Для визначення розміру паушального платежу користуються математичними формулами.
У міжнародній практиці Паушальний платіж застосовують при передачі сукупних ліцензій разом з поставками технологічного обладнання, продажу ліцензій маловідомій фірмі, небажанні ліцензіата допустити контроль над виробництвом ліцензованої продукції, ускладненнях у процесі переведення прибутку.
Для ліцензіатів цей вид платежів вигідніший порівнянне з роялті. Проте ризик у разі невдалої експлуатації збільшується.
568 Глава 22
У той же час цей вид платежу не враховує можливого поліпшення кон'юнктури ринку, збільшення прибутку ліцен-зіата тощо.
Використання паушальних платежів в умовах нестабільного ринку та інфляційних процесів має більше переваг порівняно з роялті.
До побічних платежів належать прибутки, одержані ліцен-зіаром від різних операцій, зокрема надання каналів для продажу ліцензованої продукції, продаж ліцензіатові сировини, матеріалів, устаткування, необхідних для впровадження технології.
При укладенні договору необхідно чітко визначити момет виникнення права на одержання ліцензійної винагороди.
Захист патентних прав у ліцензійному договорі. Посягання на права власника патенту, в тому числі і на права, пов'язані з передачею дозволу на використання науково-технічного досягнення на підставі ліцензійного договору, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.
Захист від протиправного використання третіми особами науково-технічного досягнення, що є предметом ліцензії, здійснюється відповідно до умов договору.
Співвідношення в обсязі обов'язків ліцензіара і ліцензіата щодо захисту патентних прав значною мірою залежить від виду ліцензійного договору.
В зарубіжній судовій практиці найчастіше трапляються позови про порушення, що випливають із ліцензійного договору. Ці порушення можуть здійснювати як сторони, так і треті особи. Складним питанням у таких позовах є встановлення розміру шкоди, який визначають відповідно до норм зобов'язального права. /
Крім відшкодування збитків, позивач має право вимагати від відповідача припинення порушення. Проте особливістю є те, що при порушенні патентних прав доводити наявність вини в діях порушника не потрібно, досить довести факт порушення саме відповідачем.
Ще одним поширеним позовом, що випливає з ліцензійного договору, є позов про визнання патенту недійсним.
Договори про використання промислової власності 569
§ 2. Інші види договорів про використання об'єктів промислової власності
Класифікація ліцензійних договорів. У
договірній практиці ліцензійні угоди укладаються як щодо користування винаходом, на який зроблено заявку на отримання патенту або вже отримано патент, так і на непа-тентовані технічні рішення і таємниці виробництва (ноу-хау). Тому ліцензійні договори умовно можна поділити на три групи: а) патентний ліцензійний договір; б) безпатентний ліцензійний договір; в) комплексний ліцензійний договір, який поєднує у собі елементи першої і другої груп договорів.
Предметом договору першої групи є надання комплексу виключних правомочностей: на використання винаходу;
виготовлення на його основі продукту; на виробництво; продаж виготовленого продукту. Обов'язковою умовою даного виду договору є наявність у ліцензіара охоронного документа— патенту або іншого документа, в тому числі тимчасового охоронного свідоцтва, яке видане Держпатентом України на підставі заявки на отримання патенту.
Різновидом патентного договору на виготовлення є ліцензія на розробку. За таким договором ліцензіар надає ліцензіатові право розробляти далі самостійно об'єкт винаходу. Це відбувається, як правило, у тих випадках, коли ліцензіар не має змоги довести свою розробку до промислового освоєння.
Другу групу ліцензійних договорів становлять безпатентні ліцензійні угоди, які поділяються на два види: договори на винаходи, на які ще не подано патентні заявки або на які патентні заявки подано, але патент ще не видано, і договори про передачу ноу-хау.
У разі укладення ліцензійних договорів щодо винаходів, на які заявки ще не подано або подано, але патент ще не видано, рекомендується чітко визначити права та обов'язки сторін. При цьому існує три можливості:
1) ліцензія надається незалежно від того, буде наданий винаходу патентний захист чи ні. Це відбувається тоді, коли для сторін, що укладають договір, основна цінність полягає у
570
ноу-хау, яке лежить в основі ліцензії. Велике практичне значення такі ліцензії мають у тих випадках, коли предметом ліцензійного договору є майбутні вдосконалення та поліпшення;
2) якщо у договорі немає домовленості про те, що винаходу буде надано патентну охорону, то ліцензіатор не несе відповідальність за видачу патенту за даною заявою. Але на практиці може скластися ситуація, коли патентного захисту немає, а переважне положення ліцензіата щодо його конкурентів втрачено, і конкуренти починають виробляти продукцію, оскільки непатентоспроможність або недійсність патенту стала зрозумілою. У даному випадку необхідно виходити з економічної вигоди, яка є основою договору;
3) можливий варіант, коли ліцензіар зобов'язується у разі видачі патенту надати ліцензіатові ліцензію. При укладенні договору необхідно обумовити, що ліцензія надається тільки у разі видачі патенту, тобто за певних обставин. У випадку, якщо волю сторін виражено у договорі не досить чітко, то треба вважати, що ліцензія, яка надана у момент укладення договору, і при видачі патенту не потребує будь-яких додаткових дій. Основою домовленості такого роду є те, що винахід, на який надано ліцензію, має конкретний характер.
Другим видом безпатентних ліцензійних договорів є договори про передачу ноу-хау.
У національних системах права немає офіційного визначення поняття "ноу-хау". В юридичній літературі договори на 'їх передачу, як правило, називаються ліцензійними.
В ліцензійній торгівлі підвищується роль непатентних науково-технічних досягнень, знань, виробничого досвіду. Проте немає єдиної думки щодо того, які знання і професійний досвід необхідно відносити до ноу-хау, які його характерні риси і який має бути порядок його відбору для включення до ліцензійних угод.
Міжнародна асоціація з охорони промислової власності рекомендує таке визначення: "Ноу-хау — це знання і практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового або іншого характеру, цю їх застосовано у виробництві і професійній практиці".
У практичній діяльності з використання об'єктів промислової власності розрізняють такі види ноу-хау: технічні або
| 571 |
Договори про використання промислової власності
науково-технічні знання управлінського, комерційного, фінансового та інших напрямів. Отже за допомогою ноу-хау його набувач у повному обсязі може виробити продукт, реалізувати його і забезпечити організацію та управління виробництвом.
Договір про передачу ноу-хау укладається у випадках створення нового виробництва, де необхідно якомога ширше застосовувати науково-технічні розробки; в разі потреби забезпечити гарантії захисту прав володільців інтелектуальної власності; з метою зниження витрат на науково-технічні розробки; коли винахідник хоче зберегти у таємниці невідомі елементи свого винаходу, та в інших випадках.
На практиці ми зустрічаємось з досить широким колом ліцензійних договорів. Кількісний склад таких договорів зумовлюється широким спектром об'єктів інтелектуальної власності.
Крім розглянутих договорів, можна назвати ще й такі:
ліцензійний договір про використання промислового зразка;
ліцензійний договір на знак товарів і послуг; ліцензійний договір про використання топологи інтегральної мікросхеми та інші.
Всі ці договори мають свій окремий предмет, але об'єднує 'гх єдиний ліцензійний характер даних правовідносин.
Розділ V. Зобов'язання з надання послуг
Глава 23. Транспортні договори
§ 1. Види перевезень та їх правове регулювання
Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича діяльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видів діяльності або праці (споживні вартості), втілюються у товарах, інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існували окремо від виконавців цих послуг.
Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги. Зобов'язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.
У ст. 6 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р.1 визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх статутами.
Відомості Верховної Ради Укражи. — 1994. — № 12. — Ст. 10.
Транспортні договори 573
Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, грунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.