до формування волі людини; воля виявляється у конкретному діянні

Для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зовнішнього вияву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, наміри, мислення, мета та воля – внутрішній духовний світ людини, її сутність. Усі вони в своїй єдності створюються психіку людини, її інтелект, пізнання. Це дає людині змогу сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага та поведінку інших людей, діяльність колективу, суспільства, держави, ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним чином.

У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному дві з них – інтелектуальна та вольова, які використовуються при визначенні форм вини – умислу і необережності. Водночас кримінальний закон вказує у деяких випадках на особливий емоційний стан людини як ознаку суб’єктивної сторони складу злочину. Наприклад, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання(ст.116 КК).

Вина (culpa) – психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його наслідків.

Це основна ознака суб’єктивної сторони злочину. Поняття вини в слов’янських мовах має неоднозначне визначення. Так, В.І. Даль вказував, що з одного боку це «начало, причина, источник, повод, предлог», з іншої «провинность, проступок, преступление»[6]. Новий тлумачник української мови також дає неоднозначне трактування: «1. Негативний вчинок або злочин;причетність до них або до чогось неприємного,, що сталося;2. Те , що спричиняє призводить до чого – небудь; причина». Більше того, у кримінальному праві зарубіжних країн, кримінальному праві радянського періоду та сучасної України поняття вини займає неоднозначне, а тому часто суперечливе місце. Вищевказаного розуміння визначення терміну вини було досягнуто у вітчизняній кримінально – правовій науці в 50- х роках ХХ ст.

Вина є підґрунтям і підставою для суб’єктивної осудності, за якою ставитися в вину особі можуть лише такі вчинки (дії та їх наслідки), які усвідомлювались нею, у яких знайшли вираз її воля та свідомість. Людина не може відповідати за ті діяння, які не усвідомлювались і в яких не виявлялась її воля. Це один із принципів, постулатів вітчизняного права – «відповідальність лише за наявності вини». Винність особи обґрунтовується свободою її волі, можливістю у неї вибрати один із декількох варіантів поведінки. Якщо у людини немає можливості вибору, то відпадає і питання про вину, відповідальність і покарання.

Вина, як психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу чи необережності, має певні юридичні характеристики.

Сутність вини. Це суспільна якість, що визначає соціальну природу вини і полягає в негативній оцінці поведінки особи, яка вчинила злочин, і негативним ставленням винної особи до суспільних відносин, цінностей, благ – об’єктів кримінальної – правової охорони. Сутність вини означає кількісну характеристику вини, є сукупністю форми і змісту вини з урахуванням усіх особливостей психічного ставлення особи до обставин злочину(наприклад, сутність необережної вини в байдужому ставленні особи до громадських цінностей та інтересів, і суспільство корить особу за недостатню увагу в тому чи іншому випадку).

Зміст вини. Як сказано вище, вина базується на психічних процесах, які проходять у свідомості особи і стосується ставлення до діяння та його наслідків. Психічне ставлення суб’єкта до дії характеризується свідомістю чи відсутністю усвідомленні її суспільної небезпечності. Психічне ставлення суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності полягає в передбачення цих наслідків та в бажанні або свідомому допущенні їх настання, або в легковажному розрахунку на їх відвернення, або в не передбаченні можливості настання таких наслідків, коли він міг і повинен був передбачити. Отже, у кримінальному праві для аналізу вини, її змісту, має значення лише дві ознаки психіки людини – інтелектуальна та вольова.

Інтелектуальна ознака вини – усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру власної поведінки, що охоплює розуміння об’єкта злочину, об’єктивної сторони (включаючи час, місце, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину, у випадку, коли ці ознаки включені як конструктивні у склад злочину). При вчиненні кваліфікованого або привілейованого злочину обставини, які його характеризують, також повинні охоплюватись свідомістю особи. При вчиненні злочинів з матеріальним складом свідомістю особи повинні охоплюватись наслідки злочину.