Наприкінці XIX ст. у Російській імперії склалися чотири групи органів і посадовців, що мали право вчиняти нотаріальні дії:
5. публічні (городові) нотаріуси;
6. біржові маклери і нотаріуси, корабельні маклери;
7. вузькоспеціалізовані маклери: судноплавних справ, державного комерційного банку, приватні, слуг і робочого люду, цехові, ремісничих управ тощо;
8. магістрати, ратуші, думи, митні урядовці, станові пристави, торговельні словесні суди.
Заборонялося призначати нотаріусами людей безграмотних. Кандидати на посаду нотаріусів відбиралися з числа урядовців на основі спеціального конкурсу. Після призначення на посаду вони приносили присягу.
При виконанні нотаріальних обов'язків було необхідно:
— встановити особу сторін;
13Козьяков Ю.М. Нотаріат: історія та сучасність (короткий огляд) // Нотаріат для вас — 1997. — № 3. — С.12
22
Глава 1. Нотаріат в Україні
·перевірити правоздатність і дієздатність сторін;
·перевірити автентичність договору і встановити його відпо-: ^:н:: г; чинному законодавству;
·записати договір у книгу (реєстр);
·стягнути мито і збори;
·на оригіналі договору зробити напис, що містить час засвідчення і номер у книзі.
Після Лютневої революції 1917 р. нотаріат певний час діяв без будь-яких змін. Тимчасовий уряд, щоправда, намагався заборонити операції з нерухомістю і землею, проте під тиском був вимушений відмовитися від своїх намірів. Загалом, дії, що відносяться до компетенції нотаріату в період 1917-1921 рр., виконували залежно від змісту акту різні органи радянської влади на місцях: відділи юстиції, соціального забезпечення, відділи записів актів цивільного стану й ін.
Разом з тим розвиток господарського життя країни вимагав установлення державного контролю за законністю вчинюваних договорів і операцій. У здійсненні такого контролю істотне значення мав нотаріат як особливий інститут у системі органів радянської юстиції. 4 жовтня 1922 р. РНК РРФСР видав Положення про державний нотаріат, на підставі якого в містах були встановлені нотаріальні контори на чолі з нотаріусами. Нагляд за діяльністю нотаріусів здійснювала президія губернських рад народних суддів, а керівництво нотаріату належало НКЮ РРФСР.
Нотаріат в СРСР — державний орган, на який покладено оформлення і засвідчення операцій і актів, а також посвідчення фактів, що мають юридичне значення. Згідно з законодавством, нотаріат в СРСР мав на меті зміцнення соціалістичної законності, охорону соціалістичної власності й особистої власності громадян, захист особистих і майнових прав громадян, а також прав і законних інтересів державних установ, підприємств і суспільних організацій.
На нотаріальні органи покладалося здійснення і засвідчення договорів і операцій, здійснення протестів векселів, посвідчення безспірних обставин і реєстрація арештів. Положення про нотаріат 1922 р. заклало основи нотаріату, що функціонував в умовах переходу від капіталізму до соціалізму.
Проте 1923 року було введено нове Положення про державний нотаріат, яке значно розширило коло повноважень нотаріальних контор і узгодило ці повноваження з нормами цивільного законодавства.
23
Нотаріат в Україні
Радянський нотаріат був включений до складу органів юстиції. Організація і керівництво нотаріатом була покладена на органи судового управління. В 30-50-ті рр. XX ст. у нотаріальне законодавство часто вносилися зміни, нерідко без відповідних об'єктивних передумов.
До 1926 р. нотаріальна діяльність в СРСР регулювалося законодавством союзних республік. Першим загальносоюзним актом стала ухвала ЦВК і РНК СРСР 14 травня 1926 р. «Про основні принципи організації державного нотаріату». На основі цієї ухвали були видані положення про нотаріат окремо кожною із союзних республік.
Нагляд і керівництво нотаріатом здійснювали Міністерство юстиції СРСР, міністерства юстиції союзних республік і їх місцеві органи. Відзначимо, що багато наказів і інструкцій Міністерства юстиції СРСР і Міністерства юстиції УРСР з питань нотаріальної діяльності діють донині в частині, в якій вони не суперечать Конституції України.
До ведення нотаріальних органів було віднесене: посвідчення операцій, видача виконавчих написів, здійснення протестів, засвідчення вірності копій документів і автентичності підписів на документах, видача заставних свідоцтв, отримання в депозит предметів зобов'язань, вживання заходів з охорони спадку і видача свідоцтв про спадкоємство, забезпечення доказів, видача свідоцтв про визнання особи безвісно відсутньою. Як правило, нотаріальні дії вчинялися нотаріусом у нотаріальній конторі. За межами контори нотаріус міг вчиняти нотаріальні дії на підставі прохання сторони в разі неможливості її з'явитися в контору з поважної причини. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус зобов'язаний був перевірити законність операції або документа, а також упевнитися в правоздатності і дієздатності осіб, що беруть участь в операції, і власноручності їхнього підпису під документами. Було визначено, що нотаріуси зобов'язані дотримуватись таємниці відносно вчинюваних ними нотаріальних дій, а довідки щодо нотаріальних дій видаються тільки учасникам операцій, а також на вимогу прокуратури і судових органів.
У сільських місцевостях, де не було нотаріальних контор, деякі нотаріальні дії (посвідчення договорів контрактації, операцій на суму до 500 крб., засвідчення копій документів, підписів на них тощо) виконувалися сільськими радами. Скарги на дії нотаріусів надходили до народного суду за місцем знаходження нотаріальної контори і розглядались судом у судовому засіданні з викликом заінтересованих осіб.
24
Глава 1. Нотаріат в Укра
Нотаріальне посвідчення операцій, видача виконавчих і гшсів. засвідчення копій документів й інші нотаріальні дії на^ вали достовірності документам, актам, усували зайві суперечк з =з є з ззг-чували можливість доведення в суді, сприяючи тим < :;:::: забезпеченню соціалістичної законності.
19 липня 1973 р. був прийнятий Закон про державний і гаріат в СРСР. Цей Закон містив норми про задачі та організац нотаріату в СРСР, принципи його діяльності, компетенцію, ; гальні правила здійснення нотаріальних дій і застосування заі нодавства про нотаріат до іноземців і осіб без громадянства. В т період, не дивлячись на велику роботу нотаріусів з надання праї вої допомоги населенню, роль нотаріату в економічному жиг країни була в цілому незначна. За відсутності інституту приваті власності нотаріат виступав як придаток до правової системи д< жави. В більшості випадків його роль зводилася до посвідчення ] великої кількості операцій і оформлення документів про спадої
Нотаріат в Україні. В Київській Русі веденню церкви підляї ли майже всі сімейні справи, в тому числі щодо спадку, опіки, зі вердження духівниць тощо. Для цього при єпископах, як свідчг Номоканон і статути Володимира, Ярослава та інших київськ князів, створювались особливі посади — владики тисяцьк намісники. Деякі з них роз'їжджали по підвідомчим єпископу < ластях і здійснювали там «управу». Крім того, при самому єпискс знаходилися священики і диякони, номофілакси і хартофілакси хранителі книг, грамот і діловодства. Для вирішення цивільн справ, підлеглих церковному суду, при єпископському дв< постійно знаходилися бояри владик і слуги як світські судді і ді; води. В такому вигляді зароджується на Русі нотаріальна дія; ність, багато в чому тісно спаяна з церковною владою.
В Новгородській феодальній республіці посадник і тисяці мали свою печатку, яка прикладалась до договірних, даровани інших новгородських грамот, що свідчить про їх посвідчувальї нотаріальний характер.
«Закон судний людям», виданий Володимиром, разом з йс Статутом містив низку норм з цивільного процесу, в тому чи< про спадок, заповіти, опіку. Зокрема, щоб заповіт мав законну < лу, він повинен бути написаний не менше, ніж при семи свідк* У свідки обиралися люди, що заслуговували на довіру. При сю данні заповіту заповідач повинен знаходитися при повному ] зумі і твердій пам'яті. В заповіті він зобов'язаний вказати дуп приказчиків і опікунів, які б після смерті виконали його волю
25
Нотаріат в Україні
Доки Україна входила до складу Російської імперії, розвиток нотаріального законодавства і діловодства останньої визначав відповідні процеси і в Україні. У Російській імперії у першій половині XIX ст. ще не було поділу влади судової і нотаріальної, поки не було реалізовано Положення про нотаріальну частину, затверджене 14 квітня 1866 р. В основу проекту були покладені нотаріальні положення трьох держав: Франції від 16 березня 1807 р., Австрії від 21 травня 1855 р. і Баварії від 1861 р. Нотаріат виокремлювався з відання судів для здійснення актів та інших несу-дових дій. У містах вводилися посади нотаріусів, котрі призначалися головою судової палати на підставі конкурсу з числа чиновників. Нотаріус мав складати присягу, а також вносити страхову заставу на випадок заподіяння шкоди клієнтові помилковими діями.
Після Жовтневої революції коло повноважень нотаріату звузилося, він став державним. У 1921, 1923 та 1928 роках в Україні було прийнято декілька законодавчих актів про нотаріат, які регулювали діяльність державного нотаріату. 25 грудня 1974 року Верховної Радою Української РСР уперше в історії України було прийнято вищий акт державної влади, котрий регулював діяльність нотаріальних органів — Закон УРСР «Про державний нотаріат» (введений у дію з 1 травня 1975 року). Цей Закон розширював коло нотаріальних дій більше ніж до 20 різноманітних видів. Однак нотаріат залишався незначним придатком правової системи країни. Основним видом його діяльності (більше ніж 70% нотаріальних дій) було посвідчення копій документів, у той час як у країнах із розвиненою правовою системою посвідчення копій документів становить 7-10% від усіх нотаріальних дій14.