Основна мета ліцензійного договору — забезпечити можливість практичного використання конкретного технічного рішення. Але, деталізуючи мету ліцензійних відносин, можна відмітити, що вона складається, з одного боку, з можливості використання винаходу (запатентованого або незапатентованого) у виробництві і як результат— отримання прибутку, з іншого — з отримання винагороди за надане право користуватися винаходом.
Деякі ознаки та умови ліцензійного договору схожі з ознаками та умовами інших цивільно-правових договорів. Ліцензійний договір — це окремий вид договору і ототожнювати його, зокрема з договорами купівлі-продажу, найму або товариства, не можна.
У ст. 244 ЦК України зазначається, що предметом договору купівлі-продажу може бути майно, тобто окремі матеріальні предмети. Законом України "Про власність" (ст. 41) до об'єктів інтелектуальної власності віднесено винахід та інші результати інтелектуальної праці. Відповідно до п. 4 ст. 6 Закону України Про охорону прав на винаходи і корисні моделі власникові патента надається можливість передавати на підставі договору право власності на винахід будь-якій особі. Отже визнається, що винахід є товаром, який має самостійний вираз і відповідно може бути предметом договору купівлі-продажу.
Ліцензійний договір передбачає передачу права користування винаходу, тобто лише одного елемента права власності.
Відмінність зазначених договорів полягає також у тому, що ліцензійний договір — це правовідносини, які мають строковий характер. Договір купівлі-продажу, як правило, обмежений терміном обміну.
Звертаючись до порівняльного аналізу договору майнового найму (оренди, лізингу) та ліцензійного договору, треба відзначити, що характерним для цих договорів є елемент користування. Але умовами договору оренди або лізингу може бути передбачено право викупу орендованого майна, тобто передачу орендованого майна у власність, що неможливо у ліцензійному договорі. Відмінність існує і щодо об'єкта.
560Глава 22
За договором оренди використовується матеріальний предмет— будь-яка річ, за ліцензійним договором — винахід або інше науково-технічне досягнення, що мають інтелектуальний характер і за своєю природою належать до безтілесних речей.
Для досягнення мети учасники договору товариства так само, як і сторони в ліцензійному договорі, йдуть на певний ризик. Проте ці договори відрізняються тим, що сторони у договорі товариства спільними зусиллями досягають загальної мети, в ліцензійному договорі сторони, як правило, мають різні інтереси — ліцензіар отримує винагороду, ліцензіат використовує об'єкт ліцензії.
Таким чином, ліцензійний договір не є договором товариства, але в деяких випадках може становити основу договору товариства, зокрема ліцензійні правовідносини засновників акціонерного товариства, яке у своїй господарській діяльності використовує винахід або інше науково-технічне рішення.
Суттєвою відмінністю ліцензійного договору від інших договорів є те, що він має бути складений у письмовій формі, підписаний сторонами і набуває чинності тільки після його реєстрації у Держпатенті України. Такий порядок укладення ліцензійних договорів обов'язковий для власників патентів України.
Суб'єкти ліцензійних відносин. Сторонами у договорі — ліцензіаром і ліцензіатом — можуть виступати всі учасники цивільно-правового обігу, тобто фізичні і юридичні особи та держава, інтереси якої представляє Держпатент України. Ліцензіар— це власник запатентованого або незапатентова-ного винаходу. Ліцензіат— фізична або юридична особа, яка відповідно до ліцензійного договору отримала дозвіл (ліцензію) на використання винаходу.
Особливістю участі в ліцензійному договорі є те, що і з боку ліцензіара, і з бокуліцензіата можуть брати участь кілька осіб. Так, ліцензіарами виступають співавтори винаходу, а ліцензіатами — кооперативні юридичні особи. Володільцем патенту може бути особа, яка не досягла 18 років, у ліцензійних відносинах інтереси цієї особи захищатиме Ті законний представник.
Іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права, передбачені Законом України
Договори про використання промислової власності 561
"Про охорону прав на винаходи і корисні моделі". Отже, вони також можуть бути учасниками ліцензійних правовідносин.
Визначення ліцензійного договору. Ліцензійний договір — це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.
Види (типи) ліцензій. Обсяг прав, що передаються за ліцензійним договором, зумовлюється вибором сторонами виду ліцензії. Розрізняють патентні та безпатентні ліцензії. Патентними визнаються ліцензії, об'єкти яких захищені охоронними документами. Безпатентними є ті ліцензії, об'єкти яких не мають патентної охорони, зокрема ноу-хау.
Крім того, в галузі промислової власності існують два основні види ліцензій — проста (невикпючна) і виключна. Законодавство багатьох країн передбачає ще й інші ліцензії — примусову, дозвільну та деякі інші.
Виключна ліцензія дає ліцензіатові гарантії в тому, що він не матиме конкурентів у виробництві ліцензованої продукції. Така ліцензія залишає ліцензіарові лише формальне право. Характерною особливістю виключної ліцензії, що відрізняє Ті від договору купівлі-продажу, є те, що при продажу покупцеві передається все, ліцензіарові залишається лише формальне право.
Проте не варто тлумачити виключну ліцензію так однозначно. Виключна ліцензія може бути також обмежена або певною територією, або часом, або кількістю виробленої продукції. Але ці обмеження мають бути зафіксовані у ліцензійному договорі.
Проблема виключної ліцензії полягає в тому, чи поширюється її чинність тільки на сторони в договорі (зобов'язальне право), чи її дія поширюється також і на третіх осіб (речове право). З одного боку —зобов'язальний договір, з другого — виключне право ліцензіара.
Особливістю невиключної (простої") ліцензії є її зобов'язальний характер. За цією ліцензією ліцензіар залишає за собою право виробляти і реалізовувати продукцію, а також надавати невиключні ліцензії третім особам.
562
Структура ліцензійного договору. Законодавство більшості країн не регламентує структуру і зміст ліцензійного договору. Відповідне законодавство України не є винятком. Саме цим фактором зумовлена потреба проаналізувати структуру моделі ліцензійного договору.
Структуру ліцензійного договору визначає також його зміст, який у свою чергу грунтується на умовах, погоджених сторонами з метою встановити їх взаємні права та обов'язки. Зазначені умови мають неоднакове правове значення.
Істотні умови ліцензійного договору поділяються на дві групи — об'єктивні та суб'єктивні.
Об'єктивними істотними умовами визнаються ті, які є такими за законом або необхідні для договорів даного виду.
Суб'єктивні істотні умови — це ті, які на вимогу будь-якої сторони мають бути узгоджені між сторонами. Якщо з будь-якої такої умови не досягнуто згоди, договір чинності не набирає.
До об'єктивних істотних умов належать сторони у договорі;
предмет договору; вид ліцензії; вартість ліцензії, винагорода;
строк чинності договору; реєстрація ліцензійного договору в патентному відомстві.
Суб'єктивними істотними умовами є: вступна частина договору (преамбула); територія чинності договору; технічна сфера застосування; субліцензії; креслення та інша технічна документація; якість продукції, виробленої за ліцензією;
технічна допомога у навчанні спеціалістів; удосконалення;
платежі за технічну документацію; момент виникнення права на ліцензію; платежі і розрахунки; податки і збори; облік і звітність; охорона патентних прав; таємність; гаранти виконання;
правовий захист, розгляд спорів; розірвання договору у зв'язку з неможливістю виконання; завершення зобов'язальних відносин.
Обов'язки та права ліцензіара. Ліцензіар — це будь-яка юридична чи фізична особа, що має право власності і передає будь-якій іншій фізичній чи юридичній особі право на використання одного чи кількох зазначених об'єктів у певних межах. Мета ліцензіара — видати ліцензію на найвигідніших для себе умовах і отже знайти такого вигідного покупця. Це досить складний процес. Щоб знайти такого покупця, ліцензіар заздалегідь має підготувати ті пропозиції, які він може запропонувати покупцеві ліцензії. Вони й становлять
Договори про використання промислової власності 563
обов'язки ліцензіара. Стороною у ліцензійному договорі може бути будь-яка особа незалежно від громадянства та інших обставин.
Основний обов'язок ліцензіара поляпає в передачі ліцен-зіатові реально існуючого об'єкта промислової власності і по можливості гарантуванні його безперешкодного використання в обумовлених межах. Тому в договорі має бути також визначений предмет — що передається і на яких умовах;
може бути передбачений обов'язок ліцензіара разом з предметом договору передати також і всю необхідну технічну документацію і можливо право на її розмноження ліцензіа-том. Ліцензіар має визначити територію, у межах якої діятиме ліцензія. Важливою умовою договору є строк його чинності та інші строки, що визначають сторони. Це можуть бути строки морального старіння предмета ліцензії, строк повного освоєння ліцензії та інші. Важливо також передбачити правові наслідки впливу визначених строків.