Смекни!
smekni.com

Зобов`язальне право (Дзера) (стр. 165 из 196)

Договір простого товариства____________________

відносини спільної власності. Іншими словами, для майнових вкладів учасники договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Очевидно, до­говором можна встановити й інший правовий режим внесе­ного майна.

Відносини власності, що виникають між учасниками дого­вору про спільну діяльність, регулюються Законом України "Про власність", ЦК України та іншими законодавчими актами.

Учасники договору про спільну діяльність володіють, корис­туються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою. Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між усіма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються дого­вором.

Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору. Якщо під час виконання договору придбавається яке-небудь майно (наприклад, засоби вироб­ництва), то частка кожного учасника в ньому визначається відповідно до співвідношення вкладів учасників, зазначених у договорі.

До об'єктів права спільної часткової власності за догово­ром простого товариства (майнові вклади, створене майно тощо) не належать прибуток (доход), частина виробленої про­дукції, що розподіляються між учасниками договору і надхо­дять у повне їх розпорядження.

Характер відносин у договорі простого товариства перед­бачає стабільність правових (організаційних, майнових) зв'язків між учасниками, без яких неможливо було б належ­ним чином здійснювати співробітництво. У зв'язку з цим закон забороняє учасникові договору розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників (ч. З ст. 432 ЦК). Проте, якщо така згода отримана, учасник може відчужувати (оплатно або безоплатно) іншій особі свою частку в спільному майні (ч. 4 ст. 113 ЦК). При цьому учасник пови­нен додержуватися вимог закону про право привілейованої купівлі частки іншими учасниками договору.

На частку учасника договору про спільну діяльність за його особистими зобов'язаннями може бути звернено стягнення

766 Глава 31

третіми особами. Закон дає право кредиторові учасника-боржника пред'явити позов про виділення його частки для звернення на неї стягнення (ст. 116 ЦК).

Відносини спільної часткової власності між учасниками до­говору припиняються із закінченнім дії цього договору. Майно, що набуло статусу спільної часткової власності внаслі­док здійснення спільної діяльності, після необхідних розра­хунків з бюджетом та третіми особами розподіляється між учасниками договору пропорційно їх часткам (вкладам) у спільному майні, якщо учасники не погодили інший порядок розподілу результату їх спільної діяльності.

Практику застосування норм чинного законодавства сто­совно спільної діяльності узагальнено в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконан­ням договорів про сумісну діяльність" від 28 травня 1995 р.

Як зазначалося вище, сучасне правове регулювання дого­вору простого товариства містить багато суперечностей та прогалин. У проекті нового ЦК України більш детально та правильно врегульовано питання вкладів у загальну справу, загального майна учасників, питання представництва перед третіми особами, відповідальності учасників за загальними зобов'язаннями. Усунуто такі прогалини, як регулювання припинення договору простого товариства, відмова учас­ників від безстрокового договору, відповідальність учасника, стосовно якого припинено договір, тощо.

52. Установчі договори

Поняття установчих договорів та їх юридична характеристика. Спільна діяльність окремих осіб може здійснюватися шляхом створення нового самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Чинне законодавства України (закони України "Про підприємництво", "Про під­приємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про банки і банківську діяль­ність", "Про страхування", Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань" від 27 квітня 1993 р. № 302 та ін.) здебільшого вимагає при ство­ренні юридичної особи двома (кількома) засновниками укла­дати установчий договір.

Особливість і специфіка установчого договору полягають у тому, що він не тільки регулює взаємовідносини за спільною діяльністю (зокрема, відносини щодо створення юридичної особи та наділення її майном), а й визначає правовий статус юридичної особи, є складовою частиною установчих доку­ментів. Дія установчого договору після державної реєстрації (створення) юридичної особи зберігається та продовжується до моменту припинення її діяльності.

Установчі договори є дво- та багатосторонніми угодами, у зв'язку з цим кількість сторін у них не може бути менше двох. Вони є також консенсуальними угодами.

Різновиди установчих договорів. Внаслідок того, що ус­тановчі договори необхідні для створення різних за своїми за­вданнями і функціями юридичних осіб, їх предметне можна поділити на установчі договори страхових компаній, комер­ційних банків, довірчих товариств, фондових бірж, споживчих

768 Глава 32

товариств, адвокатських об'єднань, виробничих, торговель­них і посередницьких фірм, асоціацій, консорціумів, концернів та інших юридичних осіб.

Проте, незважаючи на таку розмаїтість, для багатьох на­званих юридичних осіб укладення установчого договору має грунтуватися на положеннях Закону України "Про господар­ські товариства". Це зумовлено тим, що деякі законодавчі акти (закони України "Про страхування", "Про банки і банків­ську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу"), які визначають правові форми підприємств, безпосередньо відсилають до Закону України "Про господарські товариства".

Цей закон передбачає два основні різновиди установчих договорів: ті, що діють водночас зі статутом юридичної особи (акціонерні товариства, товариство з обмеженою і това­риство з додатковою відповідальністю), та ті, які є єдиним установчим документом (повне і командитне товариство).

Зміст установчих договорів. Зміст установчих договорів, тобто сукупність умов спільної діяльності, встановлюється відповідними законами та сторонами установчих договорів.

Закон України "Про господарські товариства" визначає вимоги щодо змісту установчих документів шляхом перелі­чення певних положень, які мають бути закріплені у них. Однак цей перелік умов є спільним як для установчого дого­вору, так і для статуту. Так, ст. 4 цього закону встановлює, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір, порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття, ними рішень, включаючи перелік питань, які потребують одностайності або кваліфікованої більшості голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Інші закони ("Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу" тощо) доповнюють Закон України "Про господарські товариства" визначенням переліку умов, які обов'язково повинні містити відповідно статути комерцій­ного банку, фондової біржі, установчий договір довірчого товариства.

Установчі договори 769

Перелік питань, які слід закріпити в установчому договорі, а які в статуті, визначається виходячи з юридичної природи та призначення кожного з цих документів.

При укладенні установчого договору сторони закріплюють перш за все свою волю на створення юридичної особи пев­ного виду. Це становить предмет установчого договору юридичної особи.

В установчому договорі засновники встановлюють поря­док спільної діяльності по створенню юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі в діяльності. Договором визначаються також умови та порядок розподілу між учасни­ками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників (учасників) із її складу.

Зобов'язання учасників установчого договору складають­ся з виконання необхідних дій, спрямованих на передачу майна юридичній особі, яка створюється, здійснення органі­заційних заходів щодо її державної реєстрації та подальшу участь у діяльності юридичної особи.

Строки внесення вкладів можуть встановлюватися законо­давством або сторонами установчого договору. Наприклад, при створенні товариства з обмеженою відповідальністю учасники відповідно до вимог ст. 52 Закону України "Про гос­подарські товариства" зобов'язані до моменту реєстрації товариства внести не менше як ЗО відсотків вказаного в ус­тановчих документах вкладу, що підтверджується докумен­тами, виданими банківською установою.

Іншу частину вкладу учасник вносить не пізніше року після реєстрації товариства. Учасники установчого договору мо­жуть передбачити санкції за несвоєчасне виконання цього зобов'язання.

Учасники можуть робити вклади у вигляді будинків, споруд, обладнання тощо, цінних паперів, прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будь-яких прав інтелектуальної власності, коштів тощо.

Для підприємств з іноземними інвестиціями Закон України "Про режим іноземного інвестування" дає перепік видів майна іноземного інвестора, що кваліфікується як іноземна інвестиція. Це, наприклад, конвертована валюта, права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість