При розгляді справ про компенсацію моральної шкоди в судах виникли питання, які потребують роз'яснення:
1) чи може настати цивільно-правова відповідальність за заподіяння моральної шкоди незалежно від вини заподіювана шкоди?
Пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. Nв 4. 36. постанов Пленуму Верховного Суду України. — Ч. 1. — К.,1995. — С. 33—34.
Стаття 4401 ЦК України передбачає мінімальний розмір компенсації моральної шкоди у вигляді п'яти мінімальних розмірів заробітних плат.
д
Див.: Загорулько А'.И. Обязатепьства по возмещению вреда, причиненного суб'єктами гражданского права. — Харьков, 1996. — С. 109.
Пив.: Шимон С.І. До питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди / В кн.: Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах:
36, наукових, статей. — К., 1996. — Вип. І. — С. 12&—135; її ж. Відшкодування моральної (немайновоТ) шкоди як спосіб захисту суб'єктивних цивільних прав: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1998. — 17 с.
Зобов'язання Із заподіяння шкоди 887
2) чи можна присудити суму компенсації моральної шкоди за межами компенсації моральної шкоди, встановленими ст. 4401 ЦК України, п. 11 Правил відшкодування від 23 червня 1993 р. та ст. 13 Закону України від 1 грудня 1994 р.
3) чи може впливати ступінь вини заподіювача шкоди на розмір компенсації моральної шкоди?
4) чи можна присуджувати компенсацію моральної шкоди у вигляді періодичних виплат або одноразової виплати?
5) чи допускається компенсація моральної шкоди, заподіяної смертю близької людини.
Деякі із зазначених питань були так чи інакше розв'язані в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайно-вої) шкоди" від 31 березня 1995 р. № 41.
Стосовно допустимості компенсації моральної шкоди за відсутності вини заподіювача. У п. 8 зазначеної постанови невинна відповідальність заподіювача моральної шкоди розглядається як виняток і допускається, якщо вона прямо передбачена законом. Таке роз'яснення не задовольняє потреб судової практики. В юридичнй літературі висловлена думка про допустимість невинної відповідальності за заподіяння моральної шкоди при ушкодженні здоров'я джерелом підвищеної небезпеки2. Також і в проекті ЦК України чітко і ясно перелічені випадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, якщо: 1) шкоду завдано життю і здоров'ю фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки;
2) шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт; 3) в інших випадках, передбачених законом (п. 2 ст. 1262 проекту ЦК)3.
' Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — Ч. 1. — К., 1995. — С. 31-^37.
Див.: Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю. К. Тостого, А. П. Сергееаа. — М., 199Є. — Ч. 1. — С. 281.
3 Українське право. — 1996. — № 2. — С. 382
888 Глава 35
Зазначені випадки цивільно-правової відповідальності заподіювача моральної шкоди незалежно від вини є, на наш погляд, цілком виправданими. До того ж перелік цих випадків є відкритим, що дає можливість за наявності відповідних умов передбачити нові випадки компенсацї моральної шкоди за відсутності вини заподіювача.
Щодо меж компенсації моральної шкоди. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. роз'яснюється, що суд встановлює розмір компенсації моральної шкоди з урахуванням цих меж. Вище були наведені аргументи на користь відмови від легальних меж компенсації моральної шкоди. На цьому фоні дуже привабливою є позиція проекту ЦК України, який не знає легальних меж компенсації моральної шкоди.
Про можливість чи неможливість впливу ступеня вини заподіювача моральної шкоди на розмір її компенсації.
Звернемо увагу на те, що чинна ст. 4401 ЦК України не передбачає урахування ступеня вини заподіювача при визначенні розміру компенсації моральної шкоди. В цьому питанні зміст ст. 4401 цілком відповідає фундаментальному принципу цивільного права — принципу повного відшкодування. Звичайно не можна до ситуації із заподіянням моральної шкоди автоматично застосувати принцип повного відшкодування, тобто повернення відповідної суми вартості, що була втрачена внаслідок заподіяння шкоди. При повному відшкодуванні шкоди цивільна вина і її форми не впливають на розмір відшкодування (статті 440 і 453 ЦК). Цей принцип зберігає свою силу і при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, незважаючи на всю її специфіку. Тому викликає подив позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р., в якій двічі підкреслюється необхідність врахування ступеня вини заподіювача при визначенні розміру компенсації моральної шкоди (пункти 5 і 9 постанови).
В юридичній літературі вже було висловлено негативне ставлення до такої позиції Пленуму1.
Див.: Іванвнко Л.М., Дзера О.В. Особливості відшкодування моральних збитків, завданих покупцеві внаслідок придбання товару низької якості / В кн.: Мале підприємництво і менеджмент в Україні (публічно і приватно-правові засади): 36. наукових праць. — К.,-1997. — С. 201.
Зобов'язання Із заподіяння шкоди 889
Щодо періодичності виплат по компенсації моральної шкоди, то суди, як правило, присуджують компенсацію моральної шкоди у вигляді одноразової грошової виплати. Така практика закріплена і в проекті ЦК України.
У питанні допустимості компенсації моральної шкоди, що заподіяна смертю близької людини, постанова Пленуму від 31 березня 1995 р. виходить з того, що близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на компенсацію такої шкоди не мають. Буквальний текст роз'яснення дає можливість говорити про те, що автори постанови проти переходу права на компенсацію моральної шкоди потерпілого до його близьких родичів за спадкоємством. Таке розв'язання проблеми не викликає заперечень. Але у судовій практиці виникло інше питання: чи можна компенсувати моральну шкоду, завдану смертю близької людини. Мати втратила єдиного сина, який загинув в автокатастрофі. Діти втратили батьків теж внаслідок якоїсь катастрофи. Чи мають зазначені особи (мати, діти) право на компенсацію моральної шкоди? Впевнена, що так. Смерть близької людини спричиняє тяжкі душевні страждання у всякому разі членам сім'ї, за якими повинно бути визнано право на компенсацію моральної шкоди.
Проект ЦК України передбачає норму, за якою моральна шкода, завдана смертю (втратою) дружини (чоловіка), дітей, у тому числі усиновлених, батьків компенсується особам, які зв'язані із загиблим (загиблою) сімейними відносинами, що визначені ст. 1270 проекту ЦК України.
Глава 36. Зобов'язання із рятування колективної і державного майна
§ 1. Поняття та елементи зобов'язань із рятування колективного і державного майна
Згідно зі ст. 467 ЦК України шкоду, якої зазнав громадянин при рятуванні колективного і державного майна від небезпеки, що йому загрожувала, повинна відшкодувати та організація, майно якої рятував потерпілий. Безпосереднім приводом виникнення даного інституту були дві справи, що з'явилися у судовій практиці України.
У справі за позовом громадянина М. було встановлено, що позивач, їдучи залізницею як пасажир, під час стоянки побачив пожежу у поїзді, який стояв на сусідній колії. Він почав гасити пожежу, внаслідок чого дістав каліцтво, водночас згорів його одяг. Потерпілий звернувся до суду про відшкодування заподіяної шкоди, що спричинила втрату працездатності. Народний суд відмовив у позові, справа розглядалась у різних судових інстанціях. Нарешті, одна з вищих судових інстанцій зайняла іншу позицію і висловила ряд принципових положень. Вона зазначила, що громадянин М. діяв не в особистих інтересах, а в інтересах охорони народного добра, виконуючи свій конституційний обов'язок, і зобов'язала залізницю відшкодувати громадянинові М. заподіяну шкоду в повному обсязі. Аналогічною була справа за позовом громадянки Б. до товариства "Динамо", чоловік якої загинув під час гасіння пожежі, що охопила склади названого товариства.
Зобов'язання із рятування майна 891
На утриманні загиблого були двоє дітей, від імені яких їх мати громадянка Б. вимагала відшкодування заподіяної шкоди. Верховний Суд при вирішенні даної справи зайняв аналогічну позицію, яку висловив щодо справи громадянина М.
Постанови судових інстанцій щодо наведених справ стали предметом глибокого наукового дослідження. Результати дослідження знайшли своє відображення у новому інституті, який закріплений у статтях 467 і 468 ЦК України.
Як уже зазначалося, внаслідок такого зобов'язання шкоду, якої зазнав громадянин при рятуванні колективного і державного майна від небезпеки, що йому загрожувала, повинна відшкодувати та організація, майно якої рятував потерпілий (ст. 467 ЦК).
Суб'єктами даного зобов'язання є: громадянин, який має право на відшкодування заподіяної шкоди і виступає в особі кредитора (потерпілого) та організація, що зобов'язана цю шкоду відшкодувати і виступає в особі боржника.
Право вимагати відшкодування шкоди, завданої при рятуванні майна організації, належить будь-якому громадянинові, який, виконуючи свій громадський обов'язок, зазнав цієї шкоди. До того ж, не має значення, чи, ці дії вчинені під час виконання трудових обов'язків, чи ні, важливо, щоб вони являли собою здійснення громадського обов'язку.
Слід підтримати висловлений у літературі погляд, за яким право на відшкодування за ст. 467 ЦК України мають так звані професійні рятувальники, оскільки вихідна позиція є хибною — такі працівники зобов'язані ризикувати своїм життям і здоров'ям внаслідок трудових (службових) обов'язків і ризик шкідливих наслідків повинен падати на них1. У разі смерті громадянина-рятувальника право вимоги належить особам, які мають право на відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю годувальника (частини 1, 2 і 3 ст. 456 ЦК).