Позичальники погашають одержані кредити в іноземній валюті за рахунок валютних надходжень від усіх видів зовнішньоекономічної діяльності. Для погашення кредитів може бути використана іноземна валюта, придбана на Українській міжбанківській валютній біржі чи на міжбанківському валютному ринку України.
Відповідно до п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"
Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 651
від 19 лютого 1993 р. № 15-93 одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Згідно із встановленим порядком уповноважений банк, що має ліцензію на право здійснення операцій з валютними цінностями, може залучати кредитні ресурси від іноземних банків-кореспондентів без ліцензії НБУ терміном до одного року. Інші резиденти-позичальники повинні отримати ліцензію у порядку, встановленому Положенням про порядок надання резидентам України індивідуальних ліцензій на отримання кредитів в Іноземній валюті від іноземних кредиторів, затвердженим постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р.
Для отримання індивідуальної ліцензії резидент-позичальник (крім уповноваженого банку) повинен подати до НБУ:
клопотання позикодавця;
лист уповноваженого банку зі згодою на обслуговування кредиту та експертною оцінкою банку окупності проекту;
кредитну угоду.
Якщо резидент-позичальник є державним підприємством, йому необхідно додатково подати клопотання відповідного державного органу про отримання кредиту, а якщо кредитною угодою передбачена застава майна — письмову згоду органу, уповноваженого управляти цим майном, на передачу його в заставу.
Уповноваженому банку для отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземних банків-кореспондентів терміном понад один рік необхідно подати до НБУ клопотання та кредитну угоду з нерезидентом із зазначенням графіка погашення заборгованості по кредиту.
Індивідуальна ліцензія видається резиденту-позичальнику для реалізації лише одного кредитного проекту. Вона дійсна на весь час користування кредитом, якщо протягом 60 днів з дня її видачі позичальник отримав кредит повністю або частково.
Одержання резидентом-позичальником кредиту в іноземній валюті від іноземного кредитора без індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою застосування передбаченого ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" штрафу у сумі, еквівален-
652 Глава 26
тній сумі одержаного кредиту, перерахованій у валюту України за курсом НБУ на день проведення операції.
Контроль за погашенням кредиту, отриманого резидентом України в іноземній валюті від іноземного інвестора, покладається на уповноважений банк.
§ 2. Кредитні зобов'язання
Поняття кредитних зобов'язань. У ринковій економіці товарно-грошові відносини зумовлюють існування таких зобов'язань, які пов'язані з наданням на умовах повернення грошей або майна, визначеного родовими ознаками. Це дає можливість поповнити оборотні кошти учасників товарно-грошових відносин.
Такі зобов'язання, що виникають у зв'язку з наданням коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення, в літературі називають кредитними зобов'язаннями.
В юридичній літературі тривалий час точиться дискусія про роль кредитних зобов'язань у цивільних правовідносинах. Одні автори вважають, що кредитні зобов'язання виконують допоміжну функцію, яка пов'язана з обслуговуванням основного зобов'язання з передачі майна, виконання робіт, надання послуг1, інші — що кредитні зобов'язання є автономними і виділяють їх у конкретні види договірних правовідносин2.
Слід зазначити, що зобов'язання з кредитування виникають не тільки тоді, коли має місце надання грошей або майна на умовах повернення, а й тоді, коли сторона основного зобов'язання (купівля-продаж, підряд і т.д.) надала іншій стороні відстрочку виконання зобов'язання (сплатити гроші, передати майно, виконати роботи, надати послуги).
' Див.: Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательствах. — М., 1950. — С. 133; Гражданское право / Под рад. Е.А. Суханова. — М., 1993. — Т. 2. — С. 322.
Див.: Иоффе О.С. Советское Гражданское право. Отдельные видьі обязательств. — Л., 1961. — С. 350; Гуревич И.С. Очерки советского банковского права. — Л., 1959. — С. 40—55; Куник Я.А. Кредитные и расчетные отношения в торговле. — М., 1970. — С. 117; Флейшиц Е.А. Расчетные и кредитные правоотношения. — М., 1956. — С. 213—218.
Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 653
У зв'язку з цим у юридичній літературі визначаються дві основні форми кредиту— грошовий і комерційний1. Грошовий кредит — це відносини по передачі грошей або замінимих речей у власність боржника із зобов'язанням останнього повернути еквівалентну кількість грошей або речей. Комерційний кредит — це відстрочка виконання зобов'язання за основним договором (купівля-продаж, підряд, надання юридичних послуг).
У чинному законодавстві України є поняття товарного, комерційного та фінансового кредиту (п. 1.14 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
Товарний кредит — будь-яка господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає реалізацію продукції (робіт, послуг), передачу права власності іншому суб'єктові підприємницької діяльності або громадянину на умовах відстрочення платежу, якщо таке відстрочення більше за звичайні строки банківських розрахунків або перевищує ЗО календарних днів з дати реалізації.
Комерційний кредит — будь-яка господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає авансування (попередню оплату) продукції (робіт, послуг) іншого суб'єкта підприємницької діяльності з відстроченням дати реалізації (набуття права власності), якщо таке відстрочення більше за звичайні строки поставки або перевищує ЗО календарних днів здати здійснення авансового платежу. Не вважаються комерційним кредитом форвардні і ф'ючерсні операції з продукцією сезонного виробництва або цінними паперами і валютними цінностями, а також операції з товарними і валютними опціонами, що передбачають перехід права власності на таку продукцію (цінні папери і валютні цінності) в момент здійснення розрахунків за форвардним, ф'ючерсним або опціонним договорами.
Фінансовий кредит — будь-яка господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає надання коштів у позичку на певний строк та під визначені відсотки з поверненням основної суми заборгованості та нарахованих відсотків у грошовій формі або інших формах забезпечення
' Див.: Гражданское право / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. — М., 1997. — Т. 2. — С. 421—422; Гражданское право / Под. ред. Е.А. Суханова. — С. 322—323.
654Глава 26
заборгованості, включаючи матеріальні цінності та нематеріальні активи, надані в заставу.
Слід зазначити, що відповідно до ст.З Закону України "Про банки і банківську діяльність", операції по залученню і розміщенню грошових вкладів і кредитів можуть проводити тільки банки.
Питання про те, цю тільки банки можуть надавати грошові кредити, сьогодні є спірним у літературі (Д.Д. Лілак) і однозначно не вирішеним у законодавстві.
Право власника кредитувати інших за рахунок власного майна або майна, що перебуває у нього в повному господарському віданні (оперативному управлінні) випливає з його повноважень власника, які викладені у статтях 2, 4,19, ЗО та 37—39 Закону України "Про власність". До майна юридичних осіб належать основні фонди та оборотні кошти в національній та іноземних валютах. Це, зокрема, випливає із законів України "Про власність" (статті 1, 22—29, 34, 35 та 39), "Про підприємства в Україні" (ст. 10), "Про господарські товариства" (ст. 12) та "Про товарну біржу" (ст. 13).
Отже, аналіз названих законодавчих актів свідчить, що надавати грошові кредити в Україні, крім банків, можуть підприємства та інші юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми їхньої діяльності та форми власності на їхнє майно.
/Визначаючи кредитні відносини банків та інших суб'єктів, слід зазначити, що останні мають право кредитувати тільки за рахунок власних коштів, а банки мають виключне право надавати грошові кредити за рахунок як власних, так і залучених коштів (п.1 ст.З Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Такий висновок є результатом тлумачення чинного законодавства України.
У правовій літературі були пропозиції віднести грошові кредити, що їх надають суб'єкти підприємницької діяльності за рахунок власних коштів, до комерційних кредитів1.
Підсумок дискусіям щодо форм кредиту підбиває проект ЦК України. Він визначає дві основні форми кредиту — банківський (ст.1115) і комерційний (ст.1118).
Див.: Єфимова П.Г. Банковское право. — М., 1994. — С. 176.
Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 655
Відповідно до названих норм проекту ЦК України банківське кредитування здійснюється спеціальним суб'єктом (банком або іншою кредитною організацією).
Банківське кредитування, як форма кредиту, давно визнано в юридичній літературі.
Далі йтиметься про кредитні договори, що опосередковують відносини банків та інших кредитних організацій по наданню коштів позичальникам кредитів.
Правова природа кредитного договору. В юридичній літературі немає єдиної точки зору на правову природу кредитного договору. Одні автори вважають його самостійним договором цивільного права2, інші — різновидом договору позики3.