Розглядаючи спір у справі АС № 62 Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України не визнав недійсним контракт від 17 вересня 1992 р. міжАТ "Індустріалекспорт" (м. Бухарест, Румунія) і компанією "Укрнафтохім" (м. Київ, Україна) про поставки товарів на бартерній основі, незважаючи на те, що з української сторони контракт був підписаний одноособове.
Така арбітражна практика заслуговує на підтримку, оскільки нерідко представники суб'єктів підприємництва (юридичних осіб) навмисно підписують одноособове зовнішньоекономічні угоди, розраховуючи на необов'язковість їх виконання. Причому, як свідчить арбітражна практика, з вимогами про визнання таких угод недійсними звертається та сторона контракту, яка одноособове підписала угоду. До речі у проекті ЦК України взагалі немає правил щодо наслідків недодержання форми та порядку підписання таких угод
186 Глава 7
У ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" сформульовано кілька принципових положень щодо застосовуваного до угод права, а саме:
• форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення;
• форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, встановлюється законами України;
• права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження;
• за відсутності погодження між сторонами щодо права, яке має застосовуватися до договору купівлі-продажу, застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є продавцем.
Бурхливий розвиток міжнародного товарообігу зумовив необхідність створення відповідних універсальних правил міжнародної купівлі-продажу. Так, Міжнародна торговельна палата у 1953 р. розробила Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів (правила ІНКОТЕРМС), які застосовують нині у редакції 1990 р.1. З метою однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами підприємництва України та учасниками відносин, що виникають у зв'язку з такими договорами, Указом Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" від 4 жовтня 1994 р.2 було встановлено, що ці Правила застосовуватимуться при укладенні суб'єктами підприємницької діяльності України усіх форм власності договорів, утому числі зовнішньоекономічних, предметом яких є товари (роботи, послуги).
Велике практичне значення для ефективного розвитку міжнародного товарообігу та встановлення для нього уніфікованих правил має Віденська конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.3, яка вступила в
* Международний коммерческий арбитраж. — К., 1995. — С. 127—129.
2 Там само. — С. 51—84.
3 Там само. — С. 46—51.
| Купівля-продаж |
силу з 1 січня 1988 р. Конвенція містить 101 статтю, що регулюють відносини, пов'язані з укладенням договорів міжнародної купівлі-продажу, їх виконанням та відповідальністю за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
При ратифікації Конвенції 3 січня 1990 р. Україна заявила, що будь-яке положення статей 11 і 29 чи частини II Конвенції, яка допускає щоб договір купівлі-продажу чи його зміна або припинення угодою сторін або оферта, акцепт або будь-яке висловлення наміру здійснювалися не у письмовій формі, не застосовується, якщо хоч би одна із сторін має своє комерційне підприємство в їх відповідних державах.
Знання перелічених та інших міжнародних правил купівлі-продажу дасть можливість підприємцям набути знання та досвіду цивілізованого ведення комерційної діяльності у сучасних динамічних і складних ринкових відносинах.
Глава 8. Купівля-продаж у роздрібній торгівлі
§ 1. Організаційно-правові основи торговельної діяльності
Поняття торговельної діяльності та загальні умови її здійснення. Торговельна діяльність — це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримати прибуток.
Оскільки торговельна діяльність відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. є одним з видів підприємництва, вона характеризується також тим, що є систематичною, на власний ризик діяльністю.
Матеріальну основу торговельної діяльності становить власність. Власність як економічна категорія — це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.
Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, кошти, цінні папери тощо) для здійснення торговельної діяльності. Разом з тим власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Всі суб'єкти права власності рівні перед законом
189
у роздрібній торгівлі
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємництво" та п. З Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. № 108, суб'єктами торговельної діяльності можуть бути:
• громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності1 або дієздатності2;
• юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".
Не допускається заняття торговельною діяльністю громадян таких категорій: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.3 та ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою (в тому числі торговельною) діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 р. заборонено безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів, а також
1 Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Правоздатність громадянина виникає у момент його народження і припиняється зі смертю.
2 Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Дієздатність у повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку.
3 Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — Ст. 490.
100 Глава 8
посадовим особам державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди від акцій, а також доходи вщ інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна у статутному фонді господарського товариства тощо).
Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету, вважаються працівники, діяльність яких пов'язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень. Збереження за цими особами лише права на отримання дивідендів (доходів) означає, цю право на управління належним їм майном (це — друга складова корпоративного права) зазначені у Декреті посадові особи на період зайняття вказаних посад можуть передавати довіреним особам відповідно до чинного законодавства.
Згідно з ч.4 ст. 5 Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р.1 також забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю аудиторам, що не виключає їх права отримувати дивіденди вщ акцій та доходи вщ інших корпоративних прав.
Особи, яким суд заборонив займатися торговельною діяльністю2, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення торговельної діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість3 за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати у підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
Суб'єкти торговельної діяльності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що