Другу групу становлять підприємства, для яких схов є основною або єдиною метою їхньої діяльності, передбаченою їх статутами, яка, як правило, здійснюється оплатно. Це холодильники, ломбарди та транспортні організації. Однак треба мати на увазі, що розподіл цих організацій на дві групи за зазначеною ознакою не виключає можливості здійснення схову підприємствами другої групи не тільки в якості основної і єдиної мети діяльності, передбаченої їх статутом, а й епізодичної (наприклад, при зберіганні речей відвідувачів транспортними організаціями, ломбардами).
Значення такого розмежування полягає в тому, що між організаціями, які належать до першої групи охоронців, та поклажодавцями зобов'язання схову може виникнути не тільки з договору схову (наприклад, між колгоспами і заготівельниками сільськогосподарської продукції), а й тоді, коли майно, крім грошей і цінностей, не було окремо здано на зберігання (наприклад, зберігання майна в готелях).
' Див.: Иоффе О.С. Отдельные виды обязательств. — Ч. 2. — С. 217—218.
702Глава 27
Між підприємствами, віднесеними до другої групи охоронців, та поклажодавцями обов'язок зі зберігання виникає лише при передачі майна за договором схову (наприклад, у ломбарді, холодильнику), крім випадків прийняття вантажів на відповідальне зберігання. Залежно від цього вирішуватиметься і питання про відповідальність того чи іншого охоронця.
Колгоспи виступають як охоронці при зберіганні ними продукції, проданої заготівельникам у рахунок виконання договору контрактації. Іноді при укладенні договорів схову не перевіряють здатність продукції, яку здають на схов, до тривалого зберігання, акти про це не складають, що призводить до псування продукції. Об'єктом договору схову в даному випадку є сільськогосподарська продукція.
Сторонами договору схову сільськогосподарської продукції виступають заготівельні організації та господарства (колгоспи) між якими укладено договори контрактації. Колгоспи можуть виступати як охоронці і при затриманні та передачі їм бездоглядної або приблудної худоби. Відповідно до ст. 139 ЦК України громадянин, який затримав бездоглядну або приблудну худобу, повинен негайно повідомити про це власника худоби і повернути її або повідомити міліцію чи виконавчий комітет селищної, сільської ради народних депутатів про затримання худоби. Останні вживають заходів до розшуку власника худоби, на цей час худобу передають на утримання і в користування найближчому колгоспові. У даному випадку підставою виникнення зобов'язання, як зазначалося вище, є юридичний проступок— факт знайдення і передачі худоби колгоспу, з яким закон пов'язує відносини зберігання, незалежно від бажання охоронця, а можливо і всупереч його волі. Покпажодавцями у цьому разі виступають органи міліції або виконавчі комітети сільських, селищних рад народних депутатів, бо володілець бездоглядної худоби в даний час невідомий, а міліція І виконкоми діють в інтересах власника худоби. Якщо встановлено юридичну чи фізичну особу, якій належить худоба, то вони стають поклажодавцями. Об'єктом таких зобов'язань є худоба, що вибула з володіння власника.
Обов'язок по зберіганню речей виникає, якщо знайдено знахідку. Згідно із ст. 138 ЦК України особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу
Договір схову 703
яка загубила річ, і повернути Ті або заявити про знахідку І здати річ до міліції чи виконавчого комітету селищної, сільської ради народних депутатів. Якщо річ знайдено в установі, підприємстві або на транспорті, то її слід здати адміністрації відповідної організації. Таким чином, суб'єктами зобов'язань схову тут є органи міліції, виконкоми місцевих рад народних депутатів та організації, яким передано знайдену річ (ці суб'єкти є охоронцями).
Суб'єктами зобов'язань схову у відносинах з громадянами можуть бути готелі, будинки відпочинку, санаторії і тому подібні організації. Основними виробничими цілями діяльності цих організацій є надання інших послуг (наприклад, санаторно-курортного лікування, організація відпочинку тощо), передбачених їх статутами, а не зберігання речей громадян. У даному випадку зберігання виступає як допоміжна функція, що супроводжує статутну діяльність при наданні послуги, яка становить зміст і мету основного зобов'язання.
Стаття 420 ЦК України не встановлює ознак і не називає "тому подібних організацій", що виступають охоронцями, а обмежується наведеним приблизним переліком, який може розширитись. Вона фактично не містить відповіді на певні питання, що виникають у фактичних відносинах зі зберігання речей у готелях, будинках відпочинку, санаторіях, гуртожитках та аналогічних організаціях. Отже треба дати змістовне тлумачення вислову "тому подібні .організації". Так, у статтях 1028 і 1029 проекту ЦК України дано широке тлумачення певних правил. Зокрема, правила зберігання речей у гардеробах організації застосовуються і до зберігання верхнього одягу, головних уборів та інших подібних речей, що їх не здають на зберігання громадяни у місцях, відведених для цих цілей в організаціях та засобах транспорту. А правила статті про зберігання речей у готелях застосовують до зберігання речей громадян у мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших закладах, у яких особа тимчасово проживає. Тобто проект ЦК України до так званих "подібних організацій" відносить місця, у яких особа тимчасово проживає, І місця, які відведені для зберігання речей в організаціях та транспортних засобах.
У даних випадках сторони перебувають у зобов'язальних відносинах з надання послуг (наприклад, послуг по санатор-
704Глава 27
но-курортному лікуванню), а залишення майна у зазначених приміщеннях є юридичним фактом, що тягне за собою встановлення додаткового обов'язку з його зберігання.
Підстави виникнення зобов'язань зберігання в організаціях, вказаних у ст. 420 ЦК України, можуть бути різні. Якщо громадянин прибув у санаторій, готель і здав свої речі до камери схову, гардероба, отримавши жетон або номер, то підставою, що породжує даний вид відносин, є договір схову. Якщо верхній одяг і головні убори відвідувачі здають до гардероба, їм видається жетон. Відповідальність за збереження у роздягальному відділі і гардеробі одягу, взуття і білизни, яка належить відвідувачам, несе адміністрація лазень і душових павільйонів. Цінні речі, документи та гроші здають до камери схову цінностей, а там, де її немає, за збереження цінних речей, документів, грошей, що не здані відвідувачами на зберігання, власник чи орган, уповноважений управляти майном, відповідальності не несе1.
Коли речі громадянина знаходяться у приміщенні (номері готелю) або залишаються в передбачених для цього місцях без особливої здачі на зберігання, зобов'язання по схоронності речей все одно виникає, але не з договору схову, а з договору про надання місця у готелі, гуртожитку тощо. В постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування у судовій практиці деяких норм законодавства, яким регулюються відносини з побутового обслуговування населення"2 від 6 липня 1979 р. № 4 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 29 червня 1984 р. № 6, від ЗО червня 1989 р. М6 6 та від 26 грудня 1992 р. № 13, зазначено, що готелі, будинки відпочинку, санаторії, Гуртожитки і тому подібні організації відповідають за збереження майна громадян, яке перебуває у відведених їм приміщеннях, і в тих випадках, коли це майно, крім грошей та коштовностей, не було спеціально прийнято від громадян на зберігання.
Інструкція щодо оформлення замовлень з окремих видів послуг та їх виконання, затверджена наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від ЗО травня 1994 р. № 10 // Закон і бізнес. — 1994. — 21 липня. — № 29.
2
Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних та кримінальних справах. — 1993. — № 6. — С. 272.
| Договір схову |
| 705 |
Коли особа вступає у відносини за договором на санаторно-курортне лікування, надання місць у готелях, то згідно із законом між нею і цими організаціями встановлюються відносини зі зберігання цього майна, хоч воно, крім грошей і коштовностей, і не було особливо здано на зберігання.
Надання такого роду послуг цими організаціями неможливе без здійснення допоміжної функції — охорони речей громадян. Покпажодавцями тут можуть бути лише громадяни. Звичайно, предметом даних зобов'язань є послуги, а об'єктом — речі громадян, тобто індивідуально-визначене майно особистого користування. Гроші та коштовності стають такими об'єктами лише при укладенні договору схову із цими організаціями.
Суб'єктом даних зобов'язань на стороні охоронців можуть виступати й організації, для яких схов не є жодною з цілей діяльності, жодною додатковою функцією. До них належать адміністративні органи, вузи, науково-дослідні, інші установи та організації, що зберігають у гардеробах одяг своїх співробітників і відвідувачів. Підставою виникнення зобов'язань зі зберігання в даному випадку можуть бути договір схову (наприклад, отримання номера при здачі речей до гардероба) та юридичні проступки, якщо речі були залишені в гардеробі, який не обслуговувався гардеробником. Такі відносини мають безоплатний, короткостроковий характер, обмежуючись часом перебування громадян у цих організаціях.