Смекни!
smekni.com

Зобов`язальне право (Дзера) (стр. 166 из 196)

25 О. Дзера

770Глава 32

яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торго­вельними звичаями, інші цінності відповідно до законодавст­ва України.

Оцінку вкладів здійснюють учасники установчого договору згідно з порядком, що визначається ними. Іноземні інвестиції учасники оцінюють на основі цін міжнародних ринків.

В установчому договорі може міститися зобов'язання учасників не розголошувати комерційну таємницю та конфі­денційну інформацію1.

Обсяг прав та обов'язків учасників установчого договору залежить від обраної правової форми юридичної особи. Відповідно до ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" асоціація є договірним об'єднанням, створеним з ме­тою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з Ті учасників.

Однак, якщо підприємства (учасники) об'єдналися для спільної діяльності у корпорацію, то вони делегують окремі повноваження централізованого регулювання діяльності кожного з них.

Установчий договір набуває чинності з моменту його підписання усіма учасниками. З цього моменту між ними виникають правовідносини по створенню юридичної особи та діяльності в Ті межах, тобто зобов'язання спільної діяльності. Державна реєстрація установчого договору не має для нього юридичного значення, оскільки необхідна лише для того, щоб створене підприємство (організація) набуло прав юридичної особи.

Учасники установчого договору можуть протягом усього часу його дії вносити до нього зміни, які підлягають державній реєстрації.

Слід зауважити, що після державної реєстрації юридична особа стає власником майна, переданого їй засновниками (учасниками) у власність. У зв'язку з цим тут не виникають відносини спільної часткової власності, що мають існувати у договорах про спільну діяльність.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що не становлять комерційно'і таємниці" від 9 серпня 1993 р. № 611 / Урядовий кур'єр. — 1993. — 19 серпня.

Установчі договори 771

Чинне законодавство надає правонаступникам (спад­коємцям) учасників товариства переважне право вступу до них. В інших випадках учасники це право можуть спеціально передбачити в установчому договорі.

Правонаступники (спадкоємці) можуть відмовитися від вступу до товариства або, навпаки, учасники установчого до­говору можуть відмовити їм. У цьому разі правонаступникам (спадкоємцям) видається у грошовій чи натуральній формі частка майна, що належала спадкодавцеві.

Учасник створеної юридичної особи може за згодою решти учасників поступитися своєю часткою або її частиною одному чи кільком учасникам чи самій юридичній особі, а якщо уста­новчий договір не містить ніякої заборони на її відступлення, то й третім особам. При відступленні частки учасники користуються переважним правом її придбання пропорційно їх часткам у статутному капіталі або в іншому погодженому між ними розмірі.

Установчий договір (і створена ним юридична особа) припиняє свою дію після закінчення строку, на який він укла­дався, або після досягнення мети, поставленої при його ство­ренні, за рішенням вищого органу юридичної особи про при­пинення її діяльності, на підставі рішення арбітражного суду е порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство та з інших підстав. Якщо при створенні юридичної особи уста­новчий договір набув чинності до державної реєстрації і як правовий регулятор зобов'язання самостійно існував у пра­вовому просторі і часі, то з моменту виключення юридичної особи з реєстру установчий договір втрачає свою чинність. Деякі його положення (наприклад, положення про конфі­денційність) можуть діяти і після припинення установчого до­говору.

До установчого договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди, зобов'язання та ін.1

Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 жовт­ня 1996 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" / Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. — 1997. № 1

25*

Глава 33. Зобов'язання

у сфері інвестицій та виробничої

кооперації

§ 1. Інвестиційні договори

Законодавча база України є правовою основою іноземних інвестицій. Вона складається зі спеціаль­них нормативних актів та актів загального характеру, які покликані, крім інвестиційних, регулювати й інші відносини. Однак конкретні правовідносини щодо здійснення іноземних інвестицій регулюються договорами (контрактами). Зобов'я­зання сторін, які уклали інвестиційні контракти, не повинні суперечити положенням національного законодавства країни, що приймає інвестицію. Таким чином, договори (контракти) конкретизують положенням інвестиційного зако­нодавства.

У науковій юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо правової природи цих договорів (контрактів). Існує дві основні концепції. Згідно з першою інвестиційні договори (контракти), особливо якщо однією із сторін є держава, на­лежать до категорії адміністративно-правових актів1. За дру-

Див.: Ведвпь Н. Административное право Франции. — М., 1973;

Моаопин С. Право США и акспансия американских корпорацій. — М., 1974; Купагин М. Государственно-монополистический капитализм и юридическое лицо. — М., 1987.

Зобов'язання у сфері Інвестицій та виробничої кооперації 773

гою інвестиційні договори (контракти) мають цивілістичну природу1. Остання, мабуть, більш прийнятна стосовно інвес­тиційних відносин. Адже, по-перше, регулювання іноземних інвестицій здійснюється на основі національного законодав­ства, яке включає як спеціальні нормативні акти, так і право­ву базу загального характеру. У Законі України "Про режим іноземного інвестування" (ст. 6) підкреслюється, що відноси­ни, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулю­ються названим законом, а також іншими чинними на тери­торії України законодавчими актами та міжнародними дого­ворами. Крім того, в Законі є спеціальний розділ, присвя­чений різним видам договорів (контрактів), які передбачають здійснення іноземних інвестицій на основі договорів, що мають цивілістичний характер. І нарешті, договірні відносини не є об'єктом регулювання адміністративного права. Навіть якщо договір (контракт) укладається на основі адміністра­тивного акта, це відповідає ст. 4 ЦК України, згідно з якою цивільні права та обов'язки виникають з адміністративних актів.

З другого боку, стосовно адміністративного договору не­має єдності думок навіть у науці адміністративного права. Поряд із твердженням про визнання такого договору2 ви­словлюються сумніви щодо правильності такої точки зору3.

Прихильники теорії адміністративного договору схиляють­ся до думки, що змістом адміністративного договору є координація керівництва діяльністю підвідомчих організацій, а в ряді випадків і громадян. Не виключається можливість укладення адміністративних договорів і по вертикалі — між вищестоящими і підлеглими їм органами та організаціями. На відміну від цивільно-правового договору, дія якого, як прави­ло, поширюється на сторони, які беруть у ньому участь,

Див.: Пунц П. Курс международного частого права (особенная часть). — М., 1975; Вознесвнская Н. Иностранные инвестиции и смешанные предприятия в странах Африки. — М., 1975; Косгик А. Акционерное законодатепьство стран Ближнего Востока: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М., 1980.

о

Див.: Ямпопьская У. О теории административного договора // Совет-ское государство й право. — 1966. — № 10; Новосепов В. К вопросу об административных договорах // Правоввдение. — 1969. — Nв 3.

М.,1976.

Див.: Козлов Ю. Административное правоотношение. С. 183.

774 Глава 33

основна мета адміністративного договору полягає у коорди­наційній управлінській діяльності, що спрямована на третіх осіб. У тих випадках, коли в ролі таких третіх осіб виступають суб'єкти господарської діяльності, адміністративний договір виконує організаційно-планові функції. Саме тому адміні­стративний договір, згідно з першою точкою зору, виконує організаційні функції.

Причина такого розуміння договору зумовлена місцем цивільного та торговельного договору в політичній і правовій історії країни. Класична цивілістична суть договору в останні десятиріччя витіснялася адміністративним та державним правом. Від договору залишилася формально-юридична обо­лонка, а сам він перетворився на канал реалізації державного планового управління економікою1.

Інвестиційний договір не вкладається в рамки адміністра­тивного. Останній не має майнового характеру. До того ж сторони в адміністративному договорі виступають як органи управління. Не змінює природи цивільних відносин і участь держави як сторони у договорі (контракті). Адже згідно зі ст. 24 ЦК України установи та інші державні організації, які перебувають на державному бюджеті, у випадках, передба­чених законодавством, діють від імені України як держави.

Підтвердженням цивілістичної концепції природи договорів (контрактів), які опосередковують інвестиційні відносини, може бути Вашингтонська конвенція 1965 р. про розгляд інвестиційних спорів між державами та приватними особами інших держав. Практика здійснення інвестицій свідчить про тенденцію їх врегулювання в рамках міжнародного приватно­го права. Предмет регулювання останнього, як відомо, ста­новлять цивілістичні відносини. Тому, якщо навіть специфіку інвестиційних відносин розглядати через призму становлення інвестиційного права як частини міжнародного приватного права, а інвестиційні договори (контракти) — як інститут інвестиційного права, не можна заперечувати їх цивілістичну природу. Адже приватне право покликане регулювати відно-