Нотаріат в Україні 2 (стр. 87 из 155)

·забезпечувати докази, необхідні для ведення справ в органах іноземних держав.

Слід зазначити, що багато з документів, що застосовуються на території іноземних країн, можуть бути досить своєрідними, мати іншу термінологію, зміст і значення, ніж ті, що застосовуються в Україні. На практиці, зокрема, трапляються такі документи:

афідевіт — урочиста письмова заява, в якій затверджуються факти родинних, шлюбних та інших відносин і яка приймається судовими інстанціями в якості доказу;

декларація — теж заява, складена відповідно до вимог іноземного законодавства;

сертифікат — документ, що підтверджує певний факт, свідоцтво, довідка;

повноваження — за нашою термінологією — доручення;

дід (оіеей) — одностороння угода з передачі права власності на нерухомість, відчуження нерухомості;

ретейнер — попередній договір про оплату послуг адвоката та інші.

Форми та умови угод теж можуть не відповідати вимогам українського законодавства; так, законодавство інших держав допускає укладання спадкоємцем договору з майбутнім спадкодавцем про відмову від спадщини, на відміну від положень українського законодавства, можливим є засвідчення справжності підпису на будь-яких документах, що подаються до установ іноземної держави тощо.

Згідно з п. 318 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, документи, які складено за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України.

Без легалі зації такі документи приймаються нотаріусами у таких випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (або щодо яких держава Україна визнала себе правонаступником).

366

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

Українські нотаріуси також можуть оформляти такі документи, призначені для дії за кордоном:

·видавати свідоцтва про те, що громадянин є живим чи перебуває на певному місці;

·видавати свідоцтва про право на спадщину;

·вчиняти акти про морські протести за заявою капітана іноземного судна;

·засвідчувати вірність копій документів і перекладів документів;

·посвідчувати доручення;

·засвідчувати справжність підпису на різного роду заявах;

·видавати довідки: з органів РАГСу, про те, що особа не притягалася в Україні до кримінальної відповідальності, не перебувала під судом і слідством, з місця проживання, медичні, про підтвердження громадянства, з місця роботи чи навчання та ін.

На вимогу акредитованих в Україні дипломатичних представництв, консульських установ інших держав нотаріуси в межах їхньої компетенції можуть оформляти:

·дозволи батьків на укладання шлюбу їхніх сина чи доньки з іноземцем;

·дозволи на постійне місце проживання за кордоном;

·дозволи батьків на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за кордон;

— дозволи батьків на усиновлення їхніх дітей і переміну
прізвища, ім'я, по батькові тощо.

Під час оформлення документів, призначених для дії за кордоном, нотаріуси повинні враховувати особливості їх складання відповідно до вимог законодавства іноземної держави. Нотаріус, як правило, не знає досконально усіх норм, що стосуються вчинення певної нотаріальної дії згідно з законодавством інших країн. Тому він може витребувати від зацікавленої особи необхідні відомості чи документи, а також звернутись до компетентних державних органів або до Міністерства юстиції України. Міністерство юстиції та інші органи надають роз'яснення щодо вчинення таких дій та оформлення відповідних документів.

Так, нотаріуси мають знати, що за офіційним тлумаченням законодавства Російської Федерації можна звернутися до Центру нотаріальних досліджень, що створений при Федеральній нотаріальній палаті РФ, та у спеціальний консультативний відділ для нотаріатів членів Міжнародного союзу латинського нотаріату.

Посвідчувальні написи на документах вчиняються з урахуванням вимог іноземного права. Форми реєстрів нотаріальних дій,

Нотаріат в Україні

нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах затверджені наказом Міністра юстиції України від 7 лютого 1994 р.

Під текстом документа проставляється один посвідчувальний напис українською мовою незалежно від того, чи викладений документ українською мовою, чи українською та іноземною. У певних випадках посвідчувальний напис викладається українською та іноземною мовами.

Вчиняючи посвідчувальні написи, необхідно повністю вказати ПІБ нотаріуса, повне найменування нотаріальної контори. Дату обов'язково слід зазначати словами, якщо вона відсутня в тексті документа або вказана цифрами. ПІБ особи, яка підписала документ, необхідно вказувати за паспортом у тій послідовності, в якій вони проставлені в документі, що оформляється. Печатка ставиться на вільне місце документа під посвідчувальним написом, не зачіпаючи його тексту і підпису нотаріуса1.

Деякі документи можуть оформлюватись без проставляння посвідчувальних написів, наприклад, на спеціальних бланках.

За загальним правилом, документ, призначений для дії за кордоном, викладається українською мовою. На прохання заінтересованих осіб він може бути перекладений відповідною іноземною мовою за правилами розділу 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (засвідчення вірності перекладу).

Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем.

Текст перекладу може бути викладено на окремому аркуші, підшито до документа і скріплено посвідчувальним написом нотаріуса про вірність перекладу (або про засвідчення справжності підпису перекладача) українською мовою та його печаткою. Якщо текст перекладу викладено на одній сторінці, оригінальний текст розташовується на лівому боці, а переклад — на правому. Під обома текстами нотаріус робить напис українською мовою про вірність перекладу або про засвідчення справжності підпису перекладача.

Оформлюючи документи, призначені для дії за кордоном, нотаріус зобов'язаний роз'яснити особам необхідність їх подальшої легалізації.

1 Радзієвоька Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посібник // За відн. ред. Л.К. Радзієвської, — К.: Юрінком Інтєр, 2000. — С. 327.

368

Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

При цьому під легалізацією розуміють процес надання юридичної сили документам, що мають бути використані за кордоном.

Консульська легалізація, відповідно до Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні та за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України від 15 липня 1997 р., підтверджує дійсність і юридичну силу оригіналів офіційних документів, призначених для дії за кордоном.

Різновидом консульської легалізації є посвідчення документів у посольстві відповідної держави в Україні, а потім у консульському управлінні Міністерства закордонних справ України.

Якщо це передбачено міжнародним договором України, договірна сторона приймає документи без легалізації. Підписання договорів про правову допомогу — один з ефективних способів спрощення порядку обігу офіційних документів, призначених для дії за кордоном. У разі участі держав у Гаазькій конвенції від 5 жовтня 1961 р. вимоги легалізації іноземних офіційних документів скасовуються. Під дію Гаазької конвенції підпадають, зокрема, документи юридичних установ — суду, прокуратури, нотаріату, акти адміністративних органів.

Окремо слід сказати про забезпечення доказів як нотаріальну дію, яка досі повністю не виписана в українському нотаріальному законодавстві.

Про вчинення такої нотаріальної дії, як випливає зі ст. 102 Закону, може просити громадянин України, українська юридична особа, іноземний громадянин, особа без громадянства, а також іноземна юридична особа. При цьому вони мають надати нотаріусу докази, що вчинення цієї дії необхідно для ведення справи в органі іноземної держави.

Закон не встановлює жодних обмежень стосовно характеру іноземного органу, який веде справу. Йдеться не тільки про суд, третейський суд, арбітражний суд або взагалі установу юстиції, а й про адміністративний, фінансовий, валютний, митний або інший орган іншої держави. Не має значення і вид справи, яка ведеться за кордоном: це може бути спадкова справа, справа про продаж нерухомості, що перебуває за кордоном, справа про розірвання шлюбу і т.ін. Доказ забезпечується незалежно від стану справи: до її порушення, під час її розгляду, під час оскарження рішення тощо2.

" Нотаріат в Україні: Підручник // За ред. В.В. Комарова. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 272.

369

Нотаріат в Україні

Дії по забезпеченню доказів провадяться відповідно до цивільного процесуального законодавства України. Так, для здійснення забезпечення доказів українські нотаріуси мають право допитувати свідків, оглядати письмові і речові докази, призначати експертизу.

Нотаріус має сповістити про час і місце забезпечення доказів іншу сторону та всіх зацікавлених осіб, чиї права й інтереси торкаються вчинювані дії. Слід зазначити, що неявка повідомлених осіб не є перешкодою для проведення дій із забезпечення доказів. Повідомлення іншої сторони та заінтересованих осіб не є обов'язковою вимогою, якщо у теперішній час неможливо визначити, хто в подальшому братиме участь у майбутній справі.

Перед проведенням допиту нотаріус має попередити свідка або експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань або висновку, а також за відмову чи ухилення від давання показань або висновку.3