Ідея єдиного правового простору стає національною. В країнах Західної Європи концепція правового простору разом з концепцією європейського економічного простору, одержує все більше визнання, і виражається в боротьбі з тероризмом, захистом прав людини, праві притулку, відносинами між правоохоронними органами.
У правовій державі існують певні гарантії законності, які забезпечують дотримання і виконання закону. Це - соціально-економічні, політичні, юридичні і міжнародні гарантії. Політичні гарантії законності - це перш за все демократизм суспільного і державного устрою України, політичний і ідеологічний плюралізм, активна участь громадян в управлінні справами держави. Соціально-економічні гарантії законності - різноманіття форм власності, створення необхідних умов для їх розвитку, забезпечення ним рівного захисту, вільне підприємництво, право громадян розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, справедливі умови найму, звільнення, оплати і охорона праці і т.д. До юридичних гарантій відносяться наступні: нормативна врегульованість законами або підзаконними актами всіх суспільних відносин, потребуючих в правовому закріпленні, ефективна діяльність спеціальних органів, контролюючих дотримання законів, а також правоохоронних органів, залучення до юридичної відповідальності чиновників, що роблять замах на права і свободи громадян. До міжнародних гарантій відносяться: діяльність міжнародних організацій, спеціалізованих органів ООН по контролю за дотриманням прав людини в різних країнах, інспекційні поїздки їх представників в регіони, де порушується законодавство, що закріплює права і свободи громадян, право громадян звертатися до міжнародних органів за захистом своїх порушених прав.
Законність і правова держава- категорії багато в чому тотожні, але у них дещо різні акценти.Законність вимагає безумовного дотримання законодавства всіма суб'єктами правової сфери, тоді як правова держава пред'являє подібну вимогу до державних структур, що виконують функції публічної влади. Тому реалізація режиму правової держави означає проголошення закону перш за все в діяльності владних структур - державних органів влади, управління, судна і прокуратури і їх посадовці. У результаті законність і правова держава ведуть до перетворення закону в самостійну, об'єктивну силу життєдіяльність якої не залежить від відношення до неї.
Таким чином, розглянувши такі аспекти правової держави як систему розподілу влад і верховенство закону, ми переходимо до основної функції правової держави.
Забезпечення прав і свобод людини. Верховенство закону має на увазі не тільки пріоритет закону як різновиди нормативно-правового акту відносно підзаконних актів, скільки широкий аспект прав і свобод, закріплених за членами суспільства чинним законодавством. В правовій державі будь-який утиск прав людини неприпустимий. Більш того воно зобов'язано послідовно і неухильно забезпечити реалізацію цих прав і захищати їх. В зв'язку з цим принципового значення набуває проблема правової рівності в різних сферах життя суспільства і держави. Її вирішення припускає створення державою надійних гарантій, що забезпечують таку рівність.
Перелік прав і свобод людини і громадянина, властивий правовій державі, міститься в міжнародних актах. Це перш за все Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948г., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, прийняті на ХХI сесії Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966г.
Перелік прав і свобод, проголошених у вказаних актах закріплений і гарантований в конституціях правових держав. Особливе значення в них надається юридичній захищеності особи, яка немислима без презумпції невинності. Презумпція ж невинності означає, що достовірно демократична держава визнає, що всі питання, пов'язані з винністю або не винністю громадян в здійсненні того або іншого злочину, слід вирішувати тільки в судовому порядку.
Загальна декларація прав і свобод людини, прийнята ООН в 1948 році складається з 30 статей. В ній проголошується, що "всі люди народжуються вільними і рівними по своїй гідності і правам. Вони наділяються розумом і совістю і повинні поступати у відношенні один одного у дусі братства". Далі в ній вказується на неприпустимість жорстокі, принижуючі людську гідність, поводження і покарання. В статті 6 Декларації визнається право кожної людини на визнання його правосуб’єктності, тобто надання людині можливості набувати права і здійснювати обов'язки, передбачені законодавством.
Декларація також проголошує, що ніхто не може бути підданий довільному арешту, затриманню або вигнанню, що кожна людина має право на рівний захист закону, на гласний, справедливий і неупереджений суд. В Декларації також вказується неприпустимістьдовільного втручання в особисте і сімейне життя громадян, посягання на недоторканість їх житла, таємницю кореспонденції і т.п. Вона закріплює і інші права і свободи людини, які повинні бути визнані і поважатися всіма державами (свобода думки, совість і релігії, свобода пересування в межах кожної держави, право притулку в інших країнах, право на працю, на оплату, право на вільний вибір професії, право на захист від безробіття, право на створення профспілок і т.д.). Політичний і ідеологічний плюралізм - відмітна ознака правової держави. Без такого плюралізму воно просте немислимо. Функціонуючи в умовах такого плюралізму, різні соціальні сили в особі своїх політичних організацій ведуть боротьбу за владу в державі цивілізованими методами, в чесному політичному протиборстві зі своїми опонентами. Ідеологічний плюралізм забезпечує їм можливістьвільно висловлювати свої програмні установки, безперешкодно проводити пропаганду і агітацію на користь своїх ідеологічних концепцій.
Політичний і ідеологічний плюралізм є виразом і уособленням демократизму суспільства, дозволяє кожному його члену самому вирішувати питання про свою прихильність до тієї або іншої політичної організації, і ідеологічної упередженості. Звідси стає зрозумілим, чому держава не повинна нав'язувати суспільству якусь одну ідеологію або створювати перевагу для тієї або іншої політичної організації.
Взаємна відповідальність особиі держави. Взаємна відповідальність особи і держави - невід'ємна ознака правової держави. В недемократичній державі признається лише відповідальність громадянина перед державою. Воно як би дарує йому права і свободи і визначає його статус. В правовій же державі, навпаки, робиться акцент на відповідальності державних органів і посадовців перед громадянами за їх посягання на їх права і свободи. Ця відповідальність знаходить реальний характер тільки за наявності відповідних нормативно-правових актів, що закріплюють процедуру залучення до неї посадовців, винних в порушенні прав і свобод громадян і передбачаючих жорсткі санкції.
3. Процес формування правової держави в сучасних умовах
У представленні більшості, держава є якимсь безжалісним деспотом, що довит і губить людей. Держава — це чудовисько, той звір Левіафан, як називав його Гоббс, що поглинає людей цілком, без залишку. Для нас, держава — це несправедливі війни, що ведуть до підпорядкування, поневоленню слабких і невеликих національностей великими і могутніми націями. Нарешті, держава — це організація економічно сильних для придушення й експлуатації економічно слабких. Проте людство завжди прагнуло до побудови держави.
Фактор часу в процесі державотворення має важливе політичне і моральне значення. Тому формування правової держави повинне бути планомірним, глибоко і всебічно усвідомленої, враховуючої особливості, місце і роль у ньому політичних, економічних, соціально-культурних, моральних і інших передумов. Адже, правова держава — явище надбудовне, породження культури суспільства, форма функціонування політичних, економічних і ін. суспільних відносин. Політичні передумови формування правової держави охоплюють політико-правову систему суспільства: установи й організації, структуру зв'язків і взаємин, принципи і норми державного і громадського життя.
Сьогодні ми живемо в рідкий час — час відновлення як самої історії, так і її розуміння. Крах соціалізму у всіх країнах, що були соціалістичними, позначив початок нового великого повороту в ході всесвітньої історії. У такі епохи з'являється можливість “... думкою заглянути за майбутній політичний поворот і з позицій нових представлень про майбутнє по-новому оцінити минуле і сьогодення”.[49]
Колишній Радянський Союз спирався на партію, що підмінювала собою держава, і, тому, потерпів крах. Але сьогодні ми знаємо, що в ХХ столітті крах перетерпіла не тільки радянська модель соціалізму, але і всі моделі, аж до шведської. Звідси стає зрозуміло, чому так гостро дискутується соціально-економічна проблематика... Без знаходження економічно ефективних структур Україна може зануритися на невизначений період у хаос і анархію, на підставі якої не можна виключити виникнення нової, ще більш страшної диктатури.”[50]
Правова держава в сьогоднішній Україні, на нашу думку, — це державно-правова форма організації і функціонування політичної влади, здійснення державного суверенітету народу, в основі якої лежить верховенство закону, непорушність і невід’ємність прав і свобод особи.
Формування правової держави в Україні вимагає послідовного перетворення в життя ряду основних принципів: панування закону у всіх сферах життя суспільства; зв'язаність правом держави і його органів; непорушності свободи особи, її прав і інтересів, честі і достоїнства; взаємної відповідальності держави й особистості; ефективного контролю і нагляду за станом законності.