Обов'язок відшкодування шкоди покладено на організацію, майно якої рятував потерпілий. Для визначення організації-боржника вирішальним є належність даного майна організації. Йдеться про державні підприємства та установи, громадські об'єднання, кооперативи (колгоспи), колективні під-
Див.: Ярошенко К.Б. Жизнь й здоровье под охраной законе. Граждан-ско-правовая защита личных неимущественных прав граждан. — М., 1990. — С. 97.
892 Глава 36
приємства, господарські товариства тощо, яким майно належить відповідно на праві колективної власності, повного господарського відання або на праві оперативного управління. Якщо майно в момент рятування було в іншій організації (оренда, перевезення, збереження тощо) або навіть у громадянина (прокат), то зобов'язаним суб'єктом буде організація, якій належить майно. Коли майно належить кільком організаціям, тоді шкоду, якої громадянин зазнав у зв'язку з його рятуванням, організації відшкодовують солідарне.
Зміст зобов 'язання, що виникає внаслідок рятування колективного і державного майна, становить право потерпілого одержати відшкодування шкоди, якої він зазнав, і обов'язок організації-боржника відшкодувати цю шкоду.
Об'єктом зобов'язання є відшкодування шкоди потерпілому, якої він зазнав, рятуючи майно організації.
§ 2. Підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних з рятуванням колективного і державного майна
Обов'язок відшкодування організацією шкоди громадянинові при рятуванні її майна виникає за таких підстав: а) наявність шкоди; б) спрямованість дій громадянина на рятування колективного і державного майна; в) реальність небезпеки, що загрожувала колективному або державному майну; г) причинний зв'язок між діями громадянина з рятування майна та шкодою, якої зазнав громадянин.
Шкода, якої зазнав громадянин при рятуванні колективного або державного майна, може виражатись у пошкодженні або знищенні належного йому майна, в повній або частковій втраті заробітку, спричиненою втратою або зменшенням працездатності, а також у витратах, зумовлених ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
У разі смерті громадянина шкода виражається у втраті засобів до життя непрацездатними особами, які перебували на утриманні померлого або мали право на таке утримання
Зобов'язання Із рятування майна 893
(частини 2 і 3 ст. 456 ЦК), а також у витратах на поховання (ст. 459 ЦК). Рятування колективного і державного майна виявляється у тому, що громадянин вчиняє фактичні дії на відвернення небезпеки, що загрожувала колективному чи державному майну (наприклад, зупиняє поїзд, чим запобігає аварії; повідомляє про загрозу небезпеки), або на її зменшення чи ліквідацію (бере участь у гасінні пожежі, знищує речі, що загрожували вибухом, тощо). Правове значення має у цьому випадку не вид дії громадянина, а її цілеспрямованість. Не має значення і та обставина, що громадянин за власною ініціативою чи на прохання інших осіб брав участь у рятуванні колективного або державного майна.
Обов'язок організації відшкодувати шкоду, якої зазнав громадянин при рятуванні її майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Власне цю обставину підкреслює і закон, вживаючи вираз "при рятуванні", а не "в рятуванні". Отже, вимога громадянина до організації грунтується на факті виникнення у нього шкоди, а не на ефективності дії щодо відвернення небезпеки, яка загрожувала майну організації. Організація не може ухилятися від обов'язку відшкодувати шкоду, посилаючись на те що остання значно переважає шкоду, яка була або могла бути відвернена.
Обов'язок організації відшкодувати шкоду виникає і в тих випадках, коли дії громадянина були спрямовані на рятування майна громадян, що перебувало у володінні організації. Правовою підставою перебування майна громадянина в організації можуть бути відповідні договори, зокрема комісії, схову, побутового підряду тощо. Приймаючи в даному випадку майно громадян, організація зобов'язана забезпечити його збереження. При збереженні майна громадян організація зобов'язана відшкодувати вартість втраченого або пошкодженого майна, що спричине збитки організації. Тому громадянин, який рятує таке майно, запобігає шкоді, що її могла зазнати організація, і тим самим діє в інтересах організації.
Для виникнення відносин, які регулюються ст. 467 ЦК України, необхідно, щоб дії громадянина щодо рятування були зумовлені небезпекою, яка загрожувала знищенню, втраті або пошкодженню майна організації. Небезпека може бути спричинена стихійним лихом (повінь, землетрус, ураган), злочинним зазіханням на колективне або державне майно
894 Глава 36
(пограбування, крадіжка), а також діями працівників організації внаслідок неналежного виконання ними своїх службових (трудових) обов'язків.
Небезпека, що загрожує колективному або державному майну, має бути реальною та наявною, об'єктивно існувати і фактично бути на момент вчинення дії по рятуванню. Наявність небезпеки потребує вчинення дій раптово, не чекаючи їх погодження з відповідними особами.
Для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду необхідно, щоб між діями потерпілого по рятуванню колективного або державного майна і шкодою, якої він зазнав, був причинний зв'язок.
У цьому зобов'язанні немає заподіювача шкоди. Причиною шкоди потерпілого є його дії, якими він рятував майно. Організація зобов'язана відшкодувати шкоду, якщо вона виникла внаслідок дій потерпілого щодо рятування її майна.
Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування колективного або державного майна, зовні подібні до зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди. І в першому, і в другому випадках йдеться про відшкодування шкоди. Однак між вказаними зобов'язаннями є істотна різниця. Зобов'язання із заподіяння шкоди виникають внаслідок вчинення заподіюва-чем правопорушення, тому покладення на нього обов'язку відшкодування є цивільною відповідальністю. У зобов'язаннях, що виникають внаслідок рятування колективного і державного майна, причиною шкоди є правомірні дії самого потерпілого, якими він свідомо наражає себе на небезпеку. Тому відшкодування шкоди за правилами ст. 467 ЦК України не може кваліфікуватись як відповідальність.
За чинним ЦК України рятування майна, що належить на праві приватної- власності громадянам, не породжує обов'язку відшкодування. Проблема відшкодування шкоди, заподіяної при рятуванні життя і здоров'я громадян, охоплюється етично-моральними відносинами. Водночас це стосується тих випадків, коли небезпека зумовлена виною третьої особи (або незалежно від вини при дії джерела підвищеної небезпеки), тоді на третіх осіб або володільців джерела підвищеної небезпеки повинен покладатись обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну при рятуванні життя і здоров'я. В інших випадках, коли небезпека спричинена стихійним
Зобов'язання Із рятування майна 895
лихом (повінь, землетрус тощо) чи виною особи, життя і здоров'я якої рятувалося, громадянин-рятівник, що зазнав шкоди, повинен одержати відшкодування у повному обсязі за рахунок державного бюджету.
§ 3. Обсяг шкоди та порядок її відшкодування
Обсяг шкоди, якої зазнав громадянин у зв'язку з рятуванням колективного або державного майна, та порядок її відшкодування визначаються відповідно до ч. 2 ст. 468, за правилами ч. 1 ст. 440, статей 451, 453 та 455, ч. 2 і 3 ст. 456, статей 457, 461—466 ЦК України. Оскільки вказані норми застосовують за аналогією, то їх необхідно тлумачити з урахуванням специфіки зобов'язань, що виникають у зв'язку з рятуванням зазначеного майна.
При пошкодженні або знищенні майна потерпілого організація зобов'язана відшкодувати річ у натурі або відшкодувати повністю збитки (ст. 453 ЦК). Якщо потерпілий дістав каліцтво або інше ушкодження здоров'я, у разі його смерті шкода у повному обсязі відшкодовується згідно зі ст. 455, частинами 1, 2 і 3 ст. 456, статтями 457, 461—466 ЦК України.
Відшкодування шкоди, заподіяної громадянином при рятуванні колективного або державного майна, проводиться у безспірних випадках за рішенням організації, майно якої рятував потерпілий, а за наявності спору— за рішенням суду (ч. 1 ст. 468 ЦК).
Глава 37. Зобов'язання
з безпідставного придбання
або збереження майна
Зобов'язання з безпідставного придбання або збереження майна — це один з видів позадоговірних зобов'язань. На підставі цього зобов'язання особа, яка одержала чи зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане чи збережене майно цій особі, а остання має право вимагати від зобов'язаної особи виконання її обов'язку. В цьому визначенні привертають увагу особливі юридичні факти, що породжують даний вид позадоговірних зобов'язань. До них належать:
а) збільшення (ч. 1 ст. 469 ЦК) або збереження (ч. 5 ст. 469 ЦК) майна однієї особи за рахунок іншої особи. Вираз "за рахунок іншої особи означає, що водночас відбуваються два процеси: придбання або збереження майна однією особою (набувачем) і втрата (витрачання) майна іншою особою (потерпілим). Одержання майна може полягати не лише у придбанні предметів матеріального світу, а й у набутті речових і зобов'язальних прав (наприклад, права власності на речі та гроші, в набутті права вимоги, в прийнятті послуг). Збереження майна має місце, коли одна особа виконала зобов'язання іншої, прийняла на себе зобов'язання замість іншої, зазнала витрат, які за нормального стану речей повинна була б понести особа, що зберегла майно;