По-друге, спільна діяльність учасників може бути спрямована на здійснення співробітництва у межах самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Тут на підставі правових вимог, що пред'являються до даного виду спільної діяльності, учасникам необхідно укласти установчий договір, який не тільки регулює їх спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ними з цією метою юридичної особи.
Щодо того, чи можна установчий договір розглядати як різновид договору про спільну діяльність, існують різні думки. Так, Є.Суханов вважає, що спільна діяльність учасників юридичної особи не може регулюватися традиційним договором про спільну діяльність. На його думку, цей договір не підходить навіть для регулювання відносин щодо створення юридичної особи1. Виняток становлять договори про створення засновниками майбутнього акціонерного товариства, адже такий договір не визначає правового становища створеної на його підставі юридичної особи2. На цій же підставі до категорії установчих не включаються договори між суб'єктами права про створення, зокрема, громадських організацій, фондів та інших формувань, які є юридичними особами. Такі договори за своїм характером є різновидом договорів про спільну
Див.: Гражданское право / Под рад. Е.А. Суханова. — Т. 2. — С. 371—376.
2
Нині цю думку вже закріплено в ст. 98 нового ЦК Російської Федерації. Закон України "Про господарські товариства" відносить цей договір до категорії установчих договорів. У проекті ЦК України пропонується вивести із розряду установчих не тільки договір про створення акціонерного товариства, а й договір про створення товариства з обмежено» або додатковою відповідальністю. Єдиним установчим документом для таких товариств пропонується зробити тільки статут.
| 757 |
Зобов'язання за спільною діяльністю
діяльність, оскільки містять лише положення про організаційні засади створення юридичної особи і не визначають Ті правового статусу і не виконують функції установчих документів. Так, заснування кредитної спілки здійснюється шляхом укладення Ті засновниками угоди, що визначає порядок та принципи створення спілки, склад засновників, порядок підготовки проекту статуту та його затвердження. Тут також встановлюється, що кредитна спілка Діє на основі статуту1.
Інші автори вважають, що установчий договір є різновидом договорів про спільну діяльність. На їх думку, діяльність осіб по створенню, наприклад, повного товариства та взаємовідносини його учасників щодо управління повністю укладаються в рамки договору про спільну діяльність2.
Ми вважаємо, що хоч сучасне законодавство знає установчий договір як окремий вид договірних зобов'язань, суди можуть застосовувати до цих правовідносин за аналогією із законом норми договору про спільну діяльність, якщо їх застосування не суперечить суті та призначенню торгових (господарських) товариств.
Підстави виникнення зобов'язань за спільною діяльністю. З вищенаведеного видно, що ці зобов'язання виникають на підставі різних договорів. Основними їх видами є договори про спільну діяльність та установчі договори, в межах яких також існує поділ за різними критеріями. Так, договори про спільну діяльність можуть опосередковувати діяльність, що здійснюється як на основі поєднання вкладів учасників, так і без поєднання вкладів учасників. Частіше укладаються договори, в яких поєднуються вклади учасників. Але на практиці трапляються й такі, за якими сторони зобов'язуються спільно діяти в загальному інтересі, не роблячи при цьому ніяких внесків (наприклад, договори про виробничу спеціалізацію, про різного роду співробітництво тощо). Ці договори можна назвати договорами про спільну діяльність у широкому розумінні. На цю обставину звернули також увагу комента-
' Указ Президента України "Про тимчасове положення про кредитні спілки в Україні" від 20 вересня 1993 р. № 377/93 // Урядовий кур'єр. — 1993. — 19 жовтня.
2 Див.: Гражданское право / Под рвд. А.П. Сергеева, Ю.К.Толстого. — Т. 2. — СПб., 1997.
758Глава ЗО
тори ЦК Російської Федерації1. Проте чіткого законодавчого закріплення такого поділу в ЦК Російської Федерації немає. У проекті нового ЦК України договір про спільну діяльність трактується широко, зокрема пропонується таке його визначення: "За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення будь-якої мети, що не суперечить законові" (ст. 1192). Таким чином тут називається загальна ознака всіх договорів про спільну діяльність, а саме — спільна діяльність для досягнення загальної мети. Якщо така діяльність здійснюється на основі поєднання вкладів учасників, такий договір називається договором простого товариства. Для всіх видів договорів про спільну діяльність проект ЦК України передбачає ще два загальні положення: 1) письмова форма договору; 2) учасникам договору надається велика диспозитивність у встановленні умов договору, якщо інше не передбачено законом про окремі види спільної діяльності.
Нормативно-правове регулювання зобов'язань за спільною діяльністю. Зобов'язання за договором про спільну діяльність спеціально передбачені главою 38 ЦК України. Положення цієї глави вже не відповідають потребам сучасного розвитку та потребують модифікації, яку запропоновано у главі 75 проекту ЦК України. Зобов'язання, що виникають з установчого договору учасників, регламентуються відповідними законодавчими актами залежно від обраних учасниками правових форм підприємництва (закони України "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", "Про страхування" тощо). Основні положення про установчі договори планується включити до нового ЦК України, зокрема до підрозділу "Юридичні засоби".
Див.: Авилов ГЕ. Простое товарищество. В кк.: Гражданский кодекс Российской Федерации. Ч. 2. Текст, комментарии, алфавитно-предметньїй указатель / Под ред. О.М. Козьірь, А.Л. Маковского, С.А. Хохлова. — М., 1996. — С. 562—563.
Глава 31. Договір простого товариства
Поняття та юридична характеристика договору простого товариства. Найпоширенішим договором про спільну діяльність є договір простого товариства. Хоч чинний ЦК України цей термін не використовує, він містить у главі 38 положення саме про договір простого товариства, ознаками якого є не тільки спільна діяльність учасників для досягнення загальної мети, а й здійснення ними майнових вкладів. Правила цієї глави багато в чому застаріли, суперечать ринковому законодавству останніх років і взагалі не спрямовані на ефективне регулювання спільної діяльності.
Відповідно до ст. 430 ЦК України за договорами про спільну діяльність сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення загальної господарської мети. Ця стаття не містить вичерпного переліку цілей спільної діяльності, оскільки передбачити в законі всю їх розмаїтість неможливо.
Слід зазначити, що останнім часом в Україні було прийнято цілу низку законодавчих актів, які зняли обмеження у здійсненні громадянами і юридичними особами господарської та іншої діяльності. Правовідносини, що виникли і склалися на новій нормативній базі, вийшли за межі правил деяких чинних законів, зокрема положень глави 38 ЦК України, що регулює зобов'язання за договором про спільну діяльність.
Раніше згідно зі ст. 430 ЦК України громадяни укладали договори про спільну діяльність для задоволення лише своїх особистих побутових потреб і тільки між собою. Юридичні особи могли укладати такий договір тільки для досягнення господарської мети. Проте законами України "Про власність",
760 Глава 31
"Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність" тощо ці обмеження було знято. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Окремо визначається право власника використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності (ст. 6). Стаття 3 цього закону допускає об'єднання майна, що є власністю громадян і юридичних осіб.
Отже, суб'єктами (сторонами або учасниками) договору простого товариства виступають громадяни і юридичні особи. Проте участь юридичної особи у цих договорах має відповідати цілям, передбаченим її статутом. Щодо загальної мети договору про спільну діяльність, нове законодавство України припускає як господарську, так і іншу (зокрема, благодійну чи науково-дослідну) мету такого співробітництва.
Договори простого товариства, як і всі інші договори про спільну діяльність, можуть бути дво- та багатосторонніми угодами. Вони також вважаються консенсуальними договорами, оскільки для укладення їх досить згоди сторін і не потрібен сам факт передачі вкладів та здійснення спільних дій.
Багато суперечок у юридичній літературі виникає з приводу розв'язання питання про оплатність чи безоплатність договорів про спільну діяльність. Одні автори вважають, що договори про спільну діяльність є сплатними, оскільки кожний з учасників, який зробив майновий вклад, має право вимагати від інших відповідного зустрічного задоволення1. Інші вчені обстоюють думку про безоплатний характер даних відносин, обґрунтовуючи її відсутністю матеріального еквівалента діям учасника/що зробив майновий вклад2.