Договір простого товариства____________________
відносини спільної власності. Іншими словами, для майнових вкладів учасники договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Очевидно, договором можна встановити й інший правовий режим внесеного майна.
Відносини власності, що виникають між учасниками договору про спільну діяльність, регулюються Законом України "Про власність", ЦК України та іншими законодавчими актами.
Учасники договору про спільну діяльність володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою. Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між усіма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються договором.
Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору. Якщо під час виконання договору придбавається яке-небудь майно (наприклад, засоби виробництва), то частка кожного учасника в ньому визначається відповідно до співвідношення вкладів учасників, зазначених у договорі.
До об'єктів права спільної часткової власності за договором простого товариства (майнові вклади, створене майно тощо) не належать прибуток (доход), частина виробленої продукції, що розподіляються між учасниками договору і надходять у повне їх розпорядження.
Характер відносин у договорі простого товариства передбачає стабільність правових (організаційних, майнових) зв'язків між учасниками, без яких неможливо було б належним чином здійснювати співробітництво. У зв'язку з цим закон забороняє учасникові договору розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників (ч. З ст. 432 ЦК). Проте, якщо така згода отримана, учасник може відчужувати (оплатно або безоплатно) іншій особі свою частку в спільному майні (ч. 4 ст. 113 ЦК). При цьому учасник повинен додержуватися вимог закону про право привілейованої купівлі частки іншими учасниками договору.
На частку учасника договору про спільну діяльність за його особистими зобов'язаннями може бути звернено стягнення
766 Глава 31
третіми особами. Закон дає право кредиторові учасника-боржника пред'явити позов про виділення його частки для звернення на неї стягнення (ст. 116 ЦК).
Відносини спільної часткової власності між учасниками договору припиняються із закінченнім дії цього договору. Майно, що набуло статусу спільної часткової власності внаслідок здійснення спільної діяльності, після необхідних розрахунків з бюджетом та третіми особами розподіляється між учасниками договору пропорційно їх часткам (вкладам) у спільному майні, якщо учасники не погодили інший порядок розподілу результату їх спільної діяльності.
Практику застосування норм чинного законодавства стосовно спільної діяльності узагальнено в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність" від 28 травня 1995 р.
Як зазначалося вище, сучасне правове регулювання договору простого товариства містить багато суперечностей та прогалин. У проекті нового ЦК України більш детально та правильно врегульовано питання вкладів у загальну справу, загального майна учасників, питання представництва перед третіми особами, відповідальності учасників за загальними зобов'язаннями. Усунуто такі прогалини, як регулювання припинення договору простого товариства, відмова учасників від безстрокового договору, відповідальність учасника, стосовно якого припинено договір, тощо.
52. Установчі договори
Поняття установчих договорів та їх юридична характеристика. Спільна діяльність окремих осіб може здійснюватися шляхом створення нового самостійного суб'єкта права — юридичної особи. Чинне законодавства України (закони України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про банки і банківську діяльність", "Про страхування", Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань" від 27 квітня 1993 р. № 302 та ін.) здебільшого вимагає при створенні юридичної особи двома (кількома) засновниками укладати установчий договір.
Особливість і специфіка установчого договору полягають у тому, що він не тільки регулює взаємовідносини за спільною діяльністю (зокрема, відносини щодо створення юридичної особи та наділення її майном), а й визначає правовий статус юридичної особи, є складовою частиною установчих документів. Дія установчого договору після державної реєстрації (створення) юридичної особи зберігається та продовжується до моменту припинення її діяльності.
Установчі договори є дво- та багатосторонніми угодами, у зв'язку з цим кількість сторін у них не може бути менше двох. Вони є також консенсуальними угодами.
Різновиди установчих договорів. Внаслідок того, що установчі договори необхідні для створення різних за своїми завданнями і функціями юридичних осіб, їх предметне можна поділити на установчі договори страхових компаній, комерційних банків, довірчих товариств, фондових бірж, споживчих
768 Глава 32
товариств, адвокатських об'єднань, виробничих, торговельних і посередницьких фірм, асоціацій, консорціумів, концернів та інших юридичних осіб.
Проте, незважаючи на таку розмаїтість, для багатьох названих юридичних осіб укладення установчого договору має грунтуватися на положеннях Закону України "Про господарські товариства". Це зумовлено тим, що деякі законодавчі акти (закони України "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу"), які визначають правові форми підприємств, безпосередньо відсилають до Закону України "Про господарські товариства".
Цей закон передбачає два основні різновиди установчих договорів: ті, що діють водночас зі статутом юридичної особи (акціонерні товариства, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю), та ті, які є єдиним установчим документом (повне і командитне товариство).
Зміст установчих договорів. Зміст установчих договорів, тобто сукупність умов спільної діяльності, встановлюється відповідними законами та сторонами установчих договорів.
Закон України "Про господарські товариства" визначає вимоги щодо змісту установчих документів шляхом перелічення певних положень, які мають бути закріплені у них. Однак цей перелік умов є спільним як для установчого договору, так і для статуту. Так, ст. 4 цього закону встановлює, що установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір, порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад та компетенцію органів товариства, порядок прийняття, ними рішень, включаючи перелік питань, які потребують одностайності або кваліфікованої більшості голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства.
Інші закони ("Про банки і банківську діяльність", "Про цінні папери і фондову біржу" тощо) доповнюють Закон України "Про господарські товариства" визначенням переліку умов, які обов'язково повинні містити відповідно статути комерційного банку, фондової біржі, установчий договір довірчого товариства.
Установчі договори 769
Перелік питань, які слід закріпити в установчому договорі, а які в статуті, визначається виходячи з юридичної природи та призначення кожного з цих документів.
При укладенні установчого договору сторони закріплюють перш за все свою волю на створення юридичної особи певного виду. Це становить предмет установчого договору юридичної особи.
В установчому договорі засновники встановлюють порядок спільної діяльності по створенню юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі в діяльності. Договором визначаються також умови та порядок розподілу між учасниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників (учасників) із її складу.
Зобов'язання учасників установчого договору складаються з виконання необхідних дій, спрямованих на передачу майна юридичній особі, яка створюється, здійснення організаційних заходів щодо її державної реєстрації та подальшу участь у діяльності юридичної особи.
Строки внесення вкладів можуть встановлюватися законодавством або сторонами установчого договору. Наприклад, при створенні товариства з обмеженою відповідальністю учасники відповідно до вимог ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" зобов'язані до моменту реєстрації товариства внести не менше як ЗО відсотків вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою.
Іншу частину вкладу учасник вносить не пізніше року після реєстрації товариства. Учасники установчого договору можуть передбачити санкції за несвоєчасне виконання цього зобов'язання.
Учасники можуть робити вклади у вигляді будинків, споруд, обладнання тощо, цінних паперів, прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будь-яких прав інтелектуальної власності, коштів тощо.
Для підприємств з іноземними інвестиціями Закон України "Про режим іноземного інвестування" дає перепік видів майна іноземного інвестора, що кваліфікується як іноземна інвестиція. Це, наприклад, конвертована валюта, права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість