Виникнення держави в кожному окремому суспільстві обумовлювалося своєрідним "набором" цих причин, в свою чергу, залежних від особливостей існування попереднього стану суспільства та його подальшого розвитку (географічних, кліматичних, етнічних, виробничих і т.д.). Крім того, виникнення і формування держави є суспільний процес, який має свою історію та відповідні стадії, етапи становлення.
Доцільно розподілити типічний і нетипічний дсржаво-генез (політогенез), розглядати виникнення держави і соціальне розшарування суспільства на класи, як довготривалі, суперечливі та взаємообумовлюючі процеси (Сурілов О.В.).
Держава виникає виходячи з необхідності, потреби суспільства в збереженні своєї цілісності при його розшаруванні на нерівні за своїми соціальними положеннями верстви, в здійсненні ефективного соціального управління в умовах кількісного збільшення населення,
заміни безпосередніх родоплемінних зв'язків на опосереднені продуктами спеціалізованого виробництва тощо, що є проявом якісного і кількісного ускладнення суспільного життя. Всі ці та інші зміни в стані розвитку суспільства, зрештою, призводять до того, що виникає необхідність у черговому розподілі суспільної праці на матеріальну та ідеологічну, а відповідно - остаточного виділення зі сфери матеріального виробництва прошарку населення, який за своїми костями був би спроможний забезпечити більш чи м енш ад'єктивне осмислення закономірностей розвитку суспільства, збереження його цілісності та нормальних умов функціонування.
Цей 'етап розподілу суспільної праці призводить до розшарування суспільства на два угрупування, верстви, що мали різні джерела виникнення, функції, форми праці, закономірності розвитку. Природно, що угрупування членів суспільства, що були зайняті безпосередньо у матеріальному виробництві, виникали і об'єднувалися на основі єдності матеріально-виробничих і соціальних закономірностей, а ті. що здійснювали управління -відповідно на соціальних і політико-упраьлінських.
Подальше кількісне збільшення населення, розвиток' виробничих сил, утворення спільності більш високого порядку ніж община та обумовлене цими процесами зростання конфліктних ситуацій - зіткнення інтересів не тільки між членами общини але й між общинами призводять до того, що охоронна діяльність із безпосередньо суспільної перетворюється у професійну. Для виконання охоронних функцій в общинах і племенах установлюються відповідні посади, що постають як початки державної влади.
Завершення розкладу організації суспільної влади родового ладу і утворення власне держави пов'язано зі встановленням публічної влади, що є її суттєвою ознакою. Якщо армія і флот, як первинна форма публічної влади, існували у вигляді озброєної сили пануючого класу, що безпосередньо співпадала з ним і тому протистояла тільки більшості населення, то' створення поліції є наступним етапом відчуження держави від суспільства. Держава виступає вже як озброєна влада, що відокремлена і стоїть не тільки над більшістю населення, але й над кожним окремим членом пануючого класу.
Публічна влада не співпадає повністю з державою - це особливим чином організована влада фізичного примусу у вигляді армії, флоту, поліції, тюрем тощо.
Особливість місця, функції і значення держави і суспільства знаходиться у прямій залежності від якісних і кількісних характеристик рівня розвитку суспільних протиріч:
а) ступеню загострення протиріч між верствами населення, індивідами, всередині суспільства:
б) збільшення територій і населення у державах, що зіткаються.
Це призводить до того, що слаборозвинута в суспільствах з незначними внутрішніми та зовнішніми протиріччям публічна влада в разі їх зростання, набуває все більшого значення як в державі, так і суспільстві.
Особливість місця і ролі публічної влади в державі і суспільстві визначаються її матеріальністю, що якісно відрізняє її від ідеологічної сили держави, яку у значній мірі формує чиновництво. Але і матеріальність публічної влади держави певного роду, бо крім неї держава володіє і іншою матеріальною владою - економічною.
Ця диференціація матеріальної сили держави зумовлена тим, що саме матеріальне життя суспільства поділяється на виробництво: матеріальних умов життя людини і відтворення безпосередньо людини як біологічної істоти. Звідси витікають єдність і відміни матеріальної сили держави, її форм, призначення, засобів, що нею використовуються. В соціальній сфері матеріальним носієм суспільних відносин є біологічне тіло індивідів, тому й специфіка публічної влади відбивається у формах і засобах впливу на нього (за допомогою зброї, інших засобів фізичного впливу), тоді як с економічній сфері держава використовує такі засоби як податки, ціни тощо.
Виникнення писемності дає можливість чиновництву надавати своїм велінням, рішенням письмову форму, за допомогою якої робити ці рішення загальновідомими всім членам суспільства, забезпечувати їх сталість у часі. Саме веління держави у формі письмових законів і тією ідеологічною владою, яка була у змозі за допомогою матеріальної сили об'єднати суспільство в єдине ціле, забезпечити його стале функціювання.
Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили суспільства призвело до відділення права у формі письмових законів від безпосередньо матеріального життя суспільства, його самостійного розвитку як законодавства, до перетворення звичаєвого права у загальнообов'язкове, здійснення якого забезпечувалося методами фізичного та економічного впливу.
Держава і право за своєю сутністю - дві відносно незалежні, але взаємодіючі сили суспільства, які відчужені від останнього і панують над ним за допомогою матеріальної сили - публічної влади.
Відчуження держави, права у формі законів, публічної влади означають в плані суспільного розподілу праці не тільки відокремлення, але й панування чиновників, юристів, поліцейських, військових. Та це панування лише часткове, тому що у дійсності матеріальна сфера життя суспільства (соціальна і економічна), зрештою, обумовлює як зміст, так і форми діяльності цих прошарків
суспільства, підкорення її загальним закономірностям розвитку останнього, хоча їхня роль у проведенні реальної політики ніяк не може бути звуженою.
В цьому плані виникнення і розвиток апарату державного управління, законів, публічної влади зумовлений потребами розвитку самого суспільства, а саме - потребами в сталості функціонування і розвитку його як цілого.
3. Основні ознаки держави
Значний часу юридичній науці панували уявлення про державу, що походили від ідеї класового устрою суспільства, в світлі якої вона розглядалася, як знаряддя, машина для придушення одного класу іншим.
Але говорити, що ці визначення сутності держави, які вважалися класичними і повинні були сприйматися без будь-яких сумнівів, було б невірно. За найдавніх часів розрізнялись дві функції держави - забезпечення блага і здійснення організованого примусу. Панування в політичній уяві тієї' чи іншої з них обумовлювалось конкретними історичними обставинами розвитку суспільства. На стадії розвитку капіталізму, коли суспільство мало яскраво виражену класову структуру, коли в ньому існували антагоністичні класові протиріччя, сформувалось вчення про класову боротьбу як суті уявлень про державу і право.
За таких умов воно було історично виправданим. Але навряд чи це вчення може бути основою для дослідження і конструювання сучасної держави і права, коли в суспільстві сформувались нові умови.
А саме:
а) у суспільстві немає чітко визначених класів, а існує складна і розгалужена соціальна структура;
б) соціальні протиріччя вже не є антагоністичними, а тому організоване державою насилля по відношенню до великих соціальних груп втрачає свою актуальність;
в) рівень матеріального розвитку суспільства дозволяє забезпечити вже не меншості, а більшості населення рівень життя, що відповідає сучасним уявленням про людську гідність.
Разом з цим, відмова від теорії класового насильства як панівної теорії сутності держави і права однозначно не визнає вибір в тій же якості будь-якого іншого вчення. Для цього потрібний аналіз історичних умов, що складалися, тенденцій і динаміки їх розвитку.
Сучасний період розвитку людства характеризується тим, що його метою є розвиток людини, забезпечення умови життя, прав і свобод. Дійсність просякнута ідеями гуманізму, пріоритету
загальнолюдських цінностей.
Все це знаходить своє відображення у сучасних державах найбільш розвинутих країн - правових, демократичних, соціально-орієнтованих.
Держава є організацією, яка певним чином відокремлена, інститутиризована у вигляді механізму держави (державної системи), має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі потреби і інтереси. Тому вивчення характеристик держави повинно і здійснюватись як з точки зору єдності держави і суспільства, так і їх відокремлення. Методологічним підходом до подібного аналізу поняття, сутності та призначення держави є тлумачення держави як особливої форми організації суспільства, форми, яка є його внутрішньою організацією, структурою соціальних відносин, засобом їх упорядкування і забезпечення безперешкодного існування, а в зовнішньому аспекті об'єднує суспільство у вигляді території, фізичних осіб - громадян та їх об'єднань, державних посадових осіб та органів, законів та інших правових документів.
Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим, що вона:
1) всеохоплююча організація - об'єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відбиває та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;