§ 12. Посвідчення установчих договорів господарських товариств
Відповідно до статті 87 Цивільного кодексу України, для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.
Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками.
Порядок державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності містить перелік вимог, серед яких слід назвати нижчезазна-чені. Особливість цієї нотаріальної дії полягає в тому, що посвідчення установчих документів здійснюється разом з засвідченням справжності підписів засновників (учасників) товариства тощо.
1 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Вказаним законом регулюються відносини, які виника-
217
Нотаріат в Україні
ють у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб — підприємців, встановлюються вимоги до оформлення документів, що подаються для здійснення такої реєстрації.
Згідно з Законом, установчі документи юридичної особи, а також зміни до них викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками). Справжність підписів засновників (учасників) на установчих документах повинна бути засвідчена нотаріально.
Порядок засвідчення нотаріусами справжності підпису на документах встановлений розділом 28 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Усі документи, справжність підписів на яких засвідчується нотаріально, повинні бути підписані у присутності нотаріуса. Якщо правочин, заява чи інший документ підписаний за відсутності нотаріуса, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним.
Установчі документи, безспірно, є договорами, а тому оформлення їх вимагає дотримання усіх правил посвідчення договорів.
§ 13. Посвідчення договорів ренти
Згідно із статтею 731 Цивільного кодексу України, за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту в формі певної грошової суми або в іншій формі. Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку. Договір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
При цьому якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передачі майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, — положення про договір дарування. У цьому разі правила статті 362 ЦК України не застосовуються.
При посвідченні договору ренти нотаріус дотримується основних правил посвідчення правочинів. Так, першим кроком буде встановлення нотаріусом відповідності між волевиявленням сторін і змістом правочину, а також дотримання сторонами при
218
Глава 7, Загальні правила посвідчення правочишв
"-:ладанні правочину вимог законності. Тобто нотаріус встановлює, яких наслідків бажають досягти сторони при вчиненні правочину, чи не помилилися вони в суті правочину, наприклад, чи не бажають сторони насправді укласти договір довічного утримання (догляду), чи не має місце обман.
Сторонами у договорі ренти можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Нотаріус повинен встановити особу громадян, перевірити їхню дієздатність; перевірити правоздатність юридичних осіб, повноважень представників, а також ознайомитись з документами, що встановлюють право власності на це майно, якщо це є обов'язковим.
Нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам умови договору, а також права, обов'язки та відповідальність, що випливають з нього, зокрема за ст. 731-743 ЦК.
Текст договору ренти обов'язково повинен містити: найменування сторін за договором; предмет договору; умови, на яких майно передається під виплату ренти; форму та розмір ренти; строки виплати ренти; відповідальність платника за прострочення ренти; право платника безстрокової ренти на відмову від договору ренти; право одержувача безстрокової ренти на розірвання договору ренти; ризик випадкового знищення або пошкодження майна, що передається під виплату ренти.
Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за письмовою згодою одержувача ренти.
У цьому випадку в тексті договору відчуження майна, яке передане під виплату ренти, крім істотних умов договору відчуження, обов'язково зазначається про перехід обов'язків платника ренти до нового набувача, а також інші істотні умови договору ренти.
Договори ренти посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження, а договір про передачу нерухомого майна підлягає державній реєстрації.
§ 14. Посвідчення договору довічного утримання (догляду) та договорів про надання утримання
Основною метою договору довічного утримання є можливість особи, яка за віком, станом здоров'я або з інших причин потребує постійного піклування або додаткового матеріального забезпечення, що не можна отримати від держави, за рахунок власного майна. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність жит-
219
Нотаріат в Україні
ловий будинок, квартиру або їх частку, інше нерухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно.
Деякі вчені навіть намагаються віднести цей договір до договорів з надання послуг, а не з відчуження майна, оскільки більш важливим у цьому випадку є саме догляд, піклування, опікування, тобто певні послуги, що надаються однією особою іншій, а не матеріальні виплати. Саме тому майже немає вимог щодо матеріальної забезпеченості набувача. Найчастіше особа, що укладає договір довічного утримання, з різних причин зацікавлена у певному догляді. Такий догляд не можна виразити в певному грошовому еквіваленті, а тому особи, які бажають укласти цей договір, мають досягти домовленості щодо обсягу послуг, що надаватимуться відчужувачу.
Відповідно до ст. 745 ЦК України, договір довічного утримання належить до числа договорів, для яких встановлено обов'язкову письмову форму та які підлягають нотаріальному посвідченню.
Посвідчення договорів довічного утримання належить до виключної компетенції державних нотаріусів і здійснюється ними з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження. Зокрема, договір довічного утримання, за яким набувачеві передається у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути посвідчений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення порядку користування цим майном між співвласниками.
Нотаріус повинен роз'яснити сторонам зміст посвідчуваної угоди, права і обов'язки сторін за чинним цивільним законодавством, зокрема положення статей 744—758 ЦК України, а також встановити, чи відповідають дані умови дійсним намірам сторін.
Укладання договору довічного утримання має свої особливості. Так, при посвідченні таких договорів не застосовуються положення статті 362 ЦК України щодо повідомлення інших учасників спільної часткової власності про відчуження своєї частки.
На відміну від раніше діючого цивільного законодавства відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набувачем майна за договором довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками
1 220
Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів
майна, переданого їм за договором довічного утримання, на праві спільної сумісної власності. їхній обов'язок перед відчужувачем є солідарним.
Договір довічного утриманні також може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.
Слід відзначити, що набувач стає власником майна після смерті відчужувача, а якщо це майно підлягає обов'язковій державній реєстрації, — то після такої реєстрації. До смерті відчужувача набувач не має право продавати, дарувати, міняти таке майно, укладати щодо нього договір застави, передавати у власність іншій особі на підставі іншого правочину. На майно, передане набувачу, не може бути звернено стягнення протягом життя відчужувача. Втрата або знищення майна не є підставою для припинення чи зменшення обсягу обов'язків набувача перед відчужувачем.
У тексті договору довічного утримання (догляду) обов'язково зазначається, що набувач майна зобов'язаний надавати відчужу-вачеві довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (опікування) з їх конкретизуванням або без такого, та визначається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка встановлюється за згодою сторін. Якщо такої згоди не було досягнуто, договір не може бути посвідчено. У випадку якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені в договорі, спір має вирішуватись на засадах справедливості та розумності.