Договори страхування від нещасних випадків. За цими договорами кожен громадянин може застрахувати як себе особисто, так і своїх дітей від нещасних випадків, що призводять до травм або смерті застрахованої особи. Страхова сума визначається угодою сторін. Не відносяться до страхових випадків травми чи смерть застрахованого віком від 14 років, якщо вони сталися внаслідок дій, у яких слідчими органами або судом встановлено ознаки навмисного злочину чи у разі управління автомобілем або іншим транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння.
§ 6. Зобов'язання з обов'язкового страхування
Обов'язковому страхуванню підлягає майно, зазначене у законі на встановлених ним умовах (ч. 1 ст. 370 ЦК). Обов'язковість страхування полягає в тому, що воно виникає на підставі закону незалежно від волі його учасників. Обов'язкове страхування здійснюється відповідно до законодавчих актів, у яких встановлюються: види майна, цю підлягає обов'язковому страхуванню; події, з приводу яких прово-
632 Глава 24
диться страхування; обсяг (норма) страхового забезпечення;
визначаються права та обов'язки сторін страхових правовідносин; порядок встановлення тарифних ставок страхових платежів; передбачаються санкції за прострочення платежів тощо1.
Юридичним фактом, з яким пов'язане виникнення зобов'язання з обов'язкового майнового страхування, є факт наявності у громадянина, організації на правах власності, повного господарського відання чи оперативного управління майна, яке відповідно до законодавства підлягає обов'язковому страхуванню. Таким фактом є прийняття на баланс будівель або споруд, вивезення продукції з поля, її скиртування, оприбуткування за первинними документами тощо. Майно вважається застрахованим незалежно від волі страхувальника І від сплати ним страхових платежів. Підставами для виникнення зобов'язання з обов'язкового страхування пасажира є укладення ним договору перевезення та оголошення посадки на відповідний транспортний засіб.
За зобов'язанням з обов'язкового страхування майна страхова організація у разі настання передбаченої законом події (страхового випадку) відшкодовує страхувальникові або іншій особі, якій належить застраховане майно, заподіяну шкоду: за повної загибелі майна — у повній сумі страхового забезпечення, за часткового пошкодження — у розмірі відповідної частини страхового забезпечення. Страхувальник зобов'язаний вносити встановлені страхові платежі (ч. 2 ст. 370 ЦК).
Існують такі види обов'язкового майнового страхування:
а) основних виробничих фондів, що належать державним підприємствам та організаціям; б) державного майна, зданого в оренду або інший вид користування; в) документів Національного архівного фонду, які мають особливу історико-культурну цінність (унікальних документальних пам'яток);
г) пам'яток Музейного фонду України, які тимчасово вивозяться за межі України для експонування на виставках або для реставрації; д) майна, прийнятого ломбардом під заставу (заклад), тощо.
1 Див.: Шиминова М.Я. Страхование: история, действующее законода-тельство, перспективьі. — М., 1989. — С. 57.
зобов'язання зі страхування 633
Обов'язкове страхування майна, що належить до основних виробничих фондів державних підприємств та організацій, здійснюється на випадок його пошкодження або знищення внаслідок техногенних аварій чи стихійного лиха. Це майно страхується на основі договору зі страховиком, який одержав відповідну ліцензію в Укрстрахнагляді і визначений за погодженням зі страхувальником. Об'єкт вважається застрахованим у повному обсязі з моменту укладення договору, але не раніше сплати першого платежу.
Страхування державного майна, зданого в оренду, здійснюється відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного і комунального майна". Зокрема, в обов'язковому порядку страхуються будівлі церков, мечетей, костьолів та інших культових споруд, що передаються в оренду релігійним організаціям. Страхування здійснюється за рахунок орендарів.
Обов'язкове особисте страхування пасажирів та водіїв від нещасних випадків проводиться на транспорті. Воно стосується пасажирів повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту під час поїздки (польоту) або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані, а також водіїв, машиністів, провідників поїздів, членів команди літаків і суден, працівників бригад медичної допомоги — на час керування транспортним засобом. Страхування не поширюється на пасажирів повітряного і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових та екскурсійних лініях, внутрішнього водного транспорту, внутрішньоміського сполучення і переправ, автомобільного та електротранспорту на міських маршрутах. Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в повітряне, морське або річкове судно, в поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки.
Страхувальниками у цих зобов'язаннях є юридичні особи або громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, які володіють транспортними засобами чи експлуатують їх та уклали із страховиком договори страхування, а пасажири і водії є застрахованими особами. Проте страхування пасажирів здійснюється за їх рахунок, бо у вартість квитка входить страховий збір. Страховими випадками у цьому виді страхування є: а) загибель або смерть застрахованого; б) травма застрахованого при встановленні йому інвалідності; в) тимча-
634Глава 24
сова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.
Законом України "Про страхування" та підзаконними нормативними актами передбачаються випадки обов'язкового особистого страхування певних категорій осіб (насамперед, працівників державних установ), умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя і здоров'я. Це стосується військовослужбовців і військовозобов'язаних, які призвані на збори; медичних і фармацевтичних працівників; службових осіб державних податкових адміністрацій; суддів; працівників прокуратури тощо. Так, наприклад, державному обов'язковому особистому страхуванню підлягають працівники митних органів, які займають посади, що підлягають атестації (застраховані). Національна страхова компанія "Оранта" (страховик) виплачує страхові суми у разі: а) загибелі або смерті застрахованого, що сталася при виконанні або у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, його спадкоємцям у розмірі, визначеному шляхом ділення десятирічного грошового утримання застрахованого за останньою посадою на мінімальну заробітну плату на день страхової події і множення одержаного результату на мінімальну заробітну плату на день подачі заяви про виплату страхової суми;
б) втрати застрахованим працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні або у зв'язку з виконанням службових обов'язків — у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, при встановленні інвалідності 1-ї групи — п'ятирічного, 2-ї групи — чотирирічного, 3-ї групи — трирічного грошового утримання за останньою посадою. Виплата зазначених сум у зв'язку з настанням страхової події провадиться за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цю саму страхову подію.
Глава 25. Позика
§ 1. Поняття, сторони та предмет договору позики
Позикою називається двостороння угода, укладена з метою надати кому-небудь щось у борг на певних умовах. Словом "позичити" можна позначити і випадок, коли потрібно взяти у борг що-небудь у когось. Схема легального визначення поняття згаданого найпростішого кредитного правочину побудована так, як зазначено в ч. 1 ст. 374 ЦК України: "За договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості".
Поняття договору позики в українському цивільному праві грунтується на римському реальному контракті mutuum (порівняй з відповідним сучасним італійським терміном motuo). Його назва українською мовою є запозиченням із старополь-ської (порівняй з польським терміном роzycka). По-польськи pozyckaозначає і договір позики, і договір позички. В нашій мові цей термін усталюється з 15 ст. Для позначення даного договору в російській мові вживається термін "заем", який має старослов'янську основу і відомий ще з часів Київської Русі.
Договір позики є реальним, одностороннім, як правило, строковим та безоплатним, предметом якого можуть бути тільки родові чи взаємозамінимі споживні речі. Це під-
636
тверджує легальне визначення поняття договору позики та глава 32 "Позика" ЦК України.
Реальність договору позики .виявляється у тому, що він вважається укладеним у момент передачі предмета договору (ч. 2 ст. 374 ЦК), тобто позикодавець не зобов'язується передати, а передає предмет договору. Таким чином, укладення договору і здійснення позикодавцем зазначеного права збігаються за місцем та у часі. Позикодавець, здійснивши своє право в момент укладення договору, стає тим самим кредитором і таким чином отримує право вимоги повернення предмета договору від боржника.