Безпосереднє управління закладами освіти здійснюють: директор (див. закони "Про освіту", "Про позашкільну освіту", "Про професійно-технічну освіту") ректор, президент (див. Закон "Про освіту", Положення про вищий заклад освіти).
Згідно зі статтею 54 Конституції України держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Правові засади управління наукою визначені законами "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", "Про авторське право і суміжні права", "Про наукову та науково-технічну експертизу", постановами КМУ "Про затвердження Положення про атестацію державних науково-дослідних установ", "Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників".
Важливо знати, що управління наукою здійснюють: КМУ,
Міністерство освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. З метою сприяння формуванню державної політики розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямків, вироблення стратегії технологічного розвитку при Президентові України утворений консультативно-дорадчий орган -Рада з питань науки та науково-технічної політики.
В Україні діє Національна академія наук України (НАН України) — державна самоврядна наукова організація, яка організує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних, гуманітарних наук; координує здійснення досліджень у наукових установах і організаціях незалежно від форм власності та галузеві академії наук (Академія медичних наук, Академія правових наук, Академія мистецтв та ін.).
2. РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Тема 30. Адміністративно-правове забезпечення управління охороною здоров'я населення
Правові засади управління охороною здоров'я населення. Система органів управління охороною здоров'я населення.
Санітарно-епідеміологічний нагляд.
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони здоров'я населення.
Вивчення даної теми слід розпочати з правових засад управління охороною здоров'я, які визначаються Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров'я, законами "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про донорство крові та її компонентів", "Про захист населення від інфекційних захворювань", "Про лікарські засоби", "Про психіатричну допомогу", указами Президента "Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров'я", "Про невідкладні заходи щодо боротьби з туберкульозом" та ін. (див. рекомендовану літературу).
Важливо з'ясувати, що до системи органів державного управлін-
ня охороною здоров'я входить КМУ, Міністерство охорони здоров'я, Рада Міністрів АРК, місцеві державні адміністрації (управління охорони здоров'я, відділи охорони здоров'я).
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових програм; створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров'я; укладає міжурядові угоди та координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я та ін.
Повноваження Міністерства охорони здоров'я визначаються Положенням про Міністерство охорони здоров'я, Положенням про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я, Положенням про фармакологічний центр Міністерства охорони здоров'я.
Місцеві державні адміністрації у межах своїх повноважень здійснюють загальне керівництво закладами охорони здоров'я, які перебувають у сфері їх управління, їх матеріально-технічним забезпеченням, організують роботу медичних закладів по наданню медичної допомоги населенню, здійснюють заходи щодо попередження інфекційних захворювань та ін. (див. Типове положення про управління охорони здоров'я обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації).
Слід звернути увагу на те, що чинним законодавством передбачено створення інших органів управління охороною здоров'я: Національної координаційної ради з питань запобігання захворювань СПІД, Міжвідомчої координаційної ради з питань міжгалузевої взаємодії установ охорони здоров'я, Державного департаменту з контролю за якістю, базпе-кою і виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення (див. Положення про Державний департамент з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення), Міжвідомчої комісії по боротьбі з туберкульозом.
Правовою основою здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду є Закон "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, Положенням про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я. Слід мати на увазі, що основними завданнями державного санітарно-епідеміологічного нагляду є: — нагляд за організацією і проведенням органами виконавчої влади
та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних заходів;
— нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань населення, участь у розробленні та контроль за виконанням програм із запобігання шкідливому впливу небезпечних факторів довкілля та виробничого середовища на здоров'я людини;
— нагляд за дотриманням санітарного законодавства;
— нагляд за виконанням приписів та вимог посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби;
— проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, надання висновків та дозволів на провадження певних видів діяльності та ін. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства
по охорону здоров'я регламентується КпАП України (див. ст. ст. 42, 42/1, 42/2,42/3, 43, 44, 44/1,45,46, 46/1,188/10,188/11).
2. РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Тема 31. Адміністративно-правове забезпечення управління культурою, мистецтвом, фізичною культурою, спортом та туризмом
Правові засади управління культурою, мистецтвом, фізичною культурою, спортом та туризмом.
Система органів управління культурою, мистецтвом, фізичною культурою, спортом та туризмом, їхні повноваження.
Організація управління в кінематографії.
Організація управління телебаченням і радіомовленням.
Органзація управління видавничою справою.
Організація управління засобами масової інформації.
Організація управління бібліотечною справою та музейною справою.
Студентам слід уяснити, що культура і мистецтво є самостійною галуззю соціально-культурної сфери суспільного життя, яка включає в себе театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративно-
прикладне, естрадне і циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки, будинки культури, кінематографію, телебачення, радіомовлення, видавничу справу, поліграфію, торгівлю книгами.
Важливо знати, що правовими засадами функціонування даної галузі і управління нею є: Основи законодавства України про культуру, закони "Про інформацію", "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про музеї та музейну справу", "Про бібліотеки і бібліотечну справу", "Про національний архів і архівні установи", "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", "Про кінематографію", "Про вивезення, ввезення і повернення культурнних цінностей", "Про охорону культурної спадщини", "Про видавничу справу", укази Президента "Про невідкладні заходи щодо розвитку музеїв України", "Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України", "Про Положення про Державний комітет архівів України", "Про невідкладні заходи щодо розвитку музеїв України", "Про невідкладні заходи щодо розвитку бібліотек України", "Про Національну юридичну бібліотеку" та ін. (див. рекомендовану літературу).
При вивченні даної теми необхідно мати на увазі, що управління культурою і мистецтвом полягає в: організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури і мистецтва; збереженні і використанні культурних ценностей; охороні творів мистецтва і пам'ятників культури, підвищення культурного рівня населення; керівництві підприємствами, організаціями, установами і засадами культури.
Управління даною галуззю здійснюють: КМУ, Міністерство культури і мистецтв (див. Положення про Міністерство культури і мистецтв), управління та відділи культури місцевих державних адміністрацій та ін.
Важливо знати, що центральними органами управління телебаченням і радіомовленням є Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення (створений на базі Державного комітету інформаційної політики та Державного комітету по телебаченню та радіомовленню), повноваження якого визначені Указом Президента "Про Державний комітет інформаційної політики, те-
лебачення і радіомовлення України" та Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (див. Закон "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації").
Слід звернути увагу на систему Суспільного телерадіомовлення України, яка створена для всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпеченні плюралістичного характеру мовленння і являє собою організацію із статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і неприбуткової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності Українського народу (див. постанову Верховної Ради України "Про створення теле-радіоорганізації Суспільного мовлення України").