Торговельні організації повинні вести облік проданих вогнепальної зброї, мисливських ножів та боєприпасів, газових балончиків, газових пістолетів (револьверів) у книгах обліку, які нумеруються, прошнуровуються та скріплюються печаткою місцевих органів внутрішніх справ. Про вид, систему, марку, калібр, номер проданих зброї, газових пістолетів (револьверів) продавець вносить відповідні записи у дублікат дозволу на придбання вогнепальної зброї, газових пістолетів (револьверів) і книгу обліку. Вони засвідчуються підписом продавця і штампом магазину із зазначенням дати продажу цих предметів.
Боєприпаси до мисливської вогнепальної зброї, мисливські ножі, патрони до газових пістолетів (револьверів) у магазинах продаються організаціям після пред'явлення дозволу органів внутрішніх справ на зберігання вогнепальної зброї, газових пістолетів (револьверів), доручення і документа, який засвідчує особу — представника організації.
Продаж мисливських ножів громадянам, які вже мають у власному користуванні мисливську вогнепальну зброю, здійснюється на підставі дозволів на її зберігання. При цьому у розділі "Особливі відмітки" такого дозволу адміністрація магазину ставить штамп. Придбані таким способом мисливські ножі громадяни зобов'язані у 10-денний термін зареєструвати в органі внутрішніх справ за місцем проживання. Про реєстрацію придбаних мисливських ножів в органі внутрішніх справ робиться відповідна відмітка в картці-заяві
236 Глава 8
облікової справи власника такої мисливської вогнепальної зброї, а у розділі "Особливі, відмітки" дозволу на її зберігання ставиться штамп.
Записи про продані боєприпаси до мисливської зброї та патрони до газових пістолетів (револьверів) здійснюються у дозволі на зберігання зброї і вказаних спеціальних засобів.
§ 4. Загальна характеристика законодавства про захист прав споживачів
Прийнятий Верховною Радою України 12 травня 1991 р. Закон УРСР "Про захист прав споживачів" був введений у дію постан9вою Верховної Ради з 1 травня 1991 р.1. Звичайно, цей закон містив багато прогресивних положень, спрямованих на посилений захист прав громадян-споживачів. Водночас у ньому було допущено ряд істотних прорахунків, зумовлених відсутністю досвіду в такій сфері нормотворчості. Тому вже 15 грудня 1993 р. до Закону України "Про захист прав споживачів" було внесено істотні зміни та доповнення2.
Закон України "Про захист прав споживачів" у редакції від 15 грудня 1993 р. набув завершеності і логічності. В ньому були також заповнені окремі прогалини в регулюванні відносин з участю громадян-споживачів. Це, безумовно, не означає, що після внесення таких істотних змін зникла потреба в подальшому вдосконаленню Закону. Цей процес відбуватиметься й далі. Більше того, після 15 грудня 1993 р. до цього закону вже було внесено кілька нових змін, які, однак, не відзначалися масштабністю і не змінювали його ідеологію.
Закон України "Про захист прав споживачів" (у редакції 1993 р.) складається з преамбули, трьох розділів :"3агальні
' Оскільки в (системі споживчого законодавства центральне місце займає Закон "Про захист прав споживачів", то саме на аналізі його норм буде зосереджено головну увагу в даному дослідженні.
2 Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 1. — Ст. 1—2.
Купівля-продаж у роздрібній торгівлі 237
положення", "Права споживачів та їх захист", "Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)" та містить всього 26 статей1. Закон "Про захист прав споживачів" 1991 р. також складався з преамбули, двох розділів з ідентичними назвами та третього розділу "Об'єднання споживачів", але містив лише 18 статей.
У преамбулі Закону України "Про захист прав споживачів" зазначається, що він регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виготовлювачами (виготівниками), виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав.
Дещо по-іншому визначав предмет регулювання цих відносин Закон 1991 р., в якому було записано: "Цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи захисту прав громадян-споживачів продукції (товарів, робіт, послуг) в умовах різноманітності форм власності, товарно-грошових і ринкових відносин у сфері торговельного та інших видів обслуговування".
Аналізуючи зміст наведених положень, не можна дати однозначну позитивну оцінку оновленому положенню преамбули в редакції 1993 р. Воно більш лаконічне, не переобтяжене зайвими поняттями. Водночас оновлена ч. 1 преамбули, порівняно з її попередньою редакцією, не позбавлена деяких вад. Зокрема, правило про те, що Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виготовлювачами, виконавцями, продавцями не відповідає дійсному змістові цього закону, адже він не тільки регулює відносини між зазначеними суб'єктами, а й визначає обов'язки господарюючих суб'єктів (виготовлювачів, виконавців, торговельних підприємств) поза межами цивільних правовідносин, що виникають між ними та споживачами. Такими є, зокрема, статті 5—11 та 13 Закону України "Про захист прав споживачів". Невиправданим стало також вилучення посилання на те, що Закон спрямований на захист прав громадян-споживачів, адже саме для них встановлю-
' Надалі посилання на норми Закону України "Про захист прав споживачів" здійснюватимуться у редакції 1993 р.
238 Глава 8
ються привілеєві права, саме вони є суб'єктом посиленого державного захисту у цій сфері відносин.
З урахуванням викладеного, 1 ч. преамбули бажано було б викласти у такій редакції: Цей закон регулює відносини між громадянами — споживачами товарів (робіт, послуг) і виготовлювачами, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, визначає вимоги, яким мають відповідати товари (роботи, послуги), встановлює обов'язки уповноважених державних органів, права споживачів та визначає засоби реалізації державного захисту їх прав.
У зв'язку з вищевикладеним, виникають певні сумніви і щодо правомірності назви самого Закону, адже в ньому містяться як норми позитивного регулювання, так і норми, які застосовуються лише у разі порушення прав споживачів. Тому було б юридичне коректніше даний закон назвати:
"Закон про права споживачів-громадян та їх захист". Нинішня ж назва Закону зобов'язує давати йому довільне розширене тлумачення.
Заслуговує на підтримку прагнення законодавця дати визначення основних понять даного закону, що сприяє їх єдиному тлумаченню. Так, споживачем визнається громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Звідси випливає, що споживачами за цим законом мають визнаватися лише громадяни, які вчиняють чи мають вчинити зазначені дії з метою використання товарів, робіт, послуг для власних побутових потреб.
Наведене визначення породжує одразу кілька проблем. По-перше, невідомими є критерії встановлення факту придбання, замовлення, використання товарів, робіт, послуг для власних побутових потреб. Зокрема, як бути, коли ці дії вчинені для задоволення потреб членів сім'ї, колег по роботі, навчанню тощо? Очевидно, законодавець мав на увазі не визнавати споживачами тих покупців, замовників, які набувають, замовляють товари, роботи, послуги не з метою використання у підприємницькій діяльності. У такому разі щодо цього припущення мало б бути в Законі зроблено застереження. Однак і тоді не можна повністю уникнути невизначеності у питанні правових наслідків придбання (замовлення) громадянином товару (послуг) з тією чи іншою метою вико-
Купіяля-продаж у роздрібній торгівлі 239
ристання "їх. Наприклад, як бути, коли громадянин придбав у торговельного підприємства трактор чи іншу техніку для власних побутових потреб, а фактично використовував у підприємницькій діяльності і навпаки. На наш погляд, вирішальне значення тут має надаватися не лише меті придбання товару, а тому фактові, в якому статусі перебував громадянин, укладаючи угоду. Тобто, якою в угоді громадянин виступав стороною (покупцем) як підприємець, то на його відносини з продавцем норми Закону України "Про захист прав споживачів" не повинні поширюватися.
Ця проблема була менш гострою в Законі 1991 р., в якому давалися також визначення понять "покупець" і "замовник". Так, покупцем визнавався громадянин, який набував продукцію за договором купівлі-продажу, а замовником — громадянин, який замовляв роботи або послуги. Законодавчі роз'яснення змісту цих термінів вносило більшу певність щодо кола покупців і замовників, права яких мають захищатися за законодавством про захист прав споживачів. Тому, враховуючи все викладене, можна зазначити, що споживач— це громадянин, який не як підприємець придбаває (набуває), замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. При цьому під власними побутовими потребами необхідно розуміти також потреби членів сім'ї, родичів, інших осіб. Думається, що і в тих випадках, коли громадянин набував у роздрібній торговельній мережі товар з метою майбутнього використання у підприємництві, але через певні обставини фактично використовував для власних побутових потреб, він також має право на захист згідно з Законом України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до преамбули Закону продавцем є підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які реалізують товари за договором купівлі-продажу, а виконавцем — підприємство, організація, установа або громадянин-підприємець, що виконують роботи або надають послуги.