• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцеперебування на території
Купівля-продаж 181
України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
• структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України, філії, відділення тощо, але мають постійне місцеперебування на території України;
• спільні підприємства з участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцеперебування на її території;
• інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
Таким чином, сторонами в зовнішньоекономічному договорі купівлі-продажу можуть бути лише ті особи, які мають спеціальну правоздатність щодо укладення такого договору відповідно до законів України та/або закону країни, де його укладено. Фізичні особи для укладення зовнішньоекономічних угод повинні мати достатню цивільну дієздатність, а якщо ці угоди є підприємницькою діяльністю, то вони повинні також набути статусу підприємця.
Договір купівлі-продажу в зовнішньоекономічній діяльності необхідно укладати, додержуючись загальних і спеціальних вимог чинного законодавства міжнародних договорів України. Його учасники мають право використовувати усталені міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законами України.
В умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності зберігається необхідність державного регулювання окремих її сфер. Так, Указом Президента України "Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні" від 7 листопада 1994 р.1 (із змінами, внесеними Указами Президента України від 17 листопада 1994 р. та від 13 січня 1995-р.) визначено перелік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які підлягають обліку, а також цим же Указом затверджено Положення про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів.
' Урядовий кур'єр. — 1994. — 1 грудня
182 Глава 7
Відповідно до зазначеного Указу спеціальному облікові (реєстрації) підлягають зовнішньоекономічні договори (контракти), які укладені суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності та предметом яких є:
товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами України;
товари походженням з України, щодо яких міжнародними договорами України передбачено добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу;
товари походженням з України, щодо яких здійснюються антидемпінгові процедури;
товари походженням з України, імпорт яких до інших держав квотується, контингентується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав або нормативних актів економічних угруповань, митних союзів;"
товари походженням з України, експорт яких здійснюється у рамках бартерних (товарообмінних) операцій чи операцій із зустрічною торгівлею.
Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 р. затверджено Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)1, в якому сформульовано вимоги, яким має відповідати зовнішньоекономічний контракт. Насамперед він повинен бути належно оформлений і підписаний. У Положенні зазначається, що в зовнішньоекономічному договорі (контракті) мають бути визначені:
його сторони та їх реквізити;
предмет договору;
кількість та якість договору;
базисні умови поставки товарів відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 р.;
ціна та загальна вартість контракту, а у бартерному контракті — загальна вартість товарів, що експортуються, та загальна вартість товарів, що імпортуються за цим контрактом, виражені в іноземній валюті, крім того, зазначаються у доларах США;
Урядовий кур'єр. — 1995. — 2 листопада.
| Купівля-продаж |
| 183 |
умови платежів;
умови здачі (приймання) товарів;
форс-мажорні обставини;
санкції та рекламації;
арбітраж;
юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.
Безперечно, сторони мають право передбачати й інші різні додаткові умови. При цьому права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладення, якщо сторони не погодили інше, що і відображається в умовах договору (контракту).
Особливий інтерес становить питання про форму зовнішньоекономічних угод, у тому числі і купівлі-продажу, а також наслідків її недодержання, оскільки нині воно поки що не має однозначного вирішення. Так, відповідно до ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається у письмовій формі (якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України), який від імені фізичної особи підписується цією особою, а від імені інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності — двома особами: відповідною посадовою особою та особою, уповноваженою довіреністю. Встановивши порушення цього правила, суди нерідко визнають недійсними зовнішньоекономічні договори, укладені з порушенням форми і порядку їх підписання.
На наш погляд, такий підхід не безспірний. Так, згідно з ч. 2 ст. 45 ЦК України недодержання форми зовнішньоторговельних угод та порядку їх підписання (ст. 568 ЦК) тягне за собою недійсність угоди, тобто санкція за ч. 2 ст. 45 застосовується за порушення форми і порядку зовнішньоторговельних угод, встановлених ст. 568 ЦК України. Проте у ч. 2 ст. 568 зазначено, що форма зовнішньоторговельних угод, які укладаються радянськими організаціями, і порядок підписання їх, незалежно від місця укладення цих угод, визначаються законодавством Союзу РСР. Наведена норма не може поширюватися на відносини сторін таких угод у зв'язку з тим, що:
1) дія даної норми розрахована на регулювання відносин колишнім союзним законодавством в умовах державної монополії на зовнішню торгівлю, а зараз діє принцип свободи суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
184 Глава 7
2) сторони, які укладають зовнішньоекономічні угоди, вже не є радянськими організаціями, на які має поширюватися законодавство колишнього СРСР про зовнішньоекономічну діяльність; ,
3) визнання угод недійсними на підставі статей 45 і 568 ЦК України було можливим лише у разі порушення форми та порядку підписання їх, встановлених законодавством СРСР, яке сьогодні взагалі не може застосовуватися до даних правовідносин. Нині ці норми не діють, оскільки, відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про порядок-тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 р., союзне законодавство застосовується, якщо відповідні відносини не врегульовані законодавством України і не суперечать йому. А втім, як відомо, зовнішньоекономічні відносини вже врегульовано Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншими законодавчими актами України, перелік яких подано у Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому МЗЄЗторгом України від 5 листопада 1995 р. У цьому переліку закони СРСР не зазначаються. За таких умов має діяти правило ч. 1 ст. 45 ЦК України, згідно з яким недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в тому разі, якщо такий наслідок прямо вказаний у законі. Проте у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших спеціальних законодавчих актах України такі правові наслідки відносно випадків укладення угод за підписом однієї особи прямо не передбачено.
Правда, у ч. 5 ст. 6 згаданого закону є норма, згідно з якою зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України чи міжнародним договорам України. Але ця норма не стосується безпосередньо відступів від форми і порядку підписання зовнішньоекономічних договорів, а відповідно до цивільного законодавства недодержання цих вимог тягне за собою недійсність угод лише у випадках, прямо передбачених законом.
Дещо двозначною уявляється і та частина ст. 6, відповідно до якої зовнішньоекономічний договір від імені юридичної особи мають підписувати дві особи: "особа, яка має таке
Купівля-продаж 185
право згідно з посадою відповідно до установчих документів, І особа, уповноважена довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта підприємницької діяльності одноособове, якщо установчі документи не передбачають інше". Саме остання фраза може дати підстави для неоднозначних висновків, зокрема про те, що установчі документи можуть встановлювати й Інший порядок підписання зовнішньоекономічних договорів, у тому числі й одноособовий.
На підставі вищезазначеного, а також враховуючи те, що вже немає радянських організацій і не діє законодавство СРСР, слід зробити висновок, що наявність у зовнішньоторговельній угоді лише одного підпису від імені юридичної особи України не є підставою для визнання її недійсною. Дана позиція іноді підтримується і арбітражною практикою. Так, президія Вищого арбітражного суду України у справі № 38/6 за позовом австрійської фірми "Дипл-Інж. Стефан Ландау" до СП "Кебот-Київ" залишила у силі договір на реалізацію лікарських препаратів, підписаний зі сторони СП однією особою — президентом, не знайшовши підстав для визнання його недійсним через порушення форм з тих же міркувань, які були зазначені вище. Подібний підхід міститься також у постановах Арбітражної наглядової колегії ВАС України від 11 січня 1997 р. у справі М8 8/131 за позовом фірми "Армор" до ВАТ "Лубнифарм".