Смекни!
smekni.com

Зобов`язальне право (Дзера) (стр. 80 из 196)

Договір дарування 397

Нове законодавство, як і те, що діяло раніше, не містить безпосередньої вказівки про право юридичне»! особи переда­вати майно за договором дарування. У ньому, як правило, за­стосовується термін "безоплатна передача майна". Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні підприємству надається право, якщо інше не перед­бачено його статутом, вчиняти будь-які угоди щодо належно­го йому майна. При цьому безоплатна передача І надання підприемствам матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України. Отже, юридичні особи також мають право дарувати майно іншим особам відповіно до їх установчих документів та закону.

7 липня 1992 р. до ч. З ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні було внесено зміни щодо порядку відчуження державної власності. Відповідно до цих змін відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкур­сам, на аукціонах) у порядку, визначеному Фондом держав­ного майна України. Фактично це означає, що зазначене майно не може відчужуватися від держави за договором да­рування або іншим безоплатним способом.

Крім того. Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном» що є у загальнодержавній власності" від 26 грудня 1992 р. встановлено заборону на безоплатну пере­дачу підприємствами, що перебувають у загальнодержавній власності, закріпленого за ними майна іншим підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам і водночас припинено до п. 6 ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" у частині здійснення такими підприємствами без­оплатної передач» майна громадянам2.

Предметом договору дарування може бути будь-яке майно, не вилучене з товарообороту яке може бути у влас­ності особи, якій воно дарується. При даруванні необхідно також додержуватися спеціальних правил, встановлених для

4 Вйомості Верховної Ради України. — 1992. • 2 Там само. — 1993. — № 7. — Ст. 52.

• № 38. — Ст. 562.

368Глава 13

набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя).

На відміну від договору купівлі-продажу відчужувач майна (дарувальник) за договором дарування не зобов'язаний до­держуватися усіх існуючих вимог до якості відчужуваного об'єкта. Безумовно, етичніше, коли дарувальник повідомить обдарованого про відомі йому недоліки дару, оскільки обда­рований мав би можливість утриматися від його прийняття. Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки прийнято­го дару або зазнавати витрат, пов'язаних з виправленням їх, або обмінювати на якісну річ (навіть тоді, коли йому було відо­мо про існування недоліків дару). Вважаємо, що дарувальник має відповідати за шкоду, заподіяну обдарованому річчю з недоліками, відомими дарувальникові, але не відомими потерпілому. Отже необхідно підтримати положення ст. 768 проекту ЦК України, згідно з якими дарувальник зобов'яза­ний інформувати про відомі йому недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечні для життя, здоров'я, майна як самого обдарованого, так і інших осіб.

Належність дарування до односторонніх договорів аж ніяк не позбавляє його ознак двосторонньої угоди, для укладення якої необхідне волевиявлення двох сторін (дарувальника і обдарованої особи). Це означає, що дарування вважається здійсненим (тобто договір укладеним) за наявності волевияв­лення обдарованої особи, висловленого у будь-якій формі. Як правило, воно виявляється у відповідній поведінці, зумовле­ній тією чи іншою подією, обставинами (днем народження, ве­сіллям, ювілеєм тощо). Безпосередня згода особи, якій дарує­ться майно, вимагається за тими угодами, які потребують спеціального оформлення. Якщо дарунок не прийнято, дого­вір дарування не вважається укладеним. При цьому не може бути ніяких правових підстав, щоб змусити особу прийняти дарунок, якщо вона. на це не дала згоди раніше.

З укладенням договору дарування фактично припиняється юридичний зв'язок між сторонами. Обдарована особа, без­перечно, має право добровільно прийняти на себе обов'язок належного ставлення до дарувальника. Проте такий обов'я­зок має суто морально-етичний характер і не породжує відпо­відних юридичних наслідків. Тому, за чинним законодав­ством, неуважне ставлення обдарованої особи до даруваль-

Договір дарування 369

ника, нанесення останньому образ не можуть бути підставою для розірвання договору дарування.

На наш погляд, не може суперечити поняттю і призначен­ню договору дарування укладення таких угод, за якими б да­рувальник зберігав певні права (наприклад, дарування жилого будинку із збереженням за дарувальником права користування певною частиною жилого приміщення, дару­вання автомашини із збереженням за дарувальником права періодичного користування нею). Бажано, щоб угоди з такими умовами знайшли своє врегулювання у новому цивільному законодавстві. У зв'язку з цим занадто категоричним уявляє­ться положення ст. 765 проекту ЦК України про те, що "дого­вір не є даруванням, якщо обдарований зобов'язується при цьому вчинити на користь дарівника будь-яку дію майнового чи немайнового змісту".

Договір дарування укладається у формі, визначеній за­гальними правилами цивільного законодавства про форму угод (статті 43,44 та 46 ЦК). Це може бути усна або письмова форма. Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦК У країни договір даруван­ня на суму 500 крб., а при даруванні валютних цінностей — на суму понад 50 крб. має бути нотаріально посвідчений. Нині існування зазначеної норми втратило будь-яку доцільність і практичну значимість. По-перше, не відповідає реаліям сьо­годнішнього дня вимога про нотаріальне посвідчення догово­ру дарування на суму понад 500 крб., оскільки остання є за­надто низькою порівняно з цінами на товари. Фактично втра­тила свою чинність норма про нотаріальне посвідчення за­значених угод з валютними цінностями у зв'язку зі зміною політики валютного регулювання і прийняттям у цій сфері принципово нового законодавства, зокрема Декрету Кабіне­ту Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 10 лютого 1993 р.

Поки не внесено змін до чинного ЦК України щодо вище­зазначених сум дару можуть виникати спори про відповід­ність того чи іншого договору дарування вимогам ЦК про форму угод. Нам здається, що такі спори можна вирішувати з урахуванням ст. З Закону України "Про державні гаранті"? відновлення заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 р., якою встановлено, що заощадження громадян, покладені до Ощадного банку СРСР у період до 2 січня

370Глава 1З

1992 р., відновлюються у співвідношенні 1 крб. заощаджень на 1,05 грн. за станом на 1 жовтня 1996 рік

Вимагають нотаріального посвідчення відповідно до ч. З ст. 244 ЦК України редакції Закону від 16 грудня 1993 р.) та ст. 227 ЦК України договори дарування нерухомості, якщо хоч би однією із сторін є громадянин. Такі договори також мають бути зареєстровані у виконавчому комітеті місцевої ради (місцевій державній адміністрації).

З прийняттям Закону України від 16 грудня 1993 р. втра­тили чинність положення ст. 226 про обмеження при відчу­женні жилих будинків, у тому числі і шляхом дарування, та ст. 227 про обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів дарування будівельних матеріалів з участю громадян.

Договір дарування громадянином майна державній, коопе­ративній або іншій громадській організації укладається у простій письмовій формі. Таке правило може зберегтися і у проекті ЦК України, за винятком, можливо, дарування неру­хомості юридичним і фізичним особам. Так, ст. 769 проекту ЦК. України передбачає нотаріальну форму договору дару­вання нерухомості незалежно від суб'єктного складу обдаро­ваних осіб (фізичних чи юридичних).

Правила цивільного законодавства про форму договорів дарування мають поширюватися і на ті угоди, що укладаються між подружжям, батьками і дітьми та між іншими близькими особами. Проте у юридичній літературі висловлювалися думки про необов'язковість застосування правил цивільного законодавства про форму угод, що укладаються між такими особами, зокрема між подружжям. Обгрунтовувалося це тим, що правила про нотаріальне посвідчення договору дарування на суму понад 500 крб., розраховані на регулювання відносин учасників цивільного обігу, не можна повною мірою застосу­вати до майнових відносин подружжя, зумовлених їхніми особистими взаємовідносинами. З цим не можна погодитися, оскільки, як. правило, договори дарування між громадянами зумовлені особистими зв'язками, особливо між подружжям, батьками і дітьми та іншими родичами. Важко припустити, що ця обставина не була відома законодавцеві, який не зробив

* Голос України. — 1994. — 6 січня

Договір дарування 371

ніяких винятків для таких осіб з правил про форму угод Парування.

Необов'язковість належного оформлення угод між подруж­жям чи іншими близькими особами •позбавляла б суп у бага­тьох випадках можливості встановити реальну наявність між ними договірних відносин. Це б давало можливість подружжю легко уникати відповідальності за особистими боргами або очікуваної конфіскації майна, оскільки дружина-боржник або один з подружжя, який скоїв злочин, завжди міг заявити, що належна йому частка у майні або його особисте майно вже раніше було подароване іншому з подружжя. Насправді таке майно продовжувало б перебувати у їхній спільній власності або роздільній власності дружини-боржника.