За невиконання або неналежне виконання умов договору набувач майна несе відповідальність. Вона полягає в тому, що відчужувач має право відповідно до ст. 428 ЦК України вимагати розірвання договору, якщо набувач майна не виконує узятих на себе обов'язків. За проектом ЦК України право вимагати розірвання договору за наведеною підставою має не тільки відчужувач майна, а й особи, на користь яких укладено договір. У такому разі набуте набувачем за договором довічного утримання майно підлягає поверненню відчужувачеві. Витрати набувача майна на утримання відчу-
| 381 |
Договір довічного утримання
жувача до розірвання договору з цієї підстави, відшкодуванню не підлягають.
Договір довічного утримання може бути розірваний і на вимогу набувача майна (фізичної особи), якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не може надавати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі обумовлене забезпечення.
При розірванні договору довічного утримання як з першої, так і з другої підстав настають ті самі наслідки — майно повертається відчужувачеві, а витрати набувача на забезпечена відчужувача не відшкодовуються.
Договір довічного утримання припиняється також внаслідок смерті осіб, які отримували утримання. Якщо право на одержання утримання мали кілька осіб, то в разі смерті однієї з них договір припиняється щодо особи, яка померла.
Смерть набувача майна за договором довічного утримання не припиняє договору. Відповідно до ст. 429 ЦК України у разі смерті набувача майна обов'язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких переходить відчужений за договором довічного утримання будинок. За відсутності у набувача майна спадкоємців або при відмові їх від договору довічного утримання будинок, що був відчужений з умовою довічного утримання, повертається відчужувачеві. Проект ЦК України зазначену статтю доповнив нормою про те, що якщо у такому разі відчужувач заявить вимогу про повернення майна, договір довічного утримання припиняється. Іншими словами, в разі смерті набувача майна за договором довічного утримання відчужувач цього майна має право вимагати припинення чинності договору, зокрема якщо спадкоємці набувача з тих чи інших причин не влаштовують відчужувача.
При цьому у проекті ЦК України йдеться не лише про будинок або його частину, а й про інше майно, яке може бути предметом договору довічного утримання.
Оскільки відповідно до проекту ЦК України набувачем майна може бути і юридична особа, то постає питання, яка доля набутого юридичною особою майна після її ліквідації. За ст. 803 проекту ЦК, у разі ліквідації юридичної особи обов'язки за договором довічного утримання переходять до правонаступників юридичної особи, яка уклала договір. У такому разі майно, що було раніше відчужене з умовою довічного утримання, підлягає поверненню відчужувачеві. Отже, обов’язки по утриманню відчужувача переходять до правонаступників юридичної особи, а відчужене майно має бути повернуте відчужувачеві. На нашу думку, цю норму сформульовано невдало.
Обов'язки з утримання відчужувача майна переходять до правонаступників юридичної особи, а майно має бути повернуте відчужувачеві.В такому разі відпадає правова підстава для утримання відчужувача майна правонаступниками юридичної особи. Ця норма потребує певного уточнення.
Варто пам'ятати, що у разі смерті набувача майна за договором довічного утримання відмовитися від договору може не тільки відчужувач, а й спадкоємці померлого набувача майна (ст. 429 ЦК). У такому разі майно повертається відчужувачеві. Ця норма збереглася і в проекті ЦК України (п. 2 ст. 802).
Відповідно до проекту ЦК України (п. З ст. 800) майно, передане набувачеві за договором довічного утримання за погодженням сторін може бути замінене рівноцінним за вартістю майном набувача із збереженням усіх обов'язків, які прийняв набувач за укладеним раніше договором.
| І |
Розділ II. Зобов'язання з передачі майна у користування
Глава 15. Майновий найом (оренда)
§ 1. Договір майнового найму
Поняття, види та загальна характерис-гика договору майнового найму. За договором майнового найму одна сторона (наймодавець) зобов'язується надати другій стороні (наймачеві) майно у тимчасове користування за плату (ст. 256 ЦК).
У законодавстві та літературі поряд з терміном "майновий найом” широко вживаються терміни "оренда", ''лізинг”, "Прокат", якими позначають однотипні за своєю юридичною природою договори, кожен з яких має певні особливості, обумовлені предметом найму. Так, предметом оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, окремі будівлі та спорки або приміщення у них, земля; предметом лізингу — устаткування, транспортні та інші основні засоби; предметом прокату — як правило, рухомі речі, що їх використовують для задоволення побутових невиробничих потреб (побутова теле-, радіо-, відеоапаратура, пральні машини, холодильники тощо).
Деякі види майнового найму позначають іншими термінами. Так, за договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальникові для перевезення пасажирів, вантажів та інших цілей торговельного мореплавства на певний час (ч.1 ст. 203 Кодексу торговельного мореплавства
384 Глава 15
України). На підставі договору чартера (фрахтування повітряного судна) виконують чартерне повітряне перевезення (ст. 61 Повітряного кодексу України).
Договір майнового найму відрізняється від інших (суміжних) цивільно-правових договорів рядом ознак:
а) наймач отримує майно не у власність, а лише у тимчасове користування. Цим договір майнового найму відрізняється від договорів купівлі-продажу, міни та дарування, за якими одержувач майна стає його власником або набуває права повного господарського відання чи оперативного управління. Крім того, оскільки користування майном за договором майнового найму є тимчасовим, після закінчення строку договору або у разі його дострокового розірвання наймач зобов'язаний повернути майно утому стані, в якому він його одержав;
б) оскільки надане наймачеві майно підлягає поверненню, предметом майнового найму можуть бути індивпуально-визначені, неспоживні речі (устаткування та обладнання, приміщення, будівлі і споруди, транспортні засоби, предмети побутової техніки, музичні інструменти, спортивний інвентар тощо), які не знищуються повністю або не перетворюються на іншу річ у процесі їх використання. В цьому полягає відмінність договору майнового найму від договору позики, предметом якого можуть бути споживні речі (гроші або речі, визначені родовими ознаками) і за яким позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того самого роду і якості (ст. 174 ЦК);
в) ще однією ознакою, що характеризує договір майнового найму є його оплатність. Цією ознакою він відрізняється від договору безоплатного користування майном, за яким майно теж передається у тимчасове користування з умовою його повернення, але безоплатно (ст. 324 ЦК).
Договір майнового найму є договором двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору набуває прав і стає взаємно зобов'язаною; сплатним, про що вже зазначалося вище; консенсуальним, оскільки він вважається укладеним внаслідок досягнення між сторонами угоди незалежно від моменту передачі речі.
Сторони у договорі майнового найму. Договір майнового найму широко застосовується як у відносинах між організаціями, так і у відносинах організацій з громадянами (в тому
Майновий найом (оренда) 385
числі суб'єктами підприємницької діяльності). Укладається він і між громадянами.
Так, відповідно до пунктів 5 та 6 ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство, якщо інше не передбачено чиннним законодавством та його статутом, має право здавати в оренду іншим підприємствам, установам та організаціям належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, а також здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути у їх власності.
Громадянин, як власник належного йому майна, може використовувати його для здійснення господарської та іншої діяльності, не забороненої законом, зокрема передавати його за плату у володіння та користування іншим особам (п. 2 ст. 4 Закону України "Про власність").
Щодо окремих видів договорів майнового найму законодавством визначені спеціальні суб'єкти (наприклад, Фонд державного майна України або його регіональні відділення — у договорі оренди цілісних майнових комплексів підприємств або їх структурних підрозділів; банк або лізингова компанія — у договорі лізингу), які можуть бути орендодавцями.
Форма та строк договору. Договір майнового найму укладається як в усній (між громадянами на строк до одного року), так і в письмовій (між громадянами на строк більше одного року та з участю організацій, якщо інше не передбачено окремими правилами) формі.
Майновий найом завжди має тимчасовий характер, навіть якщо договір укладено без зазначенння строку. За загальним правилом, строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством (ст. 258 ЦК). Так, відповідно до ст. 8 Земельного кодексу України земля може надаватися в оренду в короткострокове — до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове користування — до 50 років.