Договір схову 697
Якщо за умовами перебування, обслуговування, надання послуги, що є змістом основного зобов'язання, громадянам необхідно користуватися гардеробом, залишати своє майно на час отримання послуги, то виникає зобов'язання зберігання.
Юридичні проступки — це також юридичні факти, які є підставою для встановлення відносин зберігання. Вони здійснюються з певною метою, але під час їх здійснення воля осіб не спрямована на те, щоб викликати юридичні наслідки у вигляді встановлення конкретних відносин зі зберігання, що виникають і без цієї спрямованості волі, тому що закон пов'язує з наявністю таких дій виникнення зобов'язань. У таких випадках для виникнення правовідносин зберігання досить, щоб особа здійснила практичні дії, які можуть мати різний характер. Так, наприклад, відмова покупця прийняти поставлену продукцію, є порушенням обов'язку з прийняття даної продукції на відповідальне зберігання, чи виявлення і здача знахідки органам міліції або виконавчому комітетові селищної, сільської ради народних депутатів викликає обов'язок зі зберігання даної речі протягом шести місяців (ч. 2 ст. 138 ЦК), бездоглядна або приблудна худоба передається на тимчасове утримання радгоспові або колгоспові, керівники яких не мають права відмовитися прийняти її (ст. 139 ЦК). У даних випадах зобов'язання зі зберігання майна виникає на підставі прямих вказівок закону без укладення договору схову.
Іноді для виникнення зобов'язання зі зберігання потрібна наявність сукупності певних юридичних фактів. Це стосується встановлення планово-договірних відносин зі зберігання між підприємствами та організаціями, тобто тут існує акт планування і договір схову. І тільки поєднання їх може утворити підставу, яка породжує цей вид зобов'язань. Зокрема, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим готують пропозиції щодо визначення підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності для зберігання матеріальних цінностей державного резерву (запасів матеріально-технічних, продовольчих та сировинних ресурсів)1.
' Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24 січня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 13.
698 Глава21
Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" (ст. 11) запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах та організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Для підприємств, установ та організацій, основаних повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи та організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, основані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.
Перелік підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та Іншими спеціальними планами1. Тобто вданому випадку зобов'язання по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву, виникають з акта планування.
Зобов'язання схову також можуть виникнути з адміністративних актів, бо адміністративні акти є різновидом юридичних фактів. Це акти органів державного управління, вони виражають волю органів з питань, що належать до їх компетенції. Воля у них спрямована на встановлення цивільно-правового зобов'язання по зберіганню. Орган управління, що видав або прийняв такий акт, вступає в адміністративні відносини з громадянином або організацією, яким адресований даний акт. Між органом, що видав акт, та іншою особою, наприклад майбутнім спадкоємцем, в інтересах якого прийнято акт, встановлюються цивільні правовідносини по зберіганню. Зокре-
' Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 13.
| договір схову |
| 699 |
ма, державний нотаріус за місцем відкриття спадщини за повідомленням підприємства, установи та організації, громадян або за своєю ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, кредиторів або держави. Цих заходів вони вживають безпосередньо або шляхом доручення державним нотаріусам чи посадовим особам виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів за місцезнаходженням майна. Заходів до охорони спадкового майна державний нотаріус вживає не пізніше наступного дня з дати надходження доручення або заяви про наявність спадкового майна, яке потребує охорони. Для охорони спадкового майна державний нотаріус проводить опис майна і передає його на зберігання спадкоємцям або іншим особам, яких він призначає. Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма особами. В даному випадку зобов'язання по зберіганню виникають з адміністративного акта, зокрема акта описування спадкового майна, на якому державний нотаріус попереджає охоронця про відповідальність за зберігання майна, або з постанови про призначення охоронця спадкового майна1. Майбутні сторони таких зобов'язань не вибирають собі контрагентів, зобов'язану особу призначають, визначаючи її самим актом. Такі адміністративні акти можуть вчиняти лише органи управління держави і створювати, крім цивільних, ще й адміністративні відносини, де акт спрямований на виникнення зобов'язань по зберіганню. Орган державного управління, що видає адміністративний акт, сам не стає суб'єктом зобов'язань зберігання, в той час як громадяни та організації є їх сторонами.
До юридичних фактів, які зумовлюють виникнення зобов'язань по зберіганню, слід віднести ухвали суду, арбітражного суду і постанови слідчих органів. Ці акти приймаються даними органами при здійсненні функцій у межах їх компетенції і спрямовані на встановлення відносин по зберіганню. Вони є підставою виникнення зобов'язань по зберіганню між громадянами та організаціями. Суди та слідчі органи вступають в адміністративні відносини із зобов'язаним суб'єктом, а між
Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України // Закон і бізнес. — 1994. — 5 жовтня. — № 40.
700Глава 27
ним та іншою уповноваженою особою встановлюються цивільно-правові зобов'язання зі зберігання. Так, майно, описане судовим виконавцем, передається на зберігання боржникові або іншій особі (ст. 382 ЦПК). У даному разі між сторонами не укладається спеціальний договір схову майна. Для виникнення зобов'язання зі зберігання у цих випадках потрібна фактична передача майна зобов'язаній особі органом, який прийняв ухвалу чи постанову. Сторони таких відносин визначаються актами судово-слідчих органів, які призначають охоронців майна. Ці органи відповідно до вимог закону чи за своєю ініціативою, чи за ініціативою зацікавлених осіб зобов'язані приймати такі акти для належного виконання покладених на них завдань.
Крім зазначених, підставами виникнення зобов'язань зі зберігання можуть бути інші дії громадян та організацій (ст. 4 ЦК).
§ 3. Сторони, предмет, об'єкти, форма та строк договору схову
У договорі схову беруть участь дві сторони — охоронець і особа, яка передає на зберігання майно і називається покпажодавцем. Сторонами договору, тобто охоронцем і покпажодавцем можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Охоронцями повинні бути дієздатні громадяни та організації, що мають статус юридичної особи.
Поклажодавцем в основному є власник майна, що його здають на зберігання. Але це не становить обов'язкову умову дійсності договору, який укладається. Будь-яка особа, яка має юридичний інтерес щодо збереження майна, яке перебуває в її володінні, має право укласти договір схову як поклажодавець, хоч це майно і не належить їй на праві власності. Тим самим не виключена можливість здачі на зберігання речей заставодержателем, наймачем, перевізником тощо. Що стосується власника, то можливість вимагати у таких випадках майно від охоронця підпорядкована загальним правилам. Оскільки охоронець лише володіє річчю, але не стає її власником, дійсний власник, що має право на вилучення речі у покпажодавця, набуває такого права і щодо охоронця незалежно від його добросовісності та інших обставин справи.
Поговір схову 701
Добросовісність охоронця і спосіб вибуття речі з володіння власника можуть вплинути лише на взаємні розрахунки між сторонами. Так, якщо наймач майна після закінчення терміну договору найму здає його на сплатне зберігання замість того, щоб повернути майно власникові, віндикаційний позов власника буде задоволений навіть проти добросовісного володільця. Але в цивільному спорі такого характеру позивач повинен внести охоронцеві плату за зберігання, переклавши тим самим заподіяні збитки на їх винуватця, тобто покпажодавця1.
Всі організації, які здійснюють функції охоронців, можна поділити на дві групи, взявши за критерій для такого розмежування мету їхньої діяльності. До першої групи належать підприємства та організації, для яких зберігання не є метою діяльності, вказаної у їх статуті (положенні). Це колгоспи, заводи, санаторії, готелі і тому подібні організації; інші підприємства, установи, що мають інші виробничі функції, а не зберігання, яке вони в одних випадках виконують як допоміжний, додатковий до основної мети обов'язок, а в інших — як епізодичну діяльність.