На наш погляд, негативний підхід до вирішення проблеми відповідальності перед робітником за випадкове заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки є застарілим. В умовах прискореного розвитку науково-технічного прогресу значно зростає як його руйнівна сила, так і можливість настання випадкового шкідливого результату. Тому особи, які обслуговують сучасну техніку, повинні бути захищені передусім законом від можливого настання несприятливих наслідків експлуатації цієї техніки, тобто і при випадковому заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки життю і здоров'ю робітників при виконанні ними своїх службових обов'язків. У зазначених випадках треба було б застосовувати ст. 450 ЦК України про безвинну відповідальність воло-
Глава 35
цільців джерел підвищеної небезпеки. Інакше кажучи, delegeferenda необхідно поширити режим безвинної відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, передбачений ст. 450 ЦК України, на робітників, які перебувають з володільцем у трудових відносинах.
Ця рекомендація врахована в проекті ЦК України. Стаття 1245 проекту має назву: "Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть фізичної особи під час виконання договірних зобов'язань". Норма зазначеної статті передбачає, що шкода, завдана життю і здоров'ю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення, трудовий договір тощо), підлягає відшкодуванню за підставами, передбаченими статтями 1220 і 1236 цього кодексу. Саме ст. 1236 проекту містить норму про безвинну відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Отже, за проектом ЦК України режим безвинної відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки поширений на робітників, які перебувають з ним у трудових відносинах. На наш погляд, це величезне досягнення проекту, який надійно захищає права на життя і здоров'я робітників при заподіянні випадкової шкоди в результаті експлуатації джерел підвищеної небезпеки.
Обставини, що звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності з відшкодування шкоди. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. Межа відповідальності визначає сферу дії обставин, які виключають відповідальність. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Чому саме ці обставини, на думку законодавця, звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності?
Володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли шкода виникла внаслідок непереборної сили. У подібних випадках причинний зв'язок встановлюється між дією непереборної сили і шкодою, що настала. І немає причинного зв'язку між джерелом підвищеної небезпеки і шкодою. Відсутність однієї з підстав відповідальності, звичайно, виключає відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки. Тепер щодо умислу потерпілого. Наприклад, громадянин кидається під колеса автомашини, внаслідок чого йому заподіяно ушкодження здоров'я. Потерпілий передба-
Зобов'язання Із заподіяння шкоди________________853
чав і бажав настання шкідливих наслідків. За цих обставин відшкодування шкоди потерпілому з боку володільця джерела підвищеної небезпеки було б невиправданим.
Щодо юридичного значення грубої необережності потерпілого, то вона є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки ст. 450 ЦК України не передбачає грубу необережність як обставину, що звільняє володільця від відповідальності. Отже, ця стаття сполучається із ст. 454, як загальною нормою, тільки до певних меж, а саме: якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування, належного від володільця джерела підвищеної небезпеки, має бути тільки зменшений (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.).
Проект ЦК України передбачив відсильну норму ч. 2 ст. 1236. У ній зазначається, що при встановленні обов'язкового страхування цивільної відповідальності володільців відповідних видів джерел підвищеної небезпеки обов'язок відшкодування завданої шкоди несе страховик.
Відсильна норма ч. 2 ст. 1236 проекту знайшла реалізацію в Положенні про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 11751.
Обов'язкове страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів здійснюється з метою забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної події.
Суб'єктами правовідносин з обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники (володільці транспортних засобів), страховики (страхові організації), треті особи (потерпілі) — юридичні і фізичні особи, яким заподіяна шкода транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної події. Об'єктом зазначених вище правовідносин є цивільна відповідальність володільців транспортних засобів за шкоду, завдану життю і здоров'ю третіх осіб, а також їхньому майну.
* ЗП України. — 1996. — № 18. — Ст. 510
| 354 |
| Глава 35 |
Страховик відшкодовує пряму шкоду, заподіяну третій особі транспортним засобом у стані його руху, якщо є причинний зв'язок між рухом транспортного засобу і заподіяною ним шкодою. Він зобов'язаний відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку. Страховий випадок — це дорожньо-транспортна подія, що сталася під час експлуатації транспортного засобу страхувальника і внаслідок зазначеної події настає його цивільна відповідальність за шкоду, заподіяну транспортним засобом життю, здоров'ю та майну третіх осіб. Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик (страхова організація) відповідно до умов страхування зобов'язаний провести сплату третій особі або третім особам (якщо потерпілих було кілька) після настання страхового випадку.
Відносини з обов'язкового страхування цивільної відповідальності виникають на підставі договорів.
За шкоду, заподіяну здоров'ю третьої особи внаслідок страхового випадку, страховик сплачує страхове відшкодування в межах страхової суми. При заподіянні шкоди майну третьої особи внаслідок страхового випадку сплата страхового відшкодування проводиться на підставі висновку експертизи. Вартість експертизи відноситься на рахунок страховика.
Страховик не відшкодовує шкоду, якщо дорожньо-транспортна подія сталася з вини страхувальника або третьої особи. Випадки звільнення страховика від обов'язку з відшкодування шкоди передбачені в п. 12 Положення.
Страховик має право вимагати відшкодування проведених страхових виплат від третьої особи, страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом у таких випадках:
а) навмисного заподіяння шкоди третій особі;
б) керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи токсичних речовин;
в) відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
г) якщо винуватець покинув місце дорожньо-транспортної події на порушення встановлених правил;
д) якщо страховий випадок стався через невідповідність технічного стану і устаткування транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху України;
е) якщо страхувальник або третя особа подали страховикові недостовірні відомості.
| 855 |
Зобов'язання Із заподіяння шкоди
Особи, які експлуатують транспортний засіб без договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, в разі заподіяння шкоди відповідають за ст. 450 ЦК України.
§ 9. Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми і недієздатними
Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми. Неповнолітні, які не досягли 15 років, за чинним законодавством не відповідають за шкоду, заподіяну ними іншим особам, у тому числі за заподіяння шкоди з використанням джерела підвищеної небезпеки (ст. 14 ЦК). Згідно зі ст. 446 ЦК України за шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці до 15 років, несуть відповідальність перед потерпілими його батьки (усиновителі) або опікуни за наявності загальних підстав вдповідальності, передбачених ст. 440 ЦК України, тобто поведінка зазначених відповідальних осіб має бути протиправною і винною. При цьому під їхньою виною слід розуміти нездійснення належного нагляду за підлітками в момент заподіяння шкоди або безвідповідальне ставлення до їх виховання чи неправомірне використання батьківських прав, потурання пустощам, хуліганським діям, бездоглядність дітей, відсутність до них уваги та ін. Тому відповідальні особи не можуть звільнитися від відповідальності, намагаючись довести свою невинність посиланням, зокрема, на такі обставини:
1) відсутність їх вдома в момент заподіяння підлітком
шкоди;
2) шкода заподіяна дітьми тоді, коли вони гостювали у
родичів, знайомих;
3) проживання окремо від дитини і якщо шлюб з матір'ю (батьком) дитини розірваний або визнаний недійсним.