Наведені термінологічні визначення не можна визнати вдалими, адже за ними до продавців чи виготовлювачів необхідно зарахувати будь-які підприємства, організації, установи (громадяни-підприємці), в тому числі і ті, для яких торговельна діяльність, та чи інша діяльність з надання побутових послуг
240 Глава 8
не є професійною, а має разовий або нерегулярний характер. Наприклад, цукровий завод продає своєму працівникові автомашину, яка вже протягом кількох років була у користуванні заводу. Законодавче термінологічне визначення поняття "продавець" дає підстави поширити на дану угоду купівлі-продажу правила Закону України "Про захист прав споживачів". Однак, навряд чи доцільно на таку угоду поширювати дію цього закону, адже споживче законодавство за своїм призначенням має обмежену сферу регулювання і не повинно стосуватися продавців і виконавців, які не є професіоналами у тому чи іншому виді діяльності і не займаються роздрібною торгівлею чи наданням інших побутових послуг населенню.
Отже у випадках разового надання торговельних послуг громадянам суб'єктами підприємництва — непрофесіонала-ми повинні діяти відповідні загальні норми цивільного законодавства. За таких умов громадянин-покупець не матиме пільгових умов захисту, але його права будуть все-таки захищені цими нормами цивільного права, яке однаковою мірою захищає права і продавця, і покупця.
У преамбулі Закону розкривається також зміст договору, який розглядається як усна чи письмова угода між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, строки, ціну та інші умови, за якими здійснюються купівля-продаж, роботи та послуги, та який може оформлятися квитанцією, товарним чеком або іншими письмовими документами. Майже у такій редакції містилося термінологічне визначення в Законі 1991 р. Однак, в обох випадках не було особливої потреби у такому термінологічному роз'ясненні, оскільки воно не додає нічого нового порівняно з тим, що з цього приводу вже є у цивільному законодавстві.
Загалом же в Законі 1991 р. містилося 10 термінологічних визначень (споживач, покупець, замовник, продукція, виготовлювач, виконавець, продавець, договір, державний стандарт, нормативно-технічна документація), а в Законі 1993 р. їх стало 7 (споживач, виготовлювач, виконавець, продавець, договір, недолік, істотний недолік). І все-таки не всі новели у цій частині чи скасовані терміни виявилися виправданими. Так, передчасно законодавець відмовився від роз'яснень термінів "державні стандарти", "нормативно-технічна доку-
Купівля-продаж у роздрібній торгівлі 241
ментація", безпідставно зберіг визначення договору. Але цілком обгрунтовано запроваджені визначення термінів "недоліки" та "істотні недоліки".
Розділ 1 "Загальні положення" складається лише з двох статей (статті Л і 2) організаційно-технічного змісту. Так, у ст. 1 зазначається, що законодавство України про захист прав споживачів складається з цього закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.
Безперечно, центральне місце у системі споживчого законодавства займає Закон України "Про захист прав споживачів", норми якого становлять основний зміст споживчого права. Саме він встановлює визначальні принципи правового регулювання відносин за участю громадян-споживачів та окреслює соціальне необхідні потреби і юридичне допустимі межі їх пільгового захисту. Норми інших законів, зокрема про захист від недобросовісної реклами, про запобігання монополізму, лише прямо чи опосередковано сприяють реалізації споживачами своїх прав.
Особливе значення у системі споживчого законодавства мають норми ЦК України, які встановлюють правила укладення договорів купівлі-продажу, підряду, схову та інших угод у сфері побутового обслуговування, юридичну відповідальність за неналежне їх виконання чи невиконання. Правильне додержання громадянином цих правил є надійною правовою гарантією захисту їх порушених прав як споживачів. Навіть незважаючи на те, що поки що діє Цивільний кодекс 1963 р., окремі його норми зберігають своє праворегулююче значення й нині. У проекті нового ЦК України чільне місце займають норми щодо захисту прав споживачів. Однак у ньому вміщено лише норми цивільно-правової приналежності. Адміністративно-правові норми мають бути об'єктивно відображені в адміністративному та інших галузях законодавства. При цьому доцільно зберегти Закон України "Про захист прав споживачів", який є комплексним нормативним актом і містить норми різних галузей права.
Важливе значення для захисту прав споживачів мають Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання
242 Глава 8
і транспортування товарів; Положення про порядок вилучення неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів; Положення про порядок припинення (заборони) господарюючим суб'єктам відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, цю не відповідають вимогам нормативних документів, затверджені постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 р.1. Зазначені Положення містять широкий спектр адміністративно-організаційних заходів, спрямованих на припинення порушень господарюючими суб'єктами, які так чи інакше призводять до реалізації споживачам неякісних товарів (послуг). Незважаючи на це, відповідні норми цих Положень теж входять у систему споживчого законодавства, яке вже раніше ми визнали комплексним законодавством.
У Законі "Про захист прав споживачів" 1991 р. ст. 1 містила ще ч. 2, в якій зазначалося, що "у випадках, прямо зазначених у цьому Законі та інших законодавчих актах, заходи щодо реалізації прав споживачів можуть регулюватися постановами Кабінету Міністрів УРСР". Вилучення ч. 2 із ст. 1 Закону 1993 р. може створити враження про унеможливлення врегулювати окремі відносини з участю споживачів постановами Кабінету Міністрів України. Насправді це не так, адже безпосередньо у тексті самого Закону 1993 р. є посилання на право Кабінету Міністрів своїми актами регулювати деякі відносини.
Закон України "Про захист прав споживачів" безпосередньо передбачає право Кабінету Міністрів України визна чати, встановлювати чи затверджувати:
1) порядок відбору у господарюючих суб'єктів сфери тор гівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сиро вини, матеріалів тощо (ст. 5);
2) порядок проведення контрольних перевірок правиль ності розрахунків із споживачами за надані послуги та реалі зовані товари (ст. 5);
3) порядок накладення на господарюючих суб'єктів сфер торгівлі, громадського харчування і послуг стягнень, перед бачених ст. 23 Закону (ст. 5);
' Голос України. — 1995. — 14 лютого.
Купівля-продаж у роздрібній торгівлі 243
4) порядок та умови страхування службової особи державного органу у справах захисту прав споживачів (ст. 10);
5) переліки сезонних товарів, гарантійні терміни за якими обчислюються з початку відповідного сезону (ст. 13);
6) перелік товарів для обмінного фонду (ст. 14);
7) перелік товарів, що не підлягають обмінові (поверненню) з підстав, визначених Законом (ст. 20);
8) правила торговельного, побутового та інших видів обслуговування (виконання робіт, надання послуг).
Наведений обсяг компетенції Кабінету Міністрів України у сфері нормотворення не слід розглядати як вичерпний. Думається, що правовий вплив Кабінету Міністрів України \ сфері захисту прав споживачів може бути значно ширший, якщо це спрямовано на реалізацію цих прав. Однак у будь-якому разі акти Кабінету Міністрів України не повинні суперечити Закону України "Про захист прав споживачів" та іншим законам України. Безперечно, постанови Кабінету Міністрів України мають велике значення для ефективної реалізації споживачами своїх прав, визначених Законом України "Про захист прав споживачів", адже вони досить часто встановлюють конкретний механізм захисту порушених прав.
Не можна недооцінювати значення нормативних актів різних міністерств і відомств, зокрема Державного комітету України у справах захисту прав споживачів, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації, Антимонопольного комітету України. Такі нормативні акти мають юридичну силу лише за умови їх державної реєстрації у Міністерстві юстиції України, яка здійснюється відповідно до Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 р.1.
Як свідчить практика, саме відомчі нормативні акти є найменш структурно організованими, їх видають без додержання принципів побудови права, що ускладнює пошук та застосування їх правових норм. Крім того, здебільшого саме відомчі нормативні акти нейтралізують прогресивні, але де-
' Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. -1995.— № 1. — Ст. 3.
244Глава 8
кларативні норми того чи іншого закону шляхом встановлення складних формальних процедур реалізації громадянами проголошених законами прав. Такій "нормотворчій" діяльності слід встановити надійний заслін, зокрема проведенням правової експертизи незалежними експертами за дорученням Мінюсту України.
Захист прав споживачів має здійснюватися також відповідно до вимог міжнародного права. Так, згідно зі ст. 2 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то на її території застосовуються правила міжнародного договору.