Нотаріат в Україні 2 (стр. 56 из 155)

Згідно зі статтями 96-99 Сімейного кодексу України, до шлюбного контракту можуть бути включені такі питання:

·загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків;

·чинність договору або його окремих умов і після припинення шлюбу;

·порядок зміни його умов;

1 — майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу;

233

Нотаріат в Україні

— положення про визнання майна, набутого ними за час шлю
бу, таким, що вважатиметься їхнью спільною частковою влас
ністю або особистою приватною власністю кожного з них;

·можливий порядок поділу майна, у тому числі й у разі розірвання шлюбу;

·використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

·можливість надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість припинення права на утримання одного з подружжя у в'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації;

·може регулюватися порядок користування одним із подружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подружжя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою спільною власністю, їхніх родичів, а також звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї;

·умови, розмір та строки виплати аліментів у разі розірвання шлюбу.

Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть домовитись про включення до нього будь-яких інших умов щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Зміни до шлюбного договору можуть бути внесені подружжям шляхом укладання відповідного договору, який підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

У п. З ст. 100 Сімейного кодексу зазначено, що на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дітей, що мають істотне значення. Також на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може ставитись питання про визнання цього контракту недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Шлюбний договір може бути і розірваний на вимогу одного з подружжя за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Право сторін на звернення до суду за захистом їхніх прав і законних інтересів роз'яснюється нотаріусом і може бути зазначене в тексті шлюбного контракту.

234

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

Слід зазначити, що місце вчинення цієї нотаріальної дії не досить чітко визначене законодавством. Договір укладається за місцем проживання однієї з сторін або за місцем проживання однієї з осіб, які беруть шлюб.

Посвідчуючи шлюбний контракт, нотаріус зобов'язаний встановити особу, перевірити дієздатність осіб, які виступають сторонами договору. Треба сказати, що Сімейним кодексом шлюбний вік для жінки встановлено у сімнадцять, а для чоловіків — у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку до реєстрації шлюбу, відповідно до чинного законодавства, шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою згодою їхніх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом з дотриманням вимог законодавства. При цьому обов'язковою є наявність згоди органів опіки та піклування, тому що предметом договору є майнові права та обов'язки подружжя.

Нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам зміст посвідчува-ного договору, права і обов'язки сторін за ним, можливість зміни його умов та розірвання, а також звернення до суду за захистом у разі порушення його умов однією зі сторін.

Договір укладається у трьох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса, а два інших видаються сторонам.

Усі примірники підписуються учасниками правочину. Посвід-чувальний напис вчиняється на всіх примірниках правочину.

§ 19. Спадковий договір

Цивільний кодекс України 2003 року передбачає новий для України різновид договорів — спадковий договір (ст. 1302-1308 ЦК). Відповідно до ст. 1302 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

У прямому розумінні, цей договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин і до спадкового права належить лише через те, що настання певних правових наслідків для однієї сторони пов'язані зі смертю іншої. В основному, спадковий договір має чимало схожого з договором про довічне утримання. Основна відмінність між ними полягає в часі виникнення у набувача права власності на майно: за договором довічного утримання це право виникає з моменту державної реєстрації нотаріально посвідче-

235

Нотаріат в Україні

ного договору, а за спадковим договором набувач стає власником майна після смерті відчужувача. Особливість спадкового договору також полягає у тому, що зобов'язання, покладене на набувача, може здійснитись і до, і після відкриття спадщини.

Сторонами за цим договором, згідно зі ст. 1303 ЦК, можуть бути:

·відчужувач — подружжя, один із подружжя, інша особа;

·набувач — фізична або юридична особи.

Відповідно до ст. 1305 ЦК України, набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний здійснити певну дію як майнового, так і немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Тобто набуття права власності на майно відчужувача пов'язується зі здійсненням певної дії на його користь або, очевидно і на користь іншої особи. Важко сказати, про які саме дії майнового чи немайнового характеру може йти мова, а також чому в законі йдеться про «дію», а не «дії» набувача. Ці питання залишаються неврегульованими законодавцем, оскільки виникає простір для порушень. При цьому не можна сказати, що Кодекс передбачає виконання набувачем одноразового акта (дії). Можна зробити висновок, що, за аналогією з договором довічного утримання, за спадковим договором набувач буде зобов'язаний виконувати певні дії, спрямовані на забезпечення відчужувача або інших осіб за вказівкою відчужувача утриманням та доглядом. Проте, на відміну від договору довічного утримання, в законі зазначається, що дії набувача можуть мати і немайновий характер.

За ст. 1306 ЦК, якщо відчужувачем за спадковим договором є подружжя, то предметом договору може бути майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності або приватної власності будь-кого з подружжя.

У договорі може бути також передбачено, що у разі смерті одного з подружжя майно переходить до другого з подружжя і тільки після смерті останнього — до набувача за договором. Слід відзначити, що після смерті як першого, так і другого з подружжя спадщина щодо них не відкривається (норми спадкового права не вступають у дію, спадкоємці не набувають права на спадкування тощо). Заповіт щодо майна, вказаного в спадковому договорі, є нікчемним.

На виконання умов спадкового договору набувачем відчужувач має право призначити особу, яка здійснюватиме такий контроль після його смерті. Тобто це положення поширюється на

236

Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

здійснення визначених договором дій, які мали бути вчинені після смерті відчужувача.

Спадковий договір може бути розірваний за згодою сторін. В односторонньому порядку розірвання договору можливе за рішенням суду — на вимогу відчужувача, у разі невиконання набувачем його розпоряджень або на вимогу набувача — у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача (ст. 1308 ЦК України).

Згідно зі ст. 1304 ЦК, спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

При посвідченні спадкових договорів нотаріуси повинні дотримуватись загальних правил посвідчення правочинів.

Так, нотаріус має визначити справжні наміри сторін, зокрема, чи не помилились вони в сутності правочину, відповідність пра-вочину чинному законодавству, наприклад, чи не суперечить зобов'язання вимогам закону та моральним засадам суспільства. Установивши особу громадян, їхню дієздатність, а також правоздатність юридичних осіб, перевіривши повноваження представників та розглянувши інші необхідні документи, нотаріус розглядає проект угоди, що подається сторонами. Угода викладається не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається в справах нотаріуса.

Спадкові договори, предметом яких є нерухоме майно, посвідчуються нотаріусом з дотриманням правил посвідчення договорів відчуження. Правовстановлювальний документ на майно після його огляду нотаріусом повертається власнику майна (відчужувачу), а в тексті договору зазначаються назва цього документа, номер і дата його видачі та найменування юридичної особи, яка його видала.

Якщо предметом спадкового договору є майно, яке підлягає державній реєстрації, нотаріус у тексті договору зазначає про необхідність його реєстрації у відповідному реєструвальному органі після смерті відчужувача.

При посвідченні спадкових договорів не застосовуються правила щодо згоди інших учасників спільної часткової власності на відчуження належної одному учаснику частки в спільній власності сторонній особі.

На майно, яке є предметом спадкового договору, нотаріус накладає заборону відчуження у встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору. У разі смерті відчужувача на підставі свідоцтва органу цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження.