2.2.Класифікація та межі дії джерел цивільного процесуального права
Дослідження класифікації цивільного процесуального права припускає визначення його структурних елементів з погляду їх місця в рамках досліджуваного цілого, по виконуваних ними функціях, а також по предмету регулювання. До у джерел цивільного процесуального права відносяться:
1. Основу цивільно-процесуального законодавства, як і всього законодавства України, становить Конституція України[21]. Конституція України, що закріпила найважливіші принциписудочинства. Конституційні норми мають пріоритет при нормотворчості і правозастосуванні. У ній закріплені норми, що гарантують право громадян на судовий захист (ст. 8), визначають їх правовий статус у цивільному судочинстві (статті 24, 29, 30, 31, 32, 55, 59), передбачають принципи організації і діяльності суду (статті 124-131).
2. Цивільний процесуальний кодекс України[22], який є основним джерелом норм цивільного процесуального права, оскільки містить норми, що визначають завдання і принципи цивільного процесу, положення загальної частини статичного характеру, а також розгорнені процесуальні регламенти, що відображають динаміку діяльності суду і інших учасників судочинства. Він детально врегульовує порядок судочинства в цивільних справах і складається з 415 статей, згрупованих у 10 розділів (11 розділ - це прикінцеві та перехідні положення):
3.Інші закони України, що містять процесуальні норми, а саме Цивільний кодекс України[23]містить норми, в яких закріплено гарантію права особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16); правила щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ст. 36), визнання фізичної особи недієздатною (ст. 39), визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст. 43), оголошення фізичної особи померлою (ст. 46) та ін. Сімейний кодекс України визначає підстави для надання судом права на шлюб (ст. 23, 26), визнання його недійсним і неукладеним (статті 40^3, 48), зміни, розірвання та визнання недійсним шлюбного договору (статті 100, 102, 103), розірвання шлюбу (статті 109-112) тощо. Кодекс законів про працю України передбачає перелік підвідомчих суду трудових справ (ст. 232), правила відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди (ст. 237-1), підстави обмеження повороту виконання рішень по трудових спорах (ст. 239).
Серед законів можна виділити, наприклад, Закон України «Про судоустрій України»[24] від 7 лютого 2002 р. визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в нашій державі, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів тощо; Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. обумовлює умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку; Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. встановлює основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців; Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. визначає порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома прав-порядками, іншими, ніж український правопорядок; Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. закріплює норми, що регламентують участь прокурора в цивільному судочинстві; закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. формулює правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.
Для даного виду джерел цивільного процесуального права характерний наступне:
а) переважання серед джерел цивільного процесу законів. Посилення ролі суду в здійсненні і захисті конституційних прав призводить до того, що його діяльність регулюється в основному нормативними актами у вигляді законів, а не підзаконних актів;
б) розширення кола законодавчих актів, що містять норми цивільного процесуального права. Законодавець, приймаючи закони, регулюючі матеріально-правові відносини, значну увагу приділяє посиленню механізму захисту прав суб'єктів цих відносин і інших осіб.
4. Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств тощо.
5. Рішення Конституційного Суду України. Згідно ст. 150 Конституції України[25]: «Конституційний Суд України ухвалює рішення, які обов'язкові до виконання на території України, остаточні і не можуть бути оскаржені».
6. Окреме місце в системі цивільного процесуального законодавства посідають міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Законодавець підкреслює їх пріоритетність перед нормативними актами України, зауважуючи: у разі невідповідності закону України міжнародному договору, угода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 5 ст. 8 ЦПК України).
Крім того, суд застосовує норми права інших держав у випадку, якщо це встановлено законом України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України (ч. б ст.8 ЦПК).
До системи цивільно-процесуального законодавства не входять постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки вони не мають нормативного характеру. Тим часом ці постанови містять роз'яснення, що мають важливе значення для судової практики і є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують у своїй діяльності норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення. Вказані роз'яснення містять узагальнені положення, призначені для багатократного застосування по тій або іншій категорії цивільних справ, або при виникненні однорідних випадків. За змістом вони представляють результат аналізу судових помилок і неправильних тенденцій в застосуванні судами процесуальних норм по певній категорії справ у зв'язку з відсутністю норми, регулюючої те або інше процесуальне питання і на цій основі роз'яснення того, як належить правильно застосовувати відповідні норми права.
Цивільне процесуальне право діє щодо осіб у часі і просторі. Щодо осіб воно поширює свою дію на всіх громадян на засадах рівності (ст. 5 ЦПК України), на юридичних осіб (ст. 28 ЦПК України), на іноземців, осіб без громадянства, іноземні підприємства і організації (статті 410, 411 ЦПК України). Дія в часі полягає в тому, що провадження у цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, що діють під час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій (ч. З ст.,2 ЦПК України). Зворотної сили цивільний процесуальний закон, як правило, не має, але допускаються винятки (наприклад, п. 7 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України). Але закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує або звужує права, належні учасникам цивільного процесу, або обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ч. 4 ст. 2 ЦПК України). В просторі — провадження в судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України (ст. 2 ЦПК України).
3. Принципи цивільного процесуального права, їх Поняття та значення
3.1.Поняття і види принципів цивільного процесуального права
Поняття принципів є одним із найбільш цікавих і актуальних питань сучасної юридичної науки, зокрема науки цивільного процесуального права. Саме в принципах права найкраще відображено різноманітність сутності права і його елементів.
Під принципами права звичайно розуміють лише ті загальні начала, які визначають напрям і дію права, або основоположні ідеї, що одержали офіційне закріплення у нормах законодавства. Але, на думку деяких науковців, принципами права є також керівні ідеї правосвідомості, які отримали суспільне визнання, реалізуються у правовідносинах і не зафіксовані у нормативно правових актах'.
Вбачається, що, справді, не можна обмежувати витоки принципів права тільки нормами законодавства. У зв'язку з цим, їх визначення вимагає більш комплексного підходу.
Отже, принципи цивільного процесуального права - це основоположні ідеї, в яких зафіксовані необхідні і суттєві зв'язки, що панують у суспільстві та праві, та які сприяють здійсненню правосуддя у цивільних справах[26].
Принципів цивільного процесуального права дуже багато, тому важливо їх класифікувати..
Доцільно класифікувати принципи цивільного процесуального права так:
· загальноправові принципи, тобто такі, що притаманні будь-якій галузі права, наприклад, принципи законності, гуманізму;
· принципи правосуддя, а саме ті, які відображають основні ідеї та засади судочинства в Україні: принцип здійснення правосуддя виключно судами, принцип здійснення судочинства державною мовою, принцип змагальності тощо;
· галузеві принципи цивільного процесуального права, зокрема принципи диспозитивності та процесуальної рівності сторін[27].
Кожний принцип, навіть загальноправовий, втілюючись в окремі правовідносини, набуває певних особливостей. На таких особливостях деяких принципів цивільного процесуального права ми і зупинимося в наступних параграфах.