Смекни!
smekni.com

Утворення держави у первіснообщинному ладі (стр. 6 из 7)

Наявність владних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов'язкові правила поведінки, тобто юридичні норми і індивідуальні акти і домагатись за допомогою встановлених законами засобів їх здійснення. Від кожного державного органу, взятого окремо чи спільно з іншими, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому держава повинна піклуватись про те, щоб по відношенню до державних органів чітко визначались сфера їх діяльності і компетенція, були упорядковані їхні взаємовідносини з недержавними органами і організаціями, насамперед, органами місцевого самоврядування, щоб державні органи являли собою відносно самостійні, професійні та

ІЗІДПОБІДаЛиНІ Лапічи дерЖЗВНОі О сІІІсірсЛу.

Органи держави мають загальні і специфічні ознаки. До загальних ознак можна віднести: всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції; мають державно-владні повноваження; діють у встановленому порядку; взаємопов'язані відношеннями субординації; всі разом створюють одну цілісну систему, що називається апаратом держави.

Специфічними рисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних і організацій, слід вважати:

— формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;

— виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності;

— наявність у кожного державного органу юридичне закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з- іншими державними органами і організаціями;

— надання державним органам повноважень державно-владного характеру. Наявність державно-владного,характеру є найбільш важливою


ознакою державного органу, за якою існує можливість досить чіткого розмежування державних органів і державних організацій (підприємств, установ) від недержавних органів та організацій.

Практичне відображення державно-владні повноваження знаходять у виданні державними органами від імені держави юридичне обов'язкових нормативних і індивідуальних актів; у здійсненні державними органами нагляду за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; у забезпеченні і захисті цих вимог від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, стимулювання, а в необхідних випадках — державного примусу. До складу кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, безпосередньо виконують покладені на них керівні повноваження, крім того, спеціалісти й інші особи, що забезпечують технічні умови щодо їх виконання.

Як складові частини одного і того самого державного апарату органи держави різняться між собою за місцем у системі державного апарату, за змістом діяльності, способом створення, часом функціонування, складом, масштабом (територією) діяльності й іншими критеріями. Так, за місцем у сисіемі державного апарату органи держави можна класифікувати на: первинні, тобто такі, що створюються шляхом прямого волевиявлення всього (або певної частини) населення, і похідні — ті, що створюються первинними, походять від них і їм підзвітні. За характером і змістом діяльності поділяються на:

а) органи законодавчої влади;

б) органи виконавчої влади;

в) органи судової влади;

г) контрольно-наглядові органи.

За способами створення на:

а) виборні;

б) призначувані;

в) ті, що успадковуються.

За часом функціонування:

а) постійні;

б) тимчасові.

За територією, на яку поширюються їх повноваження, на:

а) загальні (центральні);

б) місцеві (локальні). За

складом: на одноособові і колегіальні.

З питанням організації та діяльності державного апарату тісно


пов'язана теорія поділу влад. Вона належить до тих тютїтш> правових доктрин, що мають складну історію свого становлення і розвитку. Традиційно її пов'язують з ім'ям Ш. Монтеск'є (1689—1755), який виробив схему, згідно з якою влада в державі повинна бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. Пріл цьому кожна з влад ко відношенню до інших самостійна \ незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом держави. Пізніше Ж.-Ж. Руссо запропонував розглядати ці три влади як особливі явища єдиної найвищої влади всього народу.

Вперше конституційне закріплення теорія поділу влад одержала у Конституції США 1787 р., у якій від імені всього американського народу були розподілені повноваження органів держави — конгресу, президента і підзвітних йому міністерств, судів. Крім того, ця теорія була доповнена системою взаємних "стримок" і "противаг".

6. Державна влада та форми державної діяльності

Форми державної діяльності різні - управлінські, матеріально-технічні, ідеологічні, охоронні тощо. Проте, притаманною переважно тільки державі формою діяльності є правотворчість - встановлення, зміна чи відміна загальнообов'язкових для всього населення правил поведінки у вигляді юридичних нормативних актів.

Існування будь-якого соціального інституту обумовлено тими чи іншими суспільними потребами, тому і його функціонування, реалізація ним свого соціального призначення спрямована на забезпечення цих потреб. Особливість держави полягає в тому, що вона є легітимною формою виявлення та вираження "загального" інтересу, засобам його забезпечення. В умовах соціального розшарування суспільства, опосередкованості взаємодії кожного з членів між собою, розмаїття сфер та форм суспільного життя, коли безпосереднє виявлення "загального" інтересу всіх членів суспільства ускладнене, держава виступає як соціальний інструмент виявлення цього інтересу, причому двояким чином:

а) шляхом проведення безпосереднього волевиявлення громадян - референдумів;

б) опосередковано, через діяльність вищих представницьких органів державної влади. При цьому "загальний" інтерес набуває спеціальної форми виразу у вигляді законів - письмових документів, •які формують, конкретизують його зміст, роблять загальновідомим, легітимним.

Через закони держави загальний інтерес не тільки легітимується, формалізується, але й забезпечується відповідним механізмом здійснення, тобто порядком концентрації, зосередження


зусиль суспільства на вирішенні початкових потреб його нормального функціонування і розвитку. Подальша конкретизація, деталізація "загального" інтересу стосовно різних сфер суспільного життя, суспільних справ, життєвих ситуацій, конкретних регіонів і т.д. здійснюється соціальне утворюваним для цього державним апаратом управління. Він складається з державних службовців -громадян, які одержують платню від держави і професійно займаються виробленням конкретних рішень, здійснюючи деталізацію загальносуспільних інтересів, їх координування з особливими інтересами окремих регіонів, місцевостей, галузей суспільного виробництва та індивідуальними інтересами громадян. Наявність цих особливих та індивідуальних інтересів обумовлює необхідність організації відповідних об'єднань державних службовців у різноманітні державні органи міністерства, комітети, відомства, місцеві органи управління тощо.

Особливістю державного забезпечення "загального" інтересу є те, що поряд з інформаційним, ідеологічними виявленнями,' формуванням, відображенням його реалізація впроваджується на владній основі, тобто держава забезпечує домінування загальносуспільних інтересів, потреб над окремими особливими та індивідуальними інтересами, у випадках їх протиріч, загальному.

Державна влада характеризується як прояв державної організації суспільства, вбирає в себе особливості держави і характеризується розповсюдженністю за територією, всезагальністю, універсальністю, самостійністю,- верховністю, лептимністю, незалежністю, повнотою. В найбільш концентрованому вигляді ознаки державної влади виявляються через її суверенність як:

а) верховенство - державна влада є вищою владою в суспільстві;

б) повнота (неподільність) -державна влада належить народу, який є її єдиним витоком;

в) самостійність - державна влада не залежить від волі будь-яких інших суспільних організацій, окремих осіб чи інших суспільств.

Суверенність державної влади обумовлюється її властивостями матеріально, а не тільки ідеологічно, впливати на суспільні відносини. Матеріальність впливу забезпечується особливими державними утворюваннями, способами і засобами їх діяльності (підприємствами, армією, поліцією тощо.


7. Державна влада в Україні

Теорія правової держави і практичне її втілення у розбудову української державності вносять свої зміни в доктрину влад. У демократичній правовій державі влада належить народу, який є її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу — це основа суверенітету державної влади. Тому говорити про поділ влади народу чи державної влади не зовсім вірно, оскільки остання є державною формою вираження влади народу. Більш доцільною буде розмова про поділ не державної влади, а сфер праці і повноважень між різними суб'єктами, які за родом своєї діяльності реалізують функції держави.

Згідно з Конституцією України 1996 р. органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Вона правомочна розглядати важливі питання, що не входять згідно з Конституцією до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також не є такими, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів України і проводить свою роботу сесійно. Сесії Верховної Ради України складаються з пленарних засідань, а також засідань комітетів та тимчасових комісій Верховної Ради.