При безоплатному зберіганні речей у санаторіях, готелях, гуртожитках і тому подібних організаціях, у гардеробах установ, підприємств володільці речей ніяких витрат не відшкодовують, бо тут вони входять як один з елементів в обслуговування громадян.
З аналізу ч. 2 ст. 417 ЦК України випливає висновок, що відшкодування витрату випадках безоплатного зберігання не залежить від того, було чи не було збережено, передане на схов майно. Обов'язок з відшкодування таких витрат пов'язується лише з фактом їх виникнення, незалежно від збереження речей. Адже було б несправедливо залишати не відшкодованими виграти, що їх зазнав, зокрема, громадянин, який зберігав майно, не отримуючи такої винагороди, застосувавши всі необхідні заходи-турботи, але на зміг зберегти ввірені йому речі.
Згідно із ч. 2 ст. 415 ЦК України охоронець має право у будь-який час відмовитися від договору, якщо майно здано на схов до вимоги або без зазначення строку, але він зобов'язаний надати поклажодавцеві достатній за даних обставин строк для прийняття речей назад. Поклажодавець зобов'язаний взяти їх у цей строк. Однак це положення не може бути поширено на випадки зберігання, яке здійснюється, наприклад, при відповідальному зберіганні, передачі бездоглядної або приблудної худоби господарством тощо. Частина 2 ст. 415 ЦК України не. встановлює конкретного строку, протягом
Договір сходу 719
якого поклажодавець зобов'язаний взяти майно у охоронця. На охоронця покладається обов'язок надати поклажодавцеві достатній для отримання речей строк. Останній повинен визначатися не абияк, а з урахуванням усіх можливостей особи, яка передала річ на зберігання: приймання речей назад, наявність транспорту тощо.
В одних випадках вимога охоронця може потягти за собою обов'язок покпажодавця терміново взяти свої речі (наприклад, у зв'язку з припиненням роботи гардероба в організації), а в інших— надання певного часу, відстрочки для отримання майна. Це правило встановлено тому, що речі зберігаються в інтересах їх володільця, термінове ж виконання ним свого обов'язку може порушувати іноді його інтереси. Поклажодавець може сам отримати майно або через уповноважену ним особу; якщо майно не буде взято до закінчення строку зберігання, то відповідальність охоронця знижується, він може вимагати по суду його продажу, а також стягнення витрат, зроблених у зв'язку із зберіганням майна.
Обов'язок охоронця повернути майно поклажодавцеві дає право останньому вимагати речі або товари у примусовому порядку, якщо вони не будуть повернені у встановлений строк. Коли ж охоронець не повертає речі, то він порушує свій обов'язок, який існує за договором або зобов'язанням зберігання, яке виникло з інших юридичних фактів, що є підставою подання позову про повернення речі у натурі. Поклажодавець вимагає примусового виконання охоронцем його обов'язку. Він повинен подати лише докази, що підтверджують факт передачі майна на зберігання, а не приналежність майна останньому.
§ 5. Відповідальність сторін у зобов'язаннях із зберігання
Якщо охоронець не виконає належним чином своїх обов'язків, допустить втрату майна, нестачу або його пошкодження, він несе відповідальність за це перед по-кпажодавцем.
Відповідальнсть охоронця може бути повною і обмеженою. При повній відповідальності охоронець відшкодовує поклажо-
720 Глава 27
давцеві як прямі збитки, так і недоодержані доходи, тобто відповідає за загальними правилами, що встановлені ст.203 ЦК України. Повна відповідальність може настати, якщо це передбачено законом або договором (ст.419 ЦК). У всіх інших випадках настає обмежена відповідальність, на підставі якої за втрату та нестачу майна охоронець відповідає лише у розмірі вартості втраченого майна чи майна, якого не вистачає, а за пошкодження майна — у розмірі суми, на яку знизилася його вартість (ст.419 ЦК). Отже внаслідок диспозитивного характеру даної статті у вказаних у ній розмірах охоронець відповідає в тих випадках, якщо за законом або договором на охоронця не покладено обов'язок по відшкодуванню збитків. Вартість втраченого, пошкодженого майна або майна, якого не вистачає, що підлягає стягненню, визначається за державними роздрібними цінами з урахуванням зношення. Якщо при здаванні майна на схов було зроблено оцінку цього майна, яку зазначено у договорі або іншому письмовому документі, виданому охоронцем, відповідальність охоронця обмежується сумою оцінки, коли не доведено, що дійсна вартість пошкодженого, втраченого майна або майна, якого не вистачає, перевищує цю суму. Отже право доводити завищення вартості вказаного майна закон надає тільки охоронцям. Особі, що здала речі на схов із зазначенням їх вартості, не надається право доводити заниження оцінки майна.
У деяких випадках вартість предметів схову визначається за згодою сторін, і майно оцінюється нижче або вище його дійсної вартості (наприклад, при здачі майна до ломбарду). В інших випадках ціна майна оголошується лише однією стороною, зокрема поклажодацем, без участі охоронця і, як правило, без перевірки дійсної вартості майна (при здачі речей до камери схову транспортній організації). Проте ч. 2 ст. 419 ЦК У країни не ставить розмір відповідальності охоронця в залежність від способу визначення вартості речей, що їх здають на схов. Згідно з цією статтею дозволяється доводити дійсну вартість втраченого, пошкодженого майна тільки охоронцеві, на думку якого дійсна вартість речей нижча від оголошеної суми.
Відповідно, незважаючи на те, що при прийманні майна на схов і визначенні його вартості за згодою сторін може бути занижено оцінку речей, закон дозволяє у разі їх втрати
| Договір схову |
| 721 |
відшкодовувати збитки лише у розмірі оцінки, встановленої у договорі. В розмірі оголошеної цінності несуть відповідальність транспортні організації" при втраті або пошкодженні речей, що здані до камери схову, якщо охоронець не доведе, що дійсна вартість майна нижча від суми оцінки. Якщо речі здано до камери схову цих організацій без оголошення їх вартості або до автоматичних камер схову, де оцінка не оголошується, охоронці відповідають у межах доведеної позивачем дійсної вартості речей за державними роздрібними цінами з урахуванням їх зношення.
За пошкодження майна охоронець відповідає у розмірі суми, на яку знизилася його вартість (ч.1 ст. 419 ЦК). Це правило має застосовуватися у тих випадках, коли майно є в наявності, але пошкоджено, в зв'язку з чим знизилася його вартість. Характер пошкодження майна має бути таким, що можна поновити його вартість і використовувати за початковим призначенням після відповідного ремонту.
Під зниженням вартості пошкодженого майна розуміється зниження його цінності внаслідок погіршення якості, необхідності ремонту, зниження ефективності використання корисних якостей1. Розмір суми, на яку знизилася вартість майна в результаті пошкодження, може визначатися за допомогою експертизи. Отже, якщо пошкоджене майно можна використовувати за початковим призначенням, хоч і зі зниженням вартості, стягненню підлягає сума оцінки. Якщо таке майно може бути використане за призначенням після необхідного ремонту, потрібно стягнути вартість цього ремонту. Крім того, за наявності відповідних умов можливе стягення і суми, на яку знизилася вартість пошкодженого майна внаслідок втрати ним товарного вигляду. У подібних випадках не можна стягувати з охоронця вартість майна, яку воно мало до пошкодження.
Якщо у зв'язку з пошкодженням майна, за яке охоронець відповідає, якість майна знизилася настільки, що воно не може бути використано за початковим призначенням, покла-жодавець має право від нього відмовитися. Охоронець
1 Див.: Хаскепьберг БЛ. Ответственность, железных дорог за несохран-ность груза.—М., 1966. — С. 19—24;Смирнов В.Г., Яковпева В.Ф. Правовые проблемы перевозки и материально-технического снабжения. — Л., 1978. — С. 210.
722Глава 27
зобов'язаний у такому разі відшкодувати дійсну вартість майна з урахуванням його зношення. Ступінь пошкодження майна та його придатність до подальшого використання визначається сторонами, а у разі спору встановлюється висновком спеціальної інспекції або експертизи.
У ст. 419 ЦК України немає вказівки щодо того, до якого моменту повинна визначатися вартість втраченого або пошкодженого майна — на день втрати або пошкодження майна, тобто на момент заподіяння шкоди, чи на день розгляду позову. Вирішення цього питання має важливе значення для встановлення розміру відшкодування, що підлягає стягненню з охоронця, у разі зміни ціни майна. Звичайно, при визначенні розміру суми, що підлягає стягненню з охоронця за незбереження майна при зниженні ціни на нього після втрати або пошкодження, спід виходити з вартості майна до моменту його втрати або пошкодження, враховуючи при цьому зношення, а не зі зниженої вартості, що існує на день розгляду справи і винесення рішення. Зниження ціни на майно після втрати його охоронцем не повинно ставити останнього в краще становище, ніж особу чия річ втрачена. У тих випадках, коли ціна на майно підвищена після його втрати або пошкодження, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, спід обчислювати виходячи із цін, які існують на день розгляду спору і винесення рішення, на що справедливо вказується в літературі1. Це пояснюється тим, що принцип повного відшкодування заподіяної шкоди полягає в поновленні попереднього майнового становища кредитора, забезпеченні можливості набути взамін втраченого нове майно.