Коломийський коледж права і бізнесу
на тему:
1. Повноваження Верховної Ради України
Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради Україні, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішими є повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття законів; визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування інших державних органів; організації адміністративно-територіального устрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також бюджетні та контрольні повноваження.
Верховна Рада може розглядати питання про відповідність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його відставку. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів може бути розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України (однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від конституційного складу Верховної Ради.
З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної Ради щодо розгляду питання про його відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може розглядатися).
Конституція України (ст.92) визначає широке коло питань, які можуть вирішуватися Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів. Це стосується:
1) прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій;
2) засад використання природних ресурсів і освоєння космічного простору; зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності; утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації; місцевого самоврядування;
3) територіального устрою України;
4) основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;
5) бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та іноземної валют на території України;
6) одиниць ваги, міри і часу; порядку встановлення державних стандартів;
7) амністії та низки інших питань.
2. Організація роботи Верховної Ради України
Відповідно до Конституції України Верховна Рада може здійснювати свої повноваження лише тоді, коли обрано не менше 2/3 від її конституційного складу (тобто не менше 300 народних депутатів) і працює сесійно.
Вона збирається на першу сесію не пізніше як на 30-й день після того, коли Центральна виборча комісія офіційно оголосила результати виборів. Перше засідання Верховної Ради відкриває найстарший за віком народний депутат України, який веде його доти, поки Верховна Рада не обере свого Голову.
Сесії Верховної Ради можуть бути черговими, тобто такими, що починають свою роботу у встановлені Конституцією України строки і позачерговими, які можуть скликатися на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради або на вимогу Президента України.
Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради із зазначенням питань, як виносяться на їх розгляд.
Якщо указом Президента в Україні запроваджується воєнний чи надзвичайний стан, Верховна Рада повинна зібратися у дводенний строк на позачергову сесію без офіційного скликання її.
Може скластися ситуація, коли встановлені Конституцією України строки повноважень Верховної ради закінчуються під час воєнного чи надзвичайного стану, тобто в умовах, за яких організація і проведення виборів нового складу парламенту практично неможливі.
У такому разі Конституція передбачає подовження повноважень Верховної Ради до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради, яку буде обрано після скасування воєнного чи надзвичайного стану.
Усі свої рішення Верховна Рада може приймати лише на пленарних засіданнях (загальних зборах депутатів) шляхом голосування, яке може бути таємним чи відкритим і здійснюватися підняттям рук, бюлетенями чи за допомогою технічних засобів. Депутат повинен брати участь у голосуванні особисто, він не може доручати голосувати від свого імені іншим депутатам.
Рішення приймаються у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради (не менше 226 голосів народних депутатів). Лише з питань, пов’язаних із внесенням змін до Конституції та усуненням Президента України з поста в порядку імпічменту, рішення приймаються відповідно не менш як 2/3 та 3/4 від конституційного складу Верховної Ради.
Засідання Верховної Ради проводяться відкрито.
Для керівництва своєю роботою Верховна Рада обирає Голову, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України. Ці посадові особи обираються зі складу депутатів Верховної Ради і за потреби можуть бути відкликані.
Повноваження Голови Верховної Ради зумовлені забезпеченням її діяльності. У відносинах з іншими органами державної влади та з органами влади іноземних держав Голова Верховної Ради виступає як її представник.
Для розгляду питань, що мають тимчасовий характер або не належать до тих, які підлягають розгляду в уже існуючих комітетах, Верховна Рада може створювати тимчасові спеціальні комісії.
За необхідності проведення розслідувань, пов’язаних із питаннями, що зачіпають інтереси усього суспільства, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії. Для їх створення необхідно, щоб за це проголосувало не менш як 150 народних депутатів (1/3 від конституційного складу Верховної Ради).
Конституцією України не врегульовано конкретний порядок організації і діяльності комітетів, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій. Вирішення цих питань віднесено до відповідного законодавства.
Аналогічні положення містяться у конституціях абсолютної більшості сучасних держав.